Тимошенко Ж.І.

к.ф.н.ДНУ

До питання про різні теорії та механізми перекладу

Переклад відіграє все більш зростаючу роль у всіх сферах життя. Перекладають художні твори, науково-технічну літературу, газетні матеріали, кінофільми, промови тощо. Професія перекладача стає все більш багатогранною і складнішою. Збільшується кількість книжок про переклад. Але наука про переклад і теорія перекладу, або перекладознавство – одна з самих молодих наук мовознавства. У світі постійно зростає потреба спілкування в таких сферах діяльності, як наука, техніка, культура, торгівля, дипломатія. В більшості випадків таке взаємне спілкування можливе завдяки перекладу. Одночасно зростає інтерес до проблем перекладу як наукової дисципліни. Тому багато науковців розглядають переклад як цілу низку міжмовних трансформацій, а саме відповідність, інваріант, повідомлення, інформативність і т.і.

Загальна теорія перекладу базується на даних, отриманих при спостереженні об’єкту в різних його проявах. Ці прояви можуть бути випадковими, нетиповими, і тоді вони не враховуються. Вони можуть бути такими, що повторюються, або типовими, і тоді теорія вважає їх закономірними взагалі або для того чи іншого виду перекладу зокрема.

Нині в Україні є чимало дослідницьких праць з науково-технічного перекладу на українську мову. Це забезпечує якісне навчання перекладачів та підготовку фахівців з перекладу в різних галузях науки і техніки. І перекладачам, і науковцям дуже потрібні такі посібники, де спеціально розглядаються граматичні проблеми, труднощі і техніка перекладу складних граматичних, лексичних, термінологічних та стилістичних явищ англійської науково-технічної літератури.

Відомо, що повнота і точність перекладу науково-технічних текстів значною мірою залежить від того, наскільки правильно перекладач розуміє і перекладає на іншу мову граматичні форми та синтаксичні структури речення. Для того щоб навчити точно визначити граматичні труднощі перекладу та адекватно перекладати речення з такими труднощами існує безліч наукових посібників, якими можуть користуватися всі ті, хто бажає або повинен навчитися основам науково-технічного перекладу. На протязі тривалого часу не викликала сумніву аксіома – міжмовні перетворення здійснює людина. Сучасний науково-технічний прогрес вніс в це положення суттєві уточнення: міжмовні трансформації може здійснювати людина а також машина. Так з’явилася перша основа для класифікації перекладу: механізм міжмовних трансформацій. Ця основа започаткувала теорію машинного перекладу.

Теорія машинного перекладу пройшла бурхливий період розвитку. За свій короткий вік вона внесла в загальну теорію перекладу не менший вклад ніж існуючі теорії перекладу, здійсненого людиною. Не слід забувати, що машинний переклад увібрав у себе усі досягнення з теорії перекладу «домашинного» періоду. Вирішальне значення успіху теорії машинного перекладу мало те, що його автори А.К.Жолковський, І.І.Ревзін, В.Ю.Розенцвейг змушені були змоделювати діяльність перекладача і забезпечити функціонування механізмів перекладу. Саме в машинному перекладі була виявлена необхідність окремо розглядати аналіз вихідного тексту і синтез перекладного тексту. На погляд деяких вчених (а саме Ревзіна та Розенцвейга) модель перекладу з мовою посередником ближче всього підходить копіювання діяльності перекладача. Завдяки фундаментальним дослідженням в системі алгоритмів і виявлені лексичних відповідностей на різних рівнях лексики, машинний переклад досяг значного прогресу по-перше в тому, що зроблена спроба змоделювати діяльність перекладача, а по-друге забезпечено функціонування механізму перекладу завдяки мові посередника.

Проте, на превеликий жаль на відміну від перекладу здійсненого людиною, машинний переклад практичними результатами похвалитися не може. Майже відсутня будь-яка науково-обгрунтована довідкова література з питань машинного перекладу. Його використання залишається обмеженим щодо наукової і технічної інформації, а також певні хиби спостерігаються в сфері лексикографічних робіт. Це тому, що машинний переклад може бути представлений лише на базі програм, розроблених лінгвістично-підготовлених операторів. Однак слід вважати, що це скоріше результат обмежених технічних можливостей. Крім того підготовка програм будь-якої справи пов’язана з великими труднощами і потребує багато часу. Натомість якість перекладу далека від задовільної навіть на лексичному рівні слів, які мають прямі еквівалентні лексеми в мові перекладу.

