Філософія / 4. Філософія культури

К.філос.н., доцент кафедри філософських та гуманітарних дисциплін Кузьміченко І.О.

Інститут хімічних технологій Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля (м. Рубіжне), Україна

Емоційна складова воцивілізованості

Людина – істота інверсована: повнота буття, безпосереднє переживання якого дається не стільки раціонально, скільки емоційно для неї важливіше виживання. Дійсно, якщо раціональне – це не життя, а тільки абстрактна умова можливості життя, то емоційне – це сам зміст життя. Відсутність та неузгодженість емоційного компоненту буття людини, на думку О. Воєводіна робить неможливим взаєморозуміння та комунікацію, руйнує спільність соціуму: " … дослідження емоційної складової над-особистісної соціальної регуляції поведінки людини, закономірностей її становлення, культурно-типологічних форм існування і управління процесами емоційного розвитку індивіда і суспільства складає серцевину філософської та естетичної антропології [1]". Багатовікові філософські суперечки про співвідношення афекту і розуму не припиняються до сьогодні. До речі, різнопланові погляди дослідників на цей рахунок були проаналізовані і опубліковані професором Сабіною Дьорінг.

Треба сказати, що і сама філософія являє собою єдність емоційного і раціонального (це стосується, звичайно, і інших форм абсолютного духу – мистецтва і релігії). Навіть галілеєва наука не може обмежитися тільки раціональним моментом. Сама "Людина, як дволикий Янус, існує у двох іпостасях – у вимірах ratio та sensus. Раціонально-дискурсивний поступ людства є шляхом зневаження відчуттєво-почуттєвого компонента людської природи. І вагомим чинником впливу на sensus виступає середовище повсякденного існування – "життєвий світ" (Е. Гуссерль), що може по-різному бути організованим: дискурсивно-прагматичного, абстрактно-логічного осмислення ситуації або художнього, духовно-ціннісного ставлення до буття. Не окремі корисні речі, а їх спільна наявність як організоване середовище; не перемога над світом, а гармонія зі світом; не культ "підкорювача", а розуміння системності як основи буття – ось що розділяє такі стратегії [2]".

Ураховуючи неоднозначність і багатоплановість досліджень афективної сторони людської особистості нами було здійснено невеликий історичний екскурс.

Декарт наголошував на приналежності пристрасті і думки душі, а не "машині тіла", але тим не менше душа має матеріальний субстрат: її очаг розміщений в глибині мозку, в спеціальній залозі. Таким чином від пристрастей не можна позбутися, однак треба розрізняти ті, які шкодять тілу, і ті, що сприяють утриманню думок, працюють на ratio.

Розділення афектів на очищувально-здорові (сміх, сльози) і пристрасті, що болісно впливають на "практичний розум" було започатковане Кантом в "Антропології з прагматичної точки зору" (1798).

Шопенгауер вважав, що в афектах проявляється воля окремого організму до життя, яка неминуче вступає в суперництво з чужою волею. А так як воля складає зміст світу, то інтелект не здатний обумовити та подолати її.

У трактаті "Про героїчну лють" Джордано Бруно вимагав від людини здійснення титанічних діянь. Для того, щоб вони здійснилися треба безмежно розширити інтелект за рахунок захопленої одержимості, емоційного пориву, який наблизить людей до богів.

У якості первинної реальності істинної безвідносно до вердиктів розуму розглядав афекти у "Трактаті про людську природу" (1739-1740) Д. Юм.

Ж.-Ж. Руссо в "Емілі" пропонує систему психоінженерних заходів по утриманню у дитині її природньої емоційності, щоб відновити втрачену по ходу цивілізаційного розвитку "абсолютну цілісність", якою володів homo naturalis.

Прорив в уявленні про те, як можна маніпулювати афектами і разом з тим не переводити їх у раціональну сферу представляє Фур'є у "Теорії чотирьох рухів ... ".

У ХХ столітті Норбертом Еліасом ("Про процеси цивілізації", 1939) здійснено перегляд психоінженерії. У його праці вона націлена проти повернення "природної людини" на соціокультурну сцену в нацистському культі раси.

Треба сказати, що пристрасті ворожі християнському соціуму (як і у філософії стоїків). На російському підґрунті учіння про боротьбу з пристрастями було розроблене Нілом Сорським в "Монастирському статуті", де він перерахував п’ять ступенів їх наростання.

Проявляються деякі розбіжності і у думках дослідників щодо складу емоцій: Р. Декарт виділяв подив, любов, ненависть, бажання, радість і печаль; Пол Екман розширив перелік декартівської класифікації до п'ятнадцяти; П. Гріффітс казав про страх, гнів, відразу, печаль, радість і подив.

Дійсно, емоції володіють нами, а не ми ними. Проявляючи їх, людина перестає бути володарем свого тіла, про що переконливо говорив Хельмут Плесснер. Якщо ж зосередитися на негативних емоціях людини, то очевидно, що їх походження криється в порушеній персональної ідентичності, про що уже згадувалося вище. Наприклад, відразу люди відчувають до відходів тіла, матерії, що розкладається тощо, тобто до того, що людині непотрібно, що не є ні об’єктом, ні суб’єктом [3]. Гнів проявляється тоді, коли зачіпається гідність особистості, тобто спотворюється "я"-образ, створюваний людиною. Розпач контрастує з гнівом на тій підставі, що відвідує суб'єкта після того, як він сам зазнає невдачі в переслідуванні поставленої ним мети. Відчуття страху підступає до людини, коли вона чує смертельну загрозу при зіткненні з тим, хто зазіхає на її роль (соціальну, професійну, статеву).

