Психологічні науки / 7. Загальна психологія

Бунас А.А.,
Викладач кафедри загальної та медичної психології

студентка Дмитренко В.С.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОЇ ОСОБИСТОСТІ

Кардинальні зміни ставлення до релігійності (від упереджено негативного, породженого тривалим періодом панування атеїстичної пропаганди, до толерантного й відверто шанобливого, пов’язаного з визнанням релігійності як невід’ємної складової української національної культури та важливого надбання людства у цілому), які відбулись в українському суспільстві за роки існування України як незалежної держави, призвели до пожвавлення інтересу стосовно дослідження психологічних особливостей релігійної особистості.

Вивчення саме прояву особистісної релігійності є цілком зрозумілим та виправданим, адже відповідно до поширеного на сьогодні тлумачення поняття «релігійності» як важливої складової особистісних факторів особистості, має не тільки суто наукове, а й суспільне значення, оскільки є однією з фундаментальних основ внутрішнього світу особистості й виступає необхідним чинником становлення духовності всього суспільства [3].

Для вивчення релігійності варто дати визначення цього поняття, однак вже при першій спробі вчені стикаються з цілою низкою труднощів, оскільки існують достатньо різнорідні погляди на даний феномен [3]. Поняття «релігійність» є одним із найважливіших аспектів концептуально-категоріального аналізу релігійного феномену. Саме релігійність як форма буття релігії, як її суб’єктивний вияв, дає змогу окреслити предметне поле сучасної психології релігії. Найбільш значущими компонентами релігійності можна визначити – релігійне світорозуміння, релігійне світовідчуття та релігійне світо ставлення [6]. Таке бачення складових є можливим й доречним лише в контексті розуміння релігійності як «відповідно організованого» способу життя. Якщо в релігійному світогляді переважно відображається спосіб життя людини (може проявлятися досить різноманітно – у бісоодержимості, крикливстві, фанатизмі, святості тощо), то релігійна духовність «самоконструює» свій власний образ відповідно до Божого образу. Людина «шукає» в образі Бога власний сенс й відповідь на свої почуття та, водночас, «заряджається» позитивним емоційним настроєм божественної реальності. Завдяки співпереживанню особистість осягає всезагальну духовність, основи власної екзистенційної буттєвості [2].

Релігійність також можливо визначити, використовуючи певні якісні й кількісні емпіричні показники: ступінь, рівень, стан, динаміку та характер її прояву. Ступінь релігійності характеризує її з точки зору інтенсивності релігійних ознак, цей показник визначає силу релігійної віри, глибину релігійних почуттів, активність культових дій. Ступінь релігійності найчастіше використовують при дослідженні індивідуальної релігійності. Рівень релігійності є кількісним показником, індикатором екстенсивності релігійних ознак, в якому відображаються територіальні та соціально-демографічні особливості поширення релігій. Стан релігійності є інтегральною характеристикою процесу змін та розвитку релігійних явищ як на рівні індивідуальної чи колективної свідомості. Перехід від одного стану релігійності до іншого прийнято називати динамікою релігійності. На неї впливають соціально-економічні, демографічні, екологічні та інші чинники. Характером релігійності є сукупність стійких якісних особливостей, що формуються та розвиваються в процесі релігійної діяльності, цей показник дає змогу визначити значущість релігійності, її вплив на психічне здоров’я не тільки окремої особи, а цілого суспільства загалом [2]. Варто зазначити, що для визначення охарактеризованих показників, в науковій літературі немає однозначної думки стосовно якісних та достовірних емпіричних критеріїв.

На думку цілого ряду вчених (Д.М. Угринович, І.Н. Яблуков, П.Л.Бергер та інші), для фіксації релігійності достатньо вивчення релігійної поведінки або ставлення людини до релігії, або спостереження за її індивідуальними релігійними ритуалами тощо. Очевидно, що дослідження релігійності повинно бути цілісним системним комплексом, де б ураховувалися як психологічні, так й соціальні чинники буття індивіда як безпосереднього носія релігійності.

Слід виокремити принципово різні тлумачення терміну «релігійність», що надають можливість побудувати цілісне уявлення стовосно даного феномену. Так, на думку Д.М. Угриновича, під «релігійністю» варто розуміти безпосередній вплив релігії на свідомість й поводження як окремих індивідів, так й цілісних соціальних та демографічних груп [5].

