Право / 4.Трудовое право и право социального обеспечения.

К.ю.н., доц. Слома В.М.

Тернопільський національний економічний університет, юридичний факультет, Україна

Особливості регулювання праці сезонних працівників у сільському господарстві

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України кожна людина має право на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Щодо способів, правових форм такого вільного обрання (погодження), то у Конституції вони не наводяться й не конкретизуються. Тому ті юридичні форми реалізації громадянами права на працю чи організаційно-правові форми залучення їх до праці як відомі, так і ті, що у майбутньому можуть стати надбанням трудового законодавства, повинні відбивати формальну свободу, рівність і незалежність волі (волевиявлення) людини при виникненні трудових відносин [2, 16].

Ст. 7 КЗпП України передбачає можливість встановлення певних особливостей у регулюванні праці найманих працівників із врахуванням специфіки організації виробництва і праці залежно від умов її здійснення.

У даній статті ми розглянемо особливості регулювання праці сезонних працівників у сільському господарстві.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24.09.1974 р. № 310-09 сезонними вважаються роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов виконуються не цілий рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує шести місяців.
Відповідно до Списку сезонних робіт і сезонних галузей, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 р. № 278 однією із сезонних галузей є сільське господарство. Сезонними у сільському господарстві, згідно даного Списку, є робота в овочівництві, садівництві, виноградарстві, буряківництві, хмелярстві, на вирощуванні і збиранні картоплі, тютюну, кормів, баштанних культур, лікарських рослин. 
Разом з тим, слушною є думка О. Мягкова, який зазначає, якщо виходити з особливостей сільськогосподарського виробництва, то в рослинництві всі роботи є сезонними, а не лише згадані. Так, не вказані у наведеному переліку роботи з вирощування зернових, які за своєю біологічною природою та технологічним характером є сезонними [4, 134]. 

І.П. Свистун зазначає, що сезонна праця осіб - це добровільна, вольова, ініціативна, законна, інтелектуальна і (або) фізична діяльність, що здійснюються у визначений законодавцем термін, відповідає сезонними коливаннями попиту на робочу силу, викликану природними та кліматичними умовами, шляхом застосування та використання особистих здібностей людини та відповідає потребам суспільства, котрі задовольняються особою самостійно та за допомогою роботодавця, задля отримання винагороди в матеріальному або іншому вигляді, моральної самодостатності, наявність котрих забезпечує гідне існування в соціумі. [5, 123]

З сезонними працівниками укладаються строкові трудові договори. При цьому строк дії договору не може перевищувати тривалості сезону, тобто шести місяців. Крім того, при прийнятті на сезонні роботи працівник обов’язково повинен бути попереджений про їх сезонний характер.

Варто зазначити, що для сезонних працівників не передбачено випробування при прийнятті на роботу. Якщо відносно працівників, для яких випробування не може встановлюватись, все-таки була досягнута угода сторін про випробування, ця угода відповідно до ст. 9 КЗпП України є недійсною [3, 126].

Згідно чинного законодавства всі мінімальні гарантії, надані державою найманим працівникам, поширюються і на сезонників.

Разом з тим, законодавством передбачені особливості у регулюванні підстав і порядку розірвання трудового договору з сезонним працівником. Зокрема, у випадку розірвання трудового договору з ініціативи працівника, він повинен попередити роботодавця письмово за три дні, а не за два тижні як це передбачено ст. 38 КЗпП України.

Щодо розірвання трудового договору з сезонними працівниками з ініціативи роботодавця, то крім загальних підстав, передбачених КЗпП України, можуть застосовуватись і спеціальні підстави, передбачені Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах». До них, зокрема, належать:

а) припинення робіт на підприємстві, в установі, організації на строк більше двох тижнів з причин виробничого характеру або скорочення робіт в них;
б) нез’явлення на роботу безперервно протягом більше одного місяця внаслідок тимчасової непрацездатності.
Існують також відмінності у виплаті вихідної допомоги при звільненні працівників на підставі КЗпП України та у випадку звільнення сезонних працівників. Так, відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудових відносин з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36, та п.п. 1, 2, 6 ст. 40 КЗпП України працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу – не менше двомісячного середнього заробітку. Вихідна допомога працівникам, зайнятим на сезонних роботах, виплачується в розмірі тижневого середнього заробітку, а в разі призову або вступу на військову службу - в розмірі двотижневого середнього заробітку. 

Як і інші працівники, сезонні працівники мають право на щорічну відпустку пропорційно до відпрацьованого ними часу (ч. 9 ст. 6 ЗУ «Про відпустки»).

Характеризуючи особливості трудової діяльності сезонних працівників, варто погодитись із Н. Василенько, яка зазначає, що сезонність використання персоналу має чітко виражені регіональні відмінності. У межах кожної природно-економічної зони сільське господарство має свою специфіку щодо природних умов, спеціалізації, структури земельних угідь. Усе це не може не вплинути на сезонність виробництва, а відповідно й на потребу в робочій силі, особливості використання останньої, результати праці і рівень сільськогосподарської зайнятості [1, 66].

Актуальним і таким, що вимагає подальшого вирішення залишається питання зайнятості працівників у міжсезонний період.

Література:

1. Василенька Н. Особливості розвитку та специфіка використання персоналу в аграрній сфері / Н. Василенька // Аграрна економіка // http://archive.nbuv.gov.ua/

2. Єрьоменко В. Правові форми реалізації громадянами права на працю / В. Єрьоменко // Право України. – 1999. - № 1. – С. 16-19.

3. Кодекс законів про працю України: науково-практичний коментар. – Харків: Консум, 2003. – 832 с.

4. Мягков О. Вплив сезонності на правове регулювання робочого часу в сільськогосподарських підприємствах / О. Мягков // Підприємництво, господарство і право. – 2013. - № 6. – С. 133-135.

5. Свистун І.П. Правове регулювання тимчасової і сезонної діяльності в СРСР і після переходу до ринкової економіки / І.П. Свистун // Європейські перспективи. – 2011. - № 4. – Ч. 2. – С. 121-126.