Афекти розряджаються у вчинках людини: гнів – в агресії, страх – у втечі, співчуття – у наданні допомоги тим, кому вона потрібна тощо.

Також не можна не зазначити, що емоційна складова передбачає включення сенсорного виміру буття, тобто екзистенціальну тематизацію того, що в психології називається відчуттями. Сфери відчуттів, особливо тих, які іменуються пропріоцептивними й інтроцептивними, а також – контактними екстроцептивними (смак, дотик, нюх) прямо пов'язані з емоційним, тобто з безпосереднім переживанням сенсу життєвих ситуацій.

Повнота буття необхідно включає і сенсорну повноту. Така постановка питання робить вічно актуальною в філософському плані тему сенсуалізму. Дійсно, не випадково Б. Ананьєв стільки сил поклав саме на дослідження відчуттів. Змістовні сучасні дослідження емоційно-чуттєвого розвитку людини здійснені О. Воєводіним у монографії: "Естетична антропологія [4]".

Людина є креативною і раціонально. У роботі І. Смірнова це пояснюється наступним чином. Завдяки розуму людина осмислює свої дії, середовище. Творчий продукт, який породжується зі сторонності свідомості самій собі, неминуче входить в конкуренцію з тим, що вже є: інженерні, наукові, філософські тощо досягнення інтелекту змагаються з дійсністю. Не-"я", що пробуджує почуття, – творча сила, але вона не змагається з тим, що є, а прикладає себе до того, чого немає: заповнює ніші, зяючі в дійсності, являє собою добавку до неї. Перш за все емоції зайняті переводом потенційного в актуальне. Мобілізуючи резерви тіла, активізуючи роботу його гормонального господарства і так званих нейромедіаторів (серотонін, допамін тощо), емоції стають підмогою розуму, особливо коли той керує не рутинними фізичними діями, при виробництві яких самість не може задовольнятися колишнім досвідом (наприклад, при здійсненні автомобілістом раптового, раніше невідомого йому маневру). Чим менш передбачуваний результат ситуації, тим більшою мірою в розумне розв'язання проблеми включаються емоції. Раз творча функція афекту укладена у формуванні додатків до існуючого, він співпрацює з раціональністю на правах її підсобного засобу, її каталізатора. Власне креативне призначення афекту, однак, рівновелике завдання, яке приймає на себе інтелект, і аж ніяк не зводиться до перетворення соматики [5].

Воцивілізована людина (термін В. Ісаєва) сьогодні опинилася у складних і двозначних умовах. З одного боку сучасне суспільство ніби забезпечує своїх членів необхідними умовами для позитивних емоцій: воно дало своїм громадянам відносну безпеку і гарантію ситості. Зараз людина краще харчується, краще освічена, має комфортне житло, її оточують усілякі блага цивілізації, тривалість її життя іще ніколи не досягала таких масштабів. З іншого боку сьогодення характеризується максимально високим рівнем психічних захворювань, зокрема депресій. Людство уже нарешті починає розуміти, що підвищення рівня добробуту не є фактором, що забезпечує відчуття щастя.

Воцивілізована людина – це істота у відомому сенсі радикально дистанційована від світу. Вона живе в світі смислів, які на 70-90 відсотків повідомляються їй візуально, причому не просто візуально, але символічно, через читання текстів. Центральною тут виявляється ідея комфорту. Власне, комфорт це принциповий розрив символічно-раціонального, вербального ряду і чуттєвого ряду. Комфорт передбачає згортання, редукцію, стандартизацію всіх сенсорних просторів за винятком зорового і, (в меншій мірі), – слухового простору [5]. Усі недистантні простори чуттєвого ряду в умовах комфорту стандартизовані. Головне для сучасної людини не сенсорний життєвий світ, а ті смисли, які народжуються зоровими і слуховим просторами. У результаті у воцівілізованої людини виникає ситуація радикального сенсорного голоду. У зв'язку з цим – голод емоційний. Звідси – фатальне зникнення повноти буття і творчого потенціалу.

Література:

1. Воеводин А.П. Перформативные механизмы социальной регуляции / А.П. Воеводин // Філософські дослідження : зб. наук. пр. СНУ ім. В. Даля. – Вип. № 12. – Ч. 1. – Луганськ : вид-во СНУ ім. В. Даля, 2010. – С. 204 – 223.

2. Поліщук О.П. Художнє мислення : естетико-культурологічний дискурс : [монографія]. / Олена Поліщук – К. : Вид. ПАРАПАН, 2007. – С. 112.

3. Kristeva J. Pouvoirs de l'horreur : essai sur l'abjection / Julia Kristeva. – Éditions du Seuil, 1980 – 247 р.

4. Воеводин А.П. Эстетическая антропология : [монография] / А.П. Воеводин. – Луганск : РИО ЛГУВД им. Э.А. Дидоренко, 2010. – 368 с.

5. Смирнов И.В. буре страсти [Электронный ресурс] / Игорь Смирнов // Звезда – 2011. – № 10. – Режим доступа :

http://magazines.russ.ru/zvezda/2011/10/sm14.html.