|
Л.Н.Михайлова, Луганський
обласний інститут післядипломної педагогічної освіти |
Аксіологічні засади інтеграції
шкільних предметів у технології формування в підлітків
естетичних ціннісних орієнтацій
Сучасна педагогіка у своєму прагненні знайти і обґрунтувати
найбільш дієві підходи формування особистості в нинішньому ціннісно
неоднозначному соціокультурному просторі в якості методологічної основи
організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах розробляє
аксіологічний підхід. Ґрунтуючись на філософській
теорії цінностей (С.Анісімов, О.Дробницький, О.Здравомислов, М.Каган,
І.Пригожин, В.Сагатовський, Т.Титаренко, В.Тугарінов Ю.Турчанінова, З.Файнбург та ін.), українські та російські
педагоги і психологи (І.Бех, Т.Бутківська, О.Бондаревська, М.Боришевський,
В.Костів, Б.Ліхачов, М.Нікандров, В.Сластьонін, В.Струманській, О.Сухомлинська,
В.Тюріна, О.Подольська та ін.) вважають за необхідне здійснити аксіологізацію навчально-виховного
процесу як основи розвитку ціннісних орієнтацій особистості.
Соціокультурне середовище, наповнене пропагандою
комфортного, багатого і «красивого» життя, сприяє формуванню однобокої,
асиметричної ціннісної свідомості, яке здійснює керівництво діями і вчинками
людини. Простір школи стає мало не єдиним живлющим і
повноцінним середовищем, в якому дитина має можливість усвідомити значення
матеріальних і духовних цінностей, з одного боку, в їх єдності, з іншого – у певній
ієрархії, де моральні та естетичні цінності займають провідні позиції, адже
тільки в цьому випадку ми можемо говорити про становлення позитивно
соціалізованої особистості.
Аналіз існуючих поглядів на цінності як основу
навчально-виховного процесу дає можливість констатувати цінність як ядро, центр
педагогічної теорії і практики, який впливає на зміст і якість життя людини
(педагога і учня), забезпечує можливість духовного розвитку особистості, її
інтелектуальних і творчих сил.
Звернення
до аксіологізації навчально-виховного процесу вчені пояснюють наявністю
справжньої соціальної кризи, пов’язаної із занепадом духовних цінностей і
підміні їх сурогатами. Серед великої кількості цінностей М.Нікандров виділяє
дві групи: загальнолюдські і національні, які в діалектичній єдності мають
скласти ядро аксіологічних орієнтирів у закладах освіти [ 6 ].
Роль
загальнолюдських цінностей перевірена історією людства, адже саме вони завжди
були основою його самозбереження, зближення різних груп людей, складали
підґрунтя правил і законів. Вагомість
національних цінностей полягає в збереженні самобутніх культурних традицій, які
є духовним джерелом, що живить людину все життя, зміцнюючи коріння всієї нації.
Тож, освіта як
один із головних чинників створення уяви про справжні та уявні цінності має зайнятися
розробкою педагогічних технологій, що
забезпечать формування відповідних ціннісних орієнтацій.
Ціннісні орієнтації, на думку науковців (
К.Абульханова-Славська, І.Бех, О.Здравомислов, Д.Леонтьєв, Б.Ліхачов, Н.Малько,
В.Сластьонін, В.Ядов та ін.), виступає
психологічним гарантом стабільності і соціальної активності особистості,
спрямованої значущу діяльність. В освітньому процесі, зазначає В.Крижко,
«ціннісні орієнтації виступають як об’єкт діяльності вихователя й самих
вихованців»[4, 120], тому повне й органічне освоєння цінностей учнями є умовою
оптимальності морального виховання як основи їхнього духовного розвитку.
У розумінні К.Абульханової-Славської ціннісні орієнтації
є підґрунтям стратегічного напрямку життя людини. На думку дослідниці, для
людини найважливішою справою є вибір і реалізація цінностей, в першу чергу –
духовних. При цьому надто важливим є гармонія між свідомістю й почуттями.
Людина має не тільки визнати духовні цінності для себе важливими, домінуючими в
особистісній ціннісній системі, але й прийняти їх. Тільки тоді вони стануть
основою для активних духовно-інтелектуальних і творчих пошуків [ 1 ].
Останнім часом проблема виховних цінностей знаходиться в
центрі уваги І.Беха, О.Бондаревської, М.Боришевського, Г.Балла, С.Гончаренка,
І.Зязюна, Б.Ліхачова, О.Савченко, О.Сухомлинської та ін. Проаналізувавши
основні підходи до визначення категорії «цінність», розробивши власну їх класифікацію,
Б.Ліхачов ядром виховних цінностей убачає наявність ідеалу особистості, який
ґрунтується на сучасному розумінні призначення людини, її
сутнісних сил. Важливою для нашої технології є ідея Б.Ліхачова про те,
що виховні цінності складають базисний компонент (ядро)особистості, визначають
сутність її внутрішнього світу. І це ядро виявляється у спрямованості,
світогляді людини, її знаннях і вміннях, орієнтуючих її на особисте щастя й корисні для суспільства дії, що в єдності забезпечують гармонію внутрішнього
світу[5].
