Вилка Л.Я.

Кафедра суспільних наук та українознавства Буковинського державного медичного університету

ЗБАГАЧЕННЯ СВІТОГЛЯДУ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ

У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ

Комунікативна діяльність – один із найефективніших способів оволодіння мовою. Навчання іноземних студентів українською мовою передбачає реалізацію комунікативного підходу, застосування якого часто ускладнене багатьма чинниками. До факторів, що створюють труднощі у вивченні української мови та засвоєнні професійної інформації для іноземних студентів-медиків, належать, передусім, проблеми ментальної адаптації та білінгвізм у країні. Оскільки питання адаптації іноземних студентів медичних вузів, проблеми збагачення їхнього світогляду та вплив білінгвізму на формування мовної компетенції довгий час залишалися недостатньо вивченими, ми поставили собі за мету дослідити вплив комунікативного підходу у вивченні української мови як іноземної та формування світогляду іноземних студентів, що зумовило актуальність нашої наукової роботи.

Як відомо, комунікативний підхід – основний фактор, який формує методичну спрямованість викладача-мовника у викладанні української мови іноземним студентам. Розробкою комунікативного підходу займалося багато наукових колективів та методистів. Найбільш вагомий внесок в обґрунтування заданого підходу зробили Г. Уідоусан, У. Літлвуд, Г. Пефо,

Є. Пассов.

У процесі формування комунікативних умінь щодо вивчення української мови іноземцями найбільш дієвою та ефективною можна вважати таку організацію навчання, яка забезпечувала б залучення студентів до комунікативної діяльності, що слугує необхідною передумовою для збагачення світогляду іноземного студента-медика.

Збагачення світогляду людини – одна із найважливіших передумов формування всебічно розвиненої особистості. Перед іноземними студентами, які навчаються в українських вищих навчальних закладах та мають вже сформовані на Батьківщині світоглядні переконання завдяки своїм культурно-етнічним особливостям, постають в Україні певні адаптаційні проблеми в нових комунікативних ситуаціях.

Адаптація - складне багатофакторне явище, що має свої власні механізми та закономірності, вивченням яких займаються представники багатьох галузей науки. Відповідно до своїх професійних інтересів вони акцентують увагу на певних видах адаптації: біологічній, психічній, психологічній, соціально-психологічній, соціальній, соціально-педагогічній, професійній та ін. Визначаючи суть цього поняття, дослідники виходять із розуміння того, що адаптація може розглядатися як процес, стан, властивість чи результат діяльності, що виникає за певних умов і триває протягом певного періоду, доки не буде встановлено динамічної рівноваги між системами, що адаптуються.

У психолого-педагогічній літературі адаптація студента розглядається як адаптація до навчального процесу у вищому закладі освіти або як адаптація до майбутньої професійної діяльності.

Проблеми адаптації студентів до навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти розглянуті в дослідженнях В.П. Волкової [1],Є.Д. Научітєля [5], В.С.Штифурака [11] та ін.

Результати емпіричних досліджень свідчать, що суттєвий вплив на процес адаптації має рівень освіченості індивіда. Доведено, що успішно адаптуються молоді, високоінтелектуальні та високоосвічені люди. Щодо особистісних властивостей людини, то дослідники вказують на те, що не існує універсальних характеристик людини або набору певних якостей, які б сприяли процесові адаптації до будь-якої культури. Т. Стефаненко серед таких характеристик виокремлює професійну компетентність, високу самооцінку, комунікабельність. На її думку, це повинна бути людина екстравертного типу, пріоритетними для якої є загальнолюдські цінності, людина, яка вміло збереже свою культурну ідентичність і з розумінням та повагою ставитиметься до норм, традицій, звичаїв нової культури [7].