Значно більші труднощі, які є не переборним для машинного перекладу – це наявність у вихідному тексті морфологічних елементів, а саме префіксів, суфіксів, також синтаксичні одиниці, тобто словосполучення, сталі вирази та речення з різним ступенем зв’язку між їх компонентами. Крім того жоден з сучасних електронних засобів, виконуючи переклад з однієї мови на іншу, не володіє необхідною лексичною, граматичною і стилістичною пам’яттю, щоб забезпечити потрібний стандарт правильного наукового перекладу, а це призводить до порушень синтаксичного співвідношення між частинами речення у тексті при машинному перекладі. Теорія машинного перекладу поки що існує як дещо єдине ціле. Це пов’язано із стабільністю умов процесу машинного перекладу і високою компетентністю машин, тобто сфера перекладу досить обмежена. Вона не може перекладати художні тексти, поезію тощо.

Машинний переклад не може також віднайти у своїй пам’яті правильний порядок слів у словосполученнях і реченнях. В наслідок цього будь-який сучасний машинний переклад потребує досконалого редагування і корекції. Досить часто це потребує і звичайний переклад, який здійснює людина. Їй не тільки доводиться працювати в різних умовах, їй доводиться в залежності від ситуації перекладати письмово або усно, сприймати оригінал зримо або на слух. Важко не помітити різницю, що існує між письмовим перекладом, який не обмежений часом і тому дозволяє звертатися до словників і різноманітних довідників, і усним перекладом, який здійснюється в екстремальних умовах функціонування розумових механізмів перекладача. Отже різниця, яка існує між письмовим і усним перекладом випливає із умов функціонування розумових механізмів, що таким чином, являють основу для класифікації перекладу, який здійснюється людиною.

Безумовно, не можна говорити, що в будь-якому виді усного перекладу умови функціонування розумових механізмів співпадають. В послідовному перекладі має місце досить велике навантаження на пам’ять, а в синхронному перекладі треба вміти одночасно слухати і говорити. Однак в будь-якому виді усного перекладу розумові механізми перекладача працюють в ситуації, яка наближається до стресової, коли з’являється необхідність в дуже стислі строки переробити величезну кількість інформації, що надходить, і постійно сприймати речення. Складні умови роботи висувають на перший план доведені до досконалості навички та вміння, знання еквівалентів допоміжної системи записів і т.і. проте вибачають огріхам та помилкам в стилістичному оформленні перекладу. Особливі умови функціонування розумових механізмів концентрують увагу дослідників на особливих проблемах. Які і складають самостійну теорію – теорію усного перекладу.

Теорія усного перекладу охоплює загальні для усих видів усного перекладу питання. Специфічні проблеми послідовного, синхронного перекладу або перекладу з листа, які розглядаються у відповідних теоріях, постійно зводяться до функціонування розумових механізмів, знаковому засобу перекладу та іншими питаннями, які не виходять за межі теорії усного перекладу. Перед усним перекладом також як і перед машинним перекладом поки що не стоїть проблема жанрового характеру тексту, проблема передачі стилістичних тонкощів оригіналу. Усно перекладати художні твори не має рації, бо навіть досвідчені перекладачі не здатні зберегти інваріант, а тому переклад перестає бути перекладом. В усному перекладі на перше місце висувається проблема функціонування навичок і вмінь та допоміжних засобів перекладу пов’язане, як і раніше, з умовами роботи перекладача.

Дещо інше можна сказати про письмовий переклад. Функціонування розумових механізмів перекладача відбувається у порівняно спокійних умовах. В письмовому перекладі на перший план висувається творчий аспект роботи перекладача, вміння правильно оцінювати і вибирати мовні засоби та зберігати стиль оригіналу. Так, письмовий переклад художньої літератури різко контрастує з перекладами інших текстів. Мова художніх творів характеризується образними засобами, ритмікою мовлення, індивідуальним стилем автора. Передача образних засобів мови, стилістичних особливостей письменника більш залежить від літературного таланту перекладача, від його мовного чуття ніж від вироблених в нього автоматизмів.

