Ісаєва О.С.

Львівський національний медичний університет

імені Данила Галицького, м. Львів, Україна

Індивідуально-професійне самовизначення майбутнього лікаря як чинник формування культури здоров’я

Індивідуально-професійне самовизначення є складним психолого-педагогічним процесом. Поняття «самовизначення» позначає центральний механізм становлення особистісної зрілості, що полягає в усвідомленому виборі людиною свого місця в системі соціальних відносин. Самовизначення пов'язане із прагненням особистості зайняти власну позицію в структурі культурних, професійних, соціальних, міжособистісних і інших зв'язків з людьми [1].

У гуманітарних науках існує декілька підходів до розуміння самовизначення, а саме: соціологічний – самовизначення як серія завдань, які суспільство ставить перед особистістю; соціально-психологічний – процес поетапного прийняття рішень, через які людина формує баланс між власними потребами й впливами суспільства; диференційовано-психологічний – формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність [2].

Г. Щедровицький стверджує, що самовизначення пов'язане зі здатністю людини створювати себе, свою індивідуальну історію й переосмислювати свою власну сутність, тобто реструктурувати систему особистісних сенсів [3].

Отже, самовизначення виводить людину за межі її особистості, сприяючи виявленню цілісної індивідуальності на основі суб'єктного початку в самореалізації. З позицій акмео-валео-культурологічного підходу самовизначення є основним механізмом засвоєння культури суспільства, у якому розвивається особистість, у тому числі й культури здоров'я.

Важливою вважаємо ідею С. Чистякової про виділення в процесі самовизначення особистості таких складових, як життєве самовизначення (соціальні суспільно значущі результати самовизначення), особистісне самовизначення (формування особистісно значеннєвої й діяльнісної своєрідності людини), професійне самовизначення (адаптація й самоствердження особистості в соціально-трудовій сфері) [4].

Особистісне й професійне самовизначення розкрито в працях Н. Пряжникова. Вчений підкреслює нерозривний зв'язок особистісного самовизначення й самореалізації в конкретній культурно-історичній ситуації [5]. Автор виділяє сім типів самовизначення: від самовизначення в конкретній трудовій функції до життєвого, особистісного й культурного самовизначення. Причому по мірі сходження від професійного до життєвого, особистісного самовизначення особистості в культурі усе яскравіше виявляється суб'єктність людини.

На рівні життєвого самовизначення людина виходить за межі, що надаються окремими соціальними ролями, і обирає стиль і спосіб життя. Особистісний рівень самовизначення призводить до того, що людина стає хазяїном ситуації у власному житті [5]. Вона не лише опановує своєю професійною роллю, але й створює нові ролі, знаходить самобутній образ «Я». Відбувається постійний розвиток цього образу. Самовизначення особистості в культурі стає вершиною особистісного самовизначення. На основі високого рівня загальної культури й соціально-професійної компетентності людина стає здатною внести істотний вклад у культуру суспільства. Високий рівень самовизначення особистості в культурі, особливо для лікаря, має бути пов'язаний з конструюванням нової системи здорового способу життя, причому системи науково-обґрунтованої й апробованої на особистому досвіді. Подібні приклади відомі в історії медицини: І. Мечников, О. Амосов, В. Леві й інші.

На думку С. Чистякової, критерієм ефективності самовизначення є діяльнісна й значеннєва єдність особистості, яка виявляється в погодженості значеннєвих орієнтацій людини й системи її життєдіяльності. Розбудовуючи цю ідею з урахуванням структури особистості, запропонованої в працях Г. Селевко і Є. Зеєра, Р. Рожнов виділив чотири компоненти особистісних новоутворень, з якими пов'язане формування культури здоров'я студента: аксіологічний (усвідомлення цінності індивідуального здоров'я, засвоєння етнопсихологічного еталону здоров'я й етичних норм здорового способу життя; екзистенційно-мотиваційний (формування особистісного сенсу оздоровчої діяльності в контексті життєвого самовизначення, усвідомлення системи актуальних базових валеологічних потреб, формування мотивації валеологічної діяльності в контексті особистої життєвої філософії й стратегії життя, концепція індивідуальної й професійної самоефективності; когнітивно-орієнтовний (знання про закономірності збереження й розвитку здоров'я, соціальна компетентність у плані формування здорового способу життя, орієнтування в регіональному соціокультурному середовищі; дієвий (володіння поведінковими моделями здорового способу життя й технологіями оздоровчої діяльності, індивідуальний досвід валеологічної діяльності [6].

Література:

1. Педагогический энциклопедический словарь. – М., 2003 – 592 с.

2. Черкасс И.А., Черникова Ю.Н. Критерии отбора содержания социокультурного компонента в преподавании иностранных языков / И.А. Черкасс, Ю.Н. Черникова // Россия и Запад: диалог культур: Материалы 2-й международной конференции 28-30 ноября 1995 г. – М., 1996. – С. 229-234.

3. Очерки по философии и истории образования /Под ред. Г.П. Щедровицкого. – М., 1993 – 358 с.

4. Чистякова С.Н. Педагогическое сопровождение самоопределения школьников: методическое пособие для профориентации и профильного обучения школьников / С.Н. Чистякова. – М.: «Академия», 2005. – 128 с.

5. Пряжников Н.С. Профессиональное и личностное самоопределение / Н.С. Пряжников. – М.-Воронеж, 1995. – 298 с.

6. Рожнов Р.В. Философско-антропологические основания акмео-валео-культурологического подхода / Науч. ред. Р.В. Рожнов // Преемственность формирования культуры здоровья учащихся в образовательной среде региона: коллективная монография. – Пенза: Информационно-издательский цент ПТУ, 2006. – С. 33-50.