Не менш важливим чинником, який впливає на процес адаптації до нової культури, є готовність особистості до змін, які її очікують, сформованість мотивації до адаптації. Психологічно краще переживають зміни люди, які свідомо, добровільно прагнуть бути включеними в чужу групу. Індивіди, які готові до змін, опинившись в мультикультурному суспільстві, як правило, частіше контактують з місцевим населенням, що зменшує їх рівень культурного шоку. Але, звичайно, потрібно звернути увагу на характеристики самих культур, зокрема, що в них різне, а що спільне, адже було виявлена кореляційний зв'язок між ступенем вираженості культурного току і культурною дистанцією. Індекс культурної дистанції включає в себе мову, релігію, структуру сім'ї, рівень освіченості, матеріальний комфорт, клімат, одяг тощо. Дослідження всіх цих показників дає підставу стверджувати, що процес адаптації до нової культури може бути менш болісним, якщо нова культура має багато спільного з рідною.

Важливим чинником, який впливає на процес адаптації іноземних студентів, є особливості культури, в якій перебувають студенти - іноземці. Менш успішно адаптуються представники культур, в яких традиції й поведінка значно ритуалізовані, наприклад, студенти, Африки, Азії, Індії. Дослідження показують, що досить важко адаптуються представники так званих «великих держав»: їм заважає їхня пихатість та зарозумілість. Окремим чинником можна вважати культурні особливості країни, в якій перебуваєш. Значно легше адаптуватися в країнах, де на державному рівні дотримується політика культурного плюралізму, принципи рівності, свободи вибору і партнерства представників різних культур. Моноетнічні суспільства е менш толерантними по відношенню до представників інших культур. Безумовно, вагомий вплив на процес адаптації здійснюють і ситуаційні фактори - рівень політичної та економічної стабільності в країні, рівень злочинності, соціальна політика держави тощо

Кращій адаптації студентів - іноземців до нового соціокультурного середовища сприяють дві групи факторів: ті, що залежать від студента, і ті, що залежать від викладача. З боку студента важливо: належний рівень базової підготовки, рівень знань української мови, індивідуальна здатність до навчання, особливості національного менталітету. Викладач, у свою чергу, повинен бути компетентним у викладанні свого предмета, володіти мовою спілкування і певними особистими якостями. Виховна робота з іноземними студентами має, безперечно, специфічні особливості, що пов'язані зі складною адаптацією останніх до нових умов перебування, проживання й навчання. Але саме в цьому й полягає одне з важливих завдань викладачів — допомогти краще адаптуватися студентам, що пізніше, звичайно, сприятливо вплине на формування позитивного іміджу навчального закладу і нашої держави загалом серед іноземних студентів. І саме це є ключові моменти всієї навчально-виховної роботи закладу. Зазначені завдання повинні вирішуватися завдяки проведенню різноманітних бесід, екскурсій, відвідування музеїв. Доцільно проводити такі виховні бесіди: «Україна і її місце у сучасному світі», «Українська мова: її історія і роль сьогодні», «Чернівці історичне місто», «Українські звичаї, традиції, свята в Україні» та ін.

Дослідники Т. Стефаненко та Н. Фрейнкман - Хрустальова, А.Й. Новиков стверджують, що міжкультурна адаптація не розглядається як повна асиміляція з чужою культурою. Це процес входження в нову культуру, поступове засвоєння її норм, цінностей, традицій. При цьому особистість, яка соціальне і психологічно інтегрувалась з чужою культурою, повинна пам'ятати про особливості рідної культури, традиції та звичаї свого народу. Тільки в такому випадку, підкреслюють вчені, можна говорити про адекватну міжкультурну адаптацію [7; 10].

Ми вважаємо, що проблему міжкультурної адаптації можна полегшити, якщо провести підготовку індивіда до міжкультурної взаємодії, застосовуючи такі традиційні форми навчальних програм, як освіта, орієнтування, інструктаж і тренінг. Мета такого навчання - отримання знань про культуру, історію, географію, звичаї та традиції тієї чи іншої культури. До навчальних програм повинно входити також орієнтування, мета якого швидке знайомство людини з новим культурним середовищем, з його основними нормами, цінностями, переконаннями. При цьому, як правило, використовуються посібники, побудовані за принципом: «Ось так можна поводитись, а ось так не можна поводитись ні в якому разі!» Інструктаж дає відповідь на запитання, які можуть виникнути на перших етапах перебування в країні. Увага акцентується на окремих аспектах пристосування до нової культури.