Серед різних груп цінностей, що складатимуть ядро
навчально-виховного процесу, ми визначаємо естетичні, які є базисом технології
формування в учнів естетичних ціннісних орієнтацій (краса, гармонія, піднесене,
низьке, трагічне, комічне тощо в мистецтві, природному й соціальному середовищі;
та їх компоненти - міра, пропорція, ритм, симетрія / асиметрія тощо). Названі
естетичні цінності здебільшого представлені в результатах художньої творчості
людини, а саме в мистецтві, яке ми також відносимо до естетичних цінностей. Це
дало змогу в основу нашої технології разом з основними естетичними категоріями
покласти мистецтво як інтегруюче ядро, здатне забезпечити зв'язок предметів
природничо-наукового, суспільно-гуманітарного й художньо-естетичного циклів
(напрямів).
На наш погляд, завдяки саме такому підходу можна розкрити
глибинні, сутнісні зв’язки між природними й соціальними явищами й процесами,
сформувати явлення про світ як цілісну систему, а головне - усвідомлення
дитиною необхідності бережливого ставлення до всього, що гармонізує і зберігає
цілісність світу.
Оскільки у змісті будь-якого шкільного предмета природничо-наукового
циклу обов'язково присутній естетичний компонент, саме його ми використовували
для розробки названої технології. Таким чином, естетичне ціннісне ядро стало
об'єднуючим початком уроків гуманітарного та негуманітарного циклів, що
дозволяє паралельно вирішувати актуальні педагогічні завдання: 1) формування
естетично-ціннісного ставлення до всіх явищ
навколишнього світу, вміння осягати красу і гармонію фізичних, хімічних,
біологічних, соціальних і культурних процесів, 2) формування уявлення про взаємозв’язок
усіх явищ, що відбуваються в світі; 3) розвиток в учнів пізнавального інтересу,
внутрішньої мотивації до самоосвіти й
саморозвитку; 4) розвиток критичного мислення, вміння оцінювати продукти
сучасної художньої творчості на основі мистецтвознавчих критеріїв; 5)
формування прагнення до
діяльності, яка приносить естетичне задоволення.
При цьому перший етап упровадження технології передбачає
поєднання інтегративного підходу з традиційним викладанням предметів, оскільки
лише поступове осягнення вчителем естетичного компоненту предмета природничо-наукового
або суспільно-гуманітарного циклу, відкриття ним цих зв’язків, їх усвідомлення,
пошук найбільш вдалих методичних шляхів для показу учням може дати очікуваний
результат.
Розглядаючи інтеграцію як принцип об’єднання різних
знань, ми визначаємо її види: міжгалузева (на занятті встановлюються зв’язки
між знаннями, що відносяться до різних галузей, наприклад, розглядається
фізична природа звуків і особливості створення мелодії із прослуховуванням
різних творів музичного мистецтва) і внутрішньогалузева (звернення, наприклад,
на уроці літератури музичних творів і образотворчого мистецтва для досягнення
дидактичних і виховних завдань). Крім цього, інтеграція може бути повною або
частковою, що залежатиме від теми уроку, матеріально-технічних можливостей,
усвідомлення вчителем естетично-предметних зв’язків. Повна інтеграція частіше
реалізується у внутрішньогалузевих зв’язках предметів художньо-естетичного
циклу, а також у позашкільних і позакласних заходах, де, наприклад, історичний
або культурологічний матеріал завжди супроводжується музикою, співом,
хореографією, читанням віршів.
Другий етап, який можна розглядати як рівень, технології
– це перехід від часткової до повної інтеграції на уроках – узагальненнях, які
передбачають більший простір для творчості, розкриття власного бачення
естетичних і природничо-наукових зв’язків. Вважаємо, що формування в підлітків
естетичних ціннісних орієнтацій має відбуватись ненав’язливо, без зайвої
напруги, щоб учні поступово, зацікавившись незвичними для них сторонами
шкільних предметів, відчули себе відкривачами істини й самостійно, без тиску
прийняли її, адже саме власний вибір забезпечує усталеність поглядів і
переконань. Для цього технологія формування в підлітків естетичних ціннісних
орієнтацій передбачає застосування проектних, пошуково-дослідницьких,
інформаційних технологій, зміст яких ґрунтується навколо визначеного ціннісного
ядра.
Використання
творів мистецтва і естетичних цінностей в якості інтеграційного ядра всіх
шкільних предметів і позакласної та позашкільної діяльності забезпечує
формування в учнів ціннісної свідомості з домінантою загальнолюдських
цінностей.
Список
використаних джерел
7.
Малько Н.О.
Ціннісні орієнтації та їх вплив на особистісний розвиток школяра//Психологія.
Зб. наук. праць.Вип 3(6).-К.: НПО,1999.-С.147-152.
8.
Проблема
формирования ценностных ориентаций и социальной активности личности: Сб.
статей/Под ред. В.С.Мухиной.- М.: Мысль, 1981.-211с.