Дєгтяр Олег Андрійович, кандидат наук з державного
управління, старший викладач кафедри обліку і аудиту
Харківського національного автомобільно-дорожнього університету, м. Харків
e-mail odegtyar@i.ua
контактний телефон 095-772-19-57
Інформаційно-комунікативна діяльність в державному управлінні соціальною сферою
Сучасна життя диктує необхідність активного формування різноманітних соціальних мереж та створення багатьох форм самоорганізації населення, в
тому числі громадянських рухів, союзів, асоціацій тощо, неабиякого значення
набувають питання створення ефективної системи комунікації між владою і
суспільством, що, як доводить досвід багатьох країн, значно сприяє підвищенню
результативності державного управління і забезпеченню сталого соціально-економічного
розвитку. Такий позитивний ефект досягається завдяки активному залученню населення
та громадських структур до участі в процесі розробки, прийняття і здійснення
політичних та управлінських рішень щодо створення та розподілу публічних благ, задоволення
суспільних інтересів і потреб. Таким чином, взаємодія органів влади та
громадських організацій, оптимізація їх співпраці на новому якісному рівні з
використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій має сприяти
демократизації суспільства і підвищенню якості життя населення. Отже, питання
розробки та впровадження нових інформаційно-комунікативних технологій у
діяльність органів влади різного рівня в контексті розбудови взаємодії з
інститутами громадянського суспільства набуває в сучасних українських реаліях
особливої значущості.
Інформаційно-комунікативну діяльність можна представити у
вигляді процесу передачі інформації від джерела (комунікатора) до одержувача
(реципієнту) за допомогою певного каналу, що передбачає наявність «зворотного
зв’язку», тобто отримання комунікатором інформації про те, якою мірою і з якою
якістю реципієнт отримав, засвоїв і сприйняв відповідну інформацію, які думки
вона в нього викликала.
Якщо цей процес представити у вигляді системи і
застосувати системний підхід [10], то можна виділити в ній низку таких елементів:
– суб’єкти комунікативного процесу – відправник і
одержувач повідомлення (комунікатор і реципієнт);
– засоби комунікації – код, який використовується для
передачі інформації в знаковій формі (слова, картини, графіки тощо);
– канали комунікації, якими передається повідомлення від
комунікатора до реципієнта (лист, телефон, радіо, телебачення, інтернет тощо);
– предмет комунікації (певне явище, подія) і повідомлення,
яке його відображає (стаття, радіопередача, телевізійний сюжет тощо);
– ефекти комунікації – зміни внутрішнього стану суб’єктів
комунікативного процесу, в їхніх взаєминах або в їх діях, наслідки комунікації.
Таким чином, можна відзначити, що
інформаційно-комунікативна діяльність у державному управлінні – це, по-перше, система
обміну інформацією між органами державної влади та населенням, організаціями
різних форм власності за допомогою спеціальної системи символів, кодів, засобів
та організаційних форм; а по-друге, соціальна взаємодія, що має низку
специфічних властивостей і ознак, спрямована на регулювання поведінки людей,
роботи інститутів державної влади заради досягнення певної мети.
Функціями інформаційно-комунікативної діяльності в
державному управлінні є:
– функція обміну, створення інформаційних каналів для
обміну інформацією між окремими організаціями, працівниками та громадськістю забезпечення
ефективного обміну інформацією між ними;
– координуюча, тобто узгодження цілей і завдань
діяльності, координації дій;
– креативна, яка полягає в тому, що інформація не просто
передається, а й формується, що є важливим моментом у контексті ухвалення
політичних (управлінських) рішень;
– керуюча, адже завдяки комунікації, можна регулювати не
тільки діяльність державних органів і установ, а й впливати на поведінку інших
людей;
– регулююча – регулювання та раціоналізація інформаційних
потоків в системі державного управління;
– стабілізуюча – забезпечення стабільного функціонування соціальної
системи;
– мобілізаційна, спрямована на отримання підтримки і
схвалення суспільства з приводу прийнятих політичних (управлінських) рішень;
– інтегруюча, пов’язана із здійсненням такої державної
політики, яка б враховувала інтереси всіх елементів суспільної системи, сприяла
виробленню і прийняттю узгоджених управлінських рішень;
– функція соціалізації, що пов’язана з засвоєнням у
процесі інформаційного обміну соціально-політичних норм, цінностей і традицій,
підвищенням рівня політичної компетентності громадян [8, с. 36-48].
В сучасних умовах, інформаційно-комунікаційні
технології можуть стати новим інструментом розкриття потенціалу громадських
структур, забезпечення більш активної участі громадян у діяльності
органів державного управління, а також підвищення
відповідальності та підзвітності влади, побудові сучасної демократичної системи
державного управління.
Література
8. Почепцов Г. Г. Стратегические
коммуникации. Стратегические коммуникации в политике, бизнесе и государственном
управлении / Г. Г. Почепцов. – К. : Альтерпрес, 2008. – 224 с.
9.
Симонов К. В. Политический аналіз : учеб. пособие /
К. В. Симонов. – М. : Логос, 2002. – 152 с.