Багаторічна практика свідчить, що найефективнішою формою підготовки індивідів до міжкультурної взаємодії є тренінг. Його програма повинна бути спрямована на те, щоб допомогти людині налагодити міжособистісні контакти, впоратися з психологічним стресом, конструктивно спілкуватися з місцевим населенням, виробити вміння приймати цінності, норми, рольові структури чужої культури.

Можна з впевненістю стверджувати, що найбільш ефективними є тренінги, які включають реальні міжкультурні контакти, наприклад, семінари з елементами групової дискусії, де обговорюються ситуації, які виникли при особистих контактах представників двох народів, до яких належать учасники. Широкого застосування набувають атрибутивні тренінги, в яких основна увага учасників концентрується на вмінні розрізняти та розуміти інтерпретацію поведінки або діяльності представниками тієї чи іншої культури. За умов дефіциту інформації про іншу культуру суб'єкти взаємодії починають приписувати один одному як причини поведінки, так і самі зразки поведінки або якісь загальніші характеристики.

Не менш популярними в багатьох країнах світу є ще, так звані, культурні асимілятори, їх ще називають технікою підвищення міжкультурної сенситивності. Основна їх мета - навчити людину бачити ситуацію з точки зору членів чужої групи, розуміти їхнє бачення світу, але при цьому, безперечно, не забувати своєї культури, їх також можна застосовувати в процесі адаптації іноземців до україномовного середовища.

Отож, в результаті нашого дослідження ми встановили, що полегшення міжкультурної адаптації студента-іноземця є одним із завдань викладача вищого навчального закладу, а проблеми, які виникають при цьому, слід розглядати не як патологічні симптоми, а, в багатьох випадках, як брак певних знань про звичаї, норми, цінності, стереотипи поведінки представників іншої культури, який потрібно долати спільними зусиллями викладачів та студентів-іноземців в атмосфері міжкультурної толерантності.

Під час навчання іноземних студентів в україномовному середовищі найбільш дієвою та ефективною можна вважати таку організацію навчання, яка забезпечувала б залучення студентів до комунікативної діяльності, адже саме процес спілкування ускладнений багатьма чинниками.

Одним з таких чинників, який вагомо впливає на вивчення української мови як іноземної, є білінгвізм в Україні. Хоча незаперечним фактом є те. що українська мова с єдиною державною мовою України, мовою її органів влади та усіх державних інституцій, мас-медіа та в деяких областях нашої держави більша частина населення в щоденному мовленні використовує переважно російську мову. Таке активне чи пасивне використання російської мови зумовлене об'єктивними причинами: нашим історичним минулим, геополітичною ситуацією, розвитком національної культури, зрештою, нашою ментальністю.

Узагальнюючи все вищесказане, можемо додати, що викладання української мови як іноземної ускладнюється обмеженою кількістю навчально-методичної літератури та довідкових джерел, аудіо та відеозасобів навчання української мови саме для студентів-іноземців. Тому першочерговим завданням для викладача у вирішенні даної проблеми стає створення методичних матеріалів, навчально-методичного забезпечення курсу «Українська мова як іноземна» з акцентом на комунікативному підході.

Оскільки зазначений курс є практичним, то і його метою є практичне оволодіння мовою, що полягає у формуванні комунікативно-професійного спілкування, комунікативної компетенції іноземних студентів. Тобто, комунікативний підхід є основним фактором, який формує методичну спрямованість викладача-мовника у викладанні української мови іноземним студентам. Розробкою комунікативного підходу займалося багато наукових колективів та методистів. Найбільш вагомий внесок в обгрунтуванні згаданого підходу зробили Г. Уідоусан, У. Літлвуд, Г. Пефо, Є. Пассов.

У процесі формування комунікативних умінь щодо вивчення української мови іноземцями, найбільш дієвою та ефективною можна вважати таку організацію навчання, яка забезпечувала б залучення студентів до комунікативної діяльності, адже "комунікативний підхід передбачає вихід у такі ділянки комунікації, де проявляються наміри та інтенції мовця, його рольові характеристики, особливі стратегії мовленнєвої поведінки. В центрі уваги опиняються питання, пов'язані з використанням мови у конкретних мовленнєвих актах, явища мовної та мовленнєвої варіантності" [5].