Теорія художнього перекладу – найбільш давня із теорій перекладу. І сьогодні багато дослідників розробляють своїх теоретичні положення в сфері художньої літератури, тобто в поняттях і термінах як літературознавства, так і лінгвістики (Коптілов В.В., Козланюк Т.П., Зорівчак Р.П., Мірошніченко В.В.). Ця обставина досить закономірна і її наслідком є широке використання методів порівняльно-стилістичного та контрактивного аналізу оригіналу та його перекладу. Книги про теорію перекладу художньої літератури не тільки зробили свій внесок в загальну теорію перекладу, але й започаткували розробок загальнотеоретичних проблем перекладу.

Інакше слід працювати перекладачеві з науковим матеріалом. Наукові тексти містять багато термінів, фактів, в яких можна розібратися маючи відповідну підготовку. Частіше успіх роботи перекладача в науковій сфері визначається більше його знаннями, вміннями оперувати термінологією ніж перекладацькими навичками. Все це і говорить про те, що письмовий переклад знаходить свою специфіку лише у зв’язку з особливостями вихідних текстів, з особливостями використання в них мовних засобів.

Мовні засоби і визначають жанровий характер текстів, який служить основою для класифікації письмового перекладу і теорії технічного, тобто спеціального перекладу.

Теорії технічного або спеціального перекладу присвячено теж чимало цікавих праць. Великий вклад у розвиток теорії науково-технічного перекладу зробив вчений лінгвіст О.Л.Пумпянський, який ще у 1961 р. писав, що настав час створити окрему дисципліну – переклад науково-технічної літератури. Отож з того часу і з’явилася нова самостійна дисципліна «технічний переклад». Цей переклад є певним видом перекладацької діяльності, основу якої складають творчі розумові здібності перекладача. Досить цікаві публікації в цій галузі належать Швейцеру А.Д., Бірюкову Д.В., Міньяр-Бєлоручеву Р.К., Карабану В.І. та іншим.

У центрі уваги теорії спеціального перекладу знаходяться терміни і кліше. Як відомо, терміни групуються по термінологічним номенклатурам, які обслуговують різні галузі знань. Терміни разом з поняттями, які вони визначають створюють замкнуті системи, які слід вивчати, щоб усно працювати в науково-технічному, суспільно-політичному, військовому та інших видах перекладу. Незалежно від галузі знань переклад текстів, які насичені термінологією і кліше, пов’язані єдиним колом проблем, сукупність яких і становить теорію спеціального перекладу. Так одна й таж сама теорія спеціального перекладу обслуговує диаметрально протилежні галузі знань: космос і сільське господарство, юриспруденцію і біотехніку. Спеціальний переклад акумулює різні види перекладу, серед яких перше місце посідають суспільно-політичні, економічні, технічні та військові.

Отже, наука про переклад повинна мати загальну теорію перекладу, яка охоплює все те, що типове для будь-якого виду комунікацій з використанням двох мов. Науці про переклад важливо також мати теорії перекладу, побудовані на особливостях машинного, усного, художнього і спеціалізованого перекладів.

Підсумовуючи вище викладене про загальну теорію перекладу та її розділи, слід зазначити, що переклад як особливий вид комунікації має свої механізми і свою класифікацію, а саме переклад може бути машинним або таким, що здійснюється людиною. А це в свою чергу визначає умови роботи перекладача, тобто переклад буває усним або письмовим, причому останній має свої жанрові характеристики, а саме художній переклад чи спеціальний. І в усіх випадках процес перекладу завжди пов’язаний з двома мовами. Переклад, конкретизований двома мовами, описується вже не загальною, а конкретною теорією перекладу, в рамках якої необхідно займатися зіставленням двох мов у межах контрастивного співвідношення окремих мовних одиниць з урахуванням специфіки цих одиниць.

Література:

1. Карабан В.І. Переклад англійської наукової і технічної літератури. Вінниця. «Нова книга», 2002.

2. Коваленко А.Я. Загальний курс науково-технічного перекладу. К., 2002

3. Корунець І.В. «Theory and practice of translation». Вінниця. «Нова книга», 2003.

4. Миньяр-Белоручев Р.К. Общая теория перевода и устный перевод. М., Воениздат, 1980.

5. Ревзин И.И., Розенцвейг В.Ю. Основы общего и машинного перевода. М., 1964.