Педагогічні науки

К. соціол. н., доцент Маркозова О.О.

К. т. н, доцент Маркозов Д.О.

Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Україна

РОЛЬ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ У ФОРМУВАННІ

ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

Одним з основних недоліків сучасної вищої освіти є практично одностороння орієнтація на формування професійних навичок, необхідних майбутньому кваліфікованому фахівцю. Всі інші потенційні здібності особистості, в тому числі і творчі, досить часто залишаються незатребуваними. В результаті людина, з недостатньо розвиненим творчим мисленням, надалі має труднощі в сприйнятті світу, що постійно ускладнюється, у прийнятті рішень в нестандартних ситуаціях, не здатна знаходити зв’язки між поняттями і явищами, якщо вони відрізняються від звичних. Однак в сучасному глобалізованому світі, що постійно змінюються та ускладнюються, особистість, орієнтована на самореалізацію і досягнення життєвого успіху, повинна бути не тільки висококласним фахівцем, а й творчою особистістю, яка прагне до постійного самовдосконалення. У зв’язку із цим, формування творчої особистості постає як одне з основних завдань сучасної вищої школи.

Сьогодні учені виділяють найрізноманітніші за своєю природою види творчості. Так, В.Н. Дружинін розрізняє «художню, наукову, технічну, педагогічну творчість, творчість соціальних відносин, комунікативну та адаптивну творчість» [1, c. 168]. Якщо ж говорити про сферу пізнавальної, когнітивної діяльності, то тут сучасна педагогіка визначає творчі здібності особистості в контексті її загальних інтелектуальних здібностей.

З точки зору діяльнісного підходу, творчість може виявлятися по різному: як на рівні цілісної особистості (наукова, художня, педагогічна творчість), так і в окремих складових пізнавальної діяльності – в ході вирішення творчих завдань, участі в проектах тощо. Але завжди можна виявити прояви здатності встановлювати несподівані, на перший погляд, зв’язки і співвідношення, коли творча особистість самостійно вибудовує систему відносин з предметним та соціальним оточенням. І саме це слід вважати найважливішим у творчому процесі, не заперечуючи при цьому значущості підсумкового результату. Отже в педагогічному плані, головним у творчості є те, що студент в ході пізнавальної творчої діяльності усвідомлює свою значимість і реалізує себе як особистість, формуючи та висловлюючи власну точку зору, проявляючи сміливість і незалежність у прийнятті рішень.

Виходячи з того, що творчість у тій чи іншій мірі притаманна кожній людині, а її проявам можуть перешкоджати впливи оточуючого середовища у вигляді, наприклад, різного роду заборон або соціальних шаблонів, то можна говорити про роль елементів відкритої освіти, посилення акценту на самостійній роботі студентів як досить ефективних способах розвитку творчих навичок, творчого мислення і діяльності людини.

В той же час, вплив зовнішнього середовища може грати і позитивну роль, так як «сучасне суспільство вже саме по собі має високий ступінь невизначеності, потенційної багатоваріантності та багатовекторності розвитку, а також містить зразки креативної, творчої діяльності людей та її результати», – зазначає Дж. Гілфорд [2, р. 220]. Перебуваючи в такому соціальному середовищі, людина, навіть наслідуючи певні зразки поведінки і діяльності, вчиться творчості. Особливості наслідування у творчій пізнавальній діяльності характеризуються послідовним переходом від наслідування репродуктивного характеру через творче наслідування обраному зразку до самостійної творчості, фундамент якої формується двома попередніми стадіями.

Але, як підкреслює Н.М. Гнатко, «для ефективного розвитку творчих здібностей студентів цей процес повинен регулюватися педагогом, оскільки сам вибір зразка для наслідування (як узагальнено, так і самого принципу здійснення пізнавальної діяльності) може викликати у студентів певні труднощі» [3, с. 109]. З урахуванням того, що прояви творчості схильні до впливу багатьох зовнішніх умов, правильний вибір форм організації навчального процесу може зіграти вирішальну роль у подальшому формуванні творчої особистості. У цьому зв’язку, педагоги, що ставлять своєю метою розвиток творчих здібностей студентів, зобов’язані приділяти особливу увагу дивергентному мисленню. Дж. Гілфорд взагалі визначає творчість як «дивергентне мислення, що характеризується здатністю висувати безліч в рівній мірі правильних ідей при вирішенні деякої проблеми, не стереотипність самого мислення» [2, р. 226]. Найбільшу увагу вчений приділяє здатності усвідомлювати прогалини та суперечності, а також формулювати гіпотези щодо відсутніх вихідних даних. Відповідно, в якості критеріїв творчості та дивергентності мислення особистості використовуються набори властивостей, що характеризують особливості творчої пізнавальної діяльності людини.

М.А. Холодна робить висновок, що дивергентне мислення повинне мати наступні характеристики: «Швидкість – здатність висловлювати як можна більше ідей, способів вирішення тієї чи іншої проблеми, причому тут важлива їх кількість, а не якість. Гнучкість, тобто здатність висувати різноманітні ідеї, наприклад, пов’язані з використанням об’єктів, методів тощо (в найбільш поширеному тесті на перевірку гнучкості мислення пропонується придумати різні способи застосування якогось предмета повсякденного вжитку). Оригінальність – здатність породжувати нові нестандартні ідеї, віддалені асоціації, знаходити незвичні відповіді, що відрізняються від загальноприйнятих. Точність, яка проявляється у здатності удосконалювати вже існуючий продукт творчості, додаючи до нього певні деталі, з метою досягти довершеності» [4, с. 141–142]. Відповідно до названих характеристик, розвиток творчих здібностей студентів пов’язують з удосконаленням у особистості названих вище якостей.

Зазначимо, що ефективність діяльності педагога підвищиться, якщо поряд з підбором спеціальних завдань, що дозволяють розвивати швидкість, гнучкість, оригінальність і точність мислення, він буде застосувати ряд перевірених загальних підходів до стимулювання і розвитку творчої активності студентів. Основними з найбільш розповсюджених підходів для розвитку творчого мислення і діяльності, є наступні.

1. Забезпечення сприятливої атмосфери. Доброзичливість з боку викладача, відмова від оціночних суджень і критики на адресу студента, що буде сприяти вільному вияву дивергентного мислення, а також підтримка та заохочення проявів творчості і креативності.

2. Збагачення освітнього середовища різноманітними новими об’єктами: книги, обладнання, нові комп’ютери та програми.

3. Стимулювання допитливості студентів, надання їм можливості ставити запитання, заохочення до висловлювання оригінальних ідей.

4. Особистий приклад педагога у використанні творчого підходу до вирішення проблем. Наявність інших позитивних зразків творчості в університеті, створення умов для наслідування творчої поведінки.

Таким чином, в сучасному освітньому середовищі існує достатня кількість способів та факторів формування творчої особистості, однак вони проявляються лише у тому випадку, якщо педагог ставить перед студентами творчі завдання.

Література:

1. Дружинин В.Н. Психология общих способностей / В.Н. Дружинин. – СПб., 2000. – 314 с.

2. Guilford J. The nature of human intelligence / J. Guilford. – N.Y., 1967. – 426 р.

3. Гнатко Н.М. Проблема креативности и явление подражания / Н.М. Гнатко. – М.: Наука, 1994. – 280 с.

4. Холодная М.А. Психология интеллекта: Парадоксы исследования / М.А. Холодная. – СПб., 2002. – 346 с.