Комунікативний підхід орієнтований на організацію процесу навчання, адекватного процесу реального спілкування завдяки моделюванню основних закономірностей мовленнєвого спілкування (в інтерпретації Є. Пассова), а саме:

1) діяльнісний характер мовленнєвого спілкування, що втілюється в комунікативній поведінці викладача як учасника процесу спілкування та навчання, вмотивованій, активній поведінці студента;

2) предметність процесу комунікації, яка має бути змодельована визначеним набором предметів обговорення (тем, проблем);

3) ситуації спілкування, що моделюються, як найтиповіші варіанти стосунків учнів між собою;

4) мовленнєві засоби, які забезпечують процес спілкування та навчання в даних ситуаціях.

У процесі навчання з комунікативним підходом студенти набувають комунікативної компетенції

- здатності користуватися мовою залежно від конкретної ситуації. Показовим є те, що студенти навчаються комунікації в процесі самої комунікації.

Комунікативна компетенція також передбачає оволодіння правильною артикуляцією та здатністю підбирати відповідні мовні засоби, виходячи з комунікативних намірів. У цьому процесі можна розрізнити наступні основні компоненти:

• лінгвістичні (такі мовні навички: як говоріння, читання, аудіювання, письмо);

• прагматичні (підбір вербальних та невербальних засобів відповідно до конкретного мовного акту);

• соціокультурні (вивчення культури та звичаїв країни, мова якої вивчається).

Отже, взаємодія всіх цих компонентів забезпечує здійснення вдалого комунікативного акту, тобто взаєморозуміння. Вивчення української мови іноземними студентами має за мету успішне спілкування з носіями мови, а також сприйняття автентичних українських матеріалів, тобто таких, які реально використовуються носіями мови в щоденному мовленні.

Проте, розвиток комунікативних навичок у процесі вивчення української мови іноземцями ускладнений деякими чинниками. Одним з яких є те, що новий матеріал має опиратися на вже вивчений, і це дещо обмежує форми роботи. Інший полягає у тому, що "при вивченні української мови іноземними громадянами першочергову роль відіграє мотивація, тобто переконання в необхідності її засвоєння..." [5]. І від того, наскільки студент увійде в навчання, зрозуміє його мету та організує свою навчальну діяльність, залежить кінцевий результат. У процесі навчання української мови як іноземної ми виходимо з того, що той, хто вивчає мову, є мотивованим. Проте, як вже згадувалося, це не завжди гак, а тому викладач потребує певних стратегій для того, щоб підтримувати вмотивованість студента тривалий час. Для цього рекомендуємо наступні стратегії:

• ситуація на занятті повинна бути повністю використана;

• текстові матеріали повинні підбиратись таким чином, щоб вони містили цікаві теми та розмовні моделі;

• комунікативні вправи повинні проводитись регулярно, але завжди короткими фазами;

• слід особливо наголошувати на тому, що українська мова потрібна для щоденного спілкування.

З перших занять повинна практикуватись вільна комунікація, тобто вираження власних думок, пропозицій, суджень, пояснень, запитань у незапланованих ситуаціях. Викладач може починати заняття із запитань, які безпосередньо стосуються життя студентів: "Як ваші справи? Що ви робили вчора? Як ви провели вихідні? Який фільм ви переглядали вчора?"

Для активації раніше вивченої лексики та розвитку креативних здібностей студента на початку заняття можна проводити різноманітні вправи: асоціограми, навчальні картки, ланцюжкові ігри, кросворди, вправи типу «питання - відповідь».

Подальшою формою розвитку комунікативних навичок є короткі діалоги, які базуються на мовних моделях, але містять власні судження студентів. Дуже часто ці вправи вимагають роботи у парах, під час якої студенти-іноземці спілкуються між собою українською мовою. Важливо звернути увагу на те, щоб партнери у діалогах змінювалися.

Ще одним видом комунікативних вправ є рольова гра, яка використовується для відображення побутових ситуацій, наприклад, дорожня пригода, покупка, планування вільного часу тощо. До рольової гри належить також посилене використання стимуляції. Для цього студенти розподіляються на групи за інтересами та визначаються функції учасників. Спільним для цих вправ є те, що вони повинні розвивати креативні здібності студентів, активізувати їх фантазію та акторський потенціал, який прихований майже в кожній людині. Проведення занять має викликати приємні емоції, що сприяють кращому засвоєнню матеріалу.

Ефективність процесу формування комунікативних умінь також може забезпечуватись шляхом залучення студентів до діяльності, яка максимально моделює навчальний процес і створює умови для професійно орієнтованого спілкування, при цьому доцільно запроваджувати такі елементи комунікативної діяльності, як ситуативне мовлення та комунікативні блоки. Коли мова йде про оволодіння професійною термінологією, цей процес може відбуватися на основі прикладів мовленнєвих ситуацій, діалогів та полілогів. Щодо мовленнєвої ситуації, то необхідною умовою є той факт, що вона має бути якнайповніше наближена до умов природного спілкування і стимулювати студента до мовленнєвої діяльності. Доцільним є створення комунікативних ситуацій у формі діалогу, оскільки саме він передбачає природне та повне використання мовленнєвих вмінь. Діалоги можуть бути різної тематики. Для прикладу:

1)розмова між лікарем і пацієнтом у лікарні;

2)розмова між аптекарем і покупцем у аптеці;

3)розмова між продавцем і покупцем у магазині;

4)розмова касира і клієнта тощо.

При такій формі роботи студент-іноземець навчається висловлювати свої думки, судження з приводу різних життєвих ситуацій, отримувати необхідну інформацію. Добре і вміло організована бесіда чи дискусія сприятиме введенню, розкриттю і закріпленню значення того чи іншого слова.

Отже, ми дослідили, що навчання української мови як іноземної повинно базуватися на комунікативному підході, адже метою навчання є формування у студентів-іноземців професійної комунікативної компетенції шляхом розвитку та вдосконалення усіх видів мовленнєвої діяльності. Досягти цього, на нашу думку, можна, використовуючи на заняттях асоціограми, навчальні картки, ланцюжкові ігри, кросворди, вправи типу «питання - відповідь», а також такі елементи комунікативної діяльності, як ситуативне мовлення та комунікативні блоки, які можуть відбуватися на основі прикладів мовленнєвих ситуацій, діалогів та полілогів, що відтворюють мовленнєвий процес в реальному житті та спонукають студентів-іноземців до спілкування.

Література:

1. Волкова В. П. Педагогіка / Волкова В. П. – Київ, 2001. – 352 с.

2. Галузинський В. М. Педагогіка: теорія та історія: Навч.
посібник / В. М. Галузинський, М. Б. Євнух – Київ.: Вища шк., 1995. – 563 с.

3. Кормилицин А. П. Соціально - педагогічна адаптація іноземних студентів у процесі професійної підготовки. На прик. авіац. техн. коледжу: Дис. …канд. пед. наук: 13.00.01. - М., 1997.

4. Ніколаєва С.Ю. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах / Ніколаєва С.Ю. - Київ: Ленвіт, 1999. – 320 с.

5. Научитель Е.Д. Основы психологии и педагогики - Уч. пособие / Научитель Е.Д. – Харьков: Нац. аерокосмический ун-т «Харьк. авиац. ин-т», 2004. – 55 с.

6. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: Термінологічна енциклопедія. / Селіванова О.О. – Полтава Довгопілля – Київ, 2006. – 716 с.

7. Стефаненко Т. Г. Этнопсихология / Стефаненко Т. Г. - М.: Институт психологии РАН, «Академический проект», 1999. – С . 279-300.

8. Сурыгин А. Й. Педагогическое проектирование системы предвузовской подготовки иностранных студентов/ Сурыгин А.И. - СПб.: Златоуст, 2001. – С. 30.

9. Сухарев В. А. Психология народов и наций / Сухарев В. А., Сухарев М. В. - Д.: Сталхер, 1997. – 400 с.

10. Фрейнкман – Хрусталева Н. С. Эмиграция и эмигранты:
История и психология / Фрейнкман-Хрусталева Н. С., Новиков А. Й. СПб.: Государственная академия культуры, 1995. – 386 с.

11. Штифурак В.С. Адаптация студентов – первокурсников в условиях высшего учебного заведення: Дис... канд. пед. наук 13.00.04 / Киевский госуд. лингвистический ун-т.