Відповідно до трактування І.Н. Яблукова, релігійність є якістю індивіда чи групи, що виражається в сукупності релігійних властивостей свідомості, формах поводження, стилі відносин. Тобто, змістовно релігійність може бути означена як «певний стан» окремих людей, груп, що вірують у надприродне й вклоняються йому [1].

На думку Р.А. Лопаткіна, релігійність – це специфічний стан індивідів, людських об’єднань різного масштабу, визначною рисою якого є віра в Бога (надприродне) й поклоніння йому, прийняття віровчення/приписань та всеохоплююча прихильність до релігії. Таке розуміння релігійності співвідноситься з визначенням П.Л. Бергера, релігійність є тим, що називається релігією, що містить в собі набір установок, вірувань та дій, які пов’язані з двома типами досвіду – надприродним й священним [7]. Узагальнюючи множинність визначень, можна зазначити, що релігійність виступає свідомим, добровільним, постійним, життєвим приєднання до Бога.

Отже, підводячи підсумки вище сказаного, релігійність – це психічний стан людини, її вияв, окреслений людський акт, який завжди пов’язаний з екзистенційними проблемами чи проблемами вибору [7].

Вирішення проблеми сутності релігійності багато в чому визначається уявленнями про її структуру. Суттєва своєрідність та відповідна складність полягає в тому, що релігійність має багаторівневе формування, а тому доцільно розглянути ряд дослідницьких напрямів:

1. загальнотеоретичний рівень охоплює розв’язання питань стосовно походження, сутності релігійності, структури, змісту й функцій релігійної свідомості; досліджує релігійні почуття, уявлення, феномени віри, психологію релігійних процесів (навіювання, навернення) та ін. «Виростаючи» переважно із синтезу психології та релігієзнавства, використовуючи етнографічний матеріал, представники цього напряму співпрацюють з авторами, які репрезентують історичний зріз проблеми (В. Вундт, С. Токарев, Дж. Фрезер та ін.) [4].

2. Рівень соціально-психологічних теорій та типологій віруючих. Представники даного напряму (Дж. Леуба, Ю. Макселон, Г. Оллпорт, А. Міллер, Дж. Хоффман, О. Петрович, Г. Писманик та ін.) зосереджують свою увагу на вивченні динаміки становлення релігійності в процесі індивідуального розвитку людини, особливостей структури, змісту релігійних уявлень, почуттів та поведінки в різних статевовікових групах, а також залежність релігійності від соціального статусу чи соціальної орієнтації. Використовуючи соціологічні дослідження, вчені довели вікові, статеві відмінності в сприйнятті релігійних вірувань, залежність релігійності від соціального статусу та поведінки індивіда [1].

3. Релігійна психопатологія досліджує різноманітні психопатологічні форми релігійності, також тісно пов’язана з проблемами психіатрії, психотерапії, кримінальної психології. Рівень розвитку сучасної психології та психіатрії дає змогу на якісно новому рівні осмислити проблеми релігійної психопатології, трансперсональні явища тощо. Однак, не всі неординарні стани свідомості можна зараховувати до патологічних, так, наприклад, якщо переживання певного стану призводить до деградації особистості (патологічної, фізичної, соціальної, професійної, інтелектуальної), то його слід вважати патологічним, але якщо такої деградації не спостерігається, а, навпаки, отриманий досвід стимулює творчій потенціал людини, відкриває нові духовні орієнтири, то він, безперечно, не вважається патологічним [6].

4. Релігійні феномени як продукти психічної діяльності, існують у формі психофізіологічних процесів в свідомості конкретної особистості. Варто чітко розрізняти дві позиції цього рівня: питання стосовно існування фізіологічних основ релігійних вірувань та переживань й питання про те, чи існують окремі мозкові структури, центри, процеси, які є суто специфічними лише для віруючих людей [2].

5. Емпіричний рівень полягає в накопиченні фактичного матеріалу, зокрема автобіографічних свідчень, розповідей, документів віруючих людей. Емпіричний напрям, започаткований у США, найбільш повно був розроблений у Німеччині, де виникли самостійні школи, що експериментально вивчають різні аспекти релігійно-психологічного життя індивіду [4].

К. Гіргензон (1903 р.), вивчаючи проблему релігійного почуття та його структури, теоретично довів можливість й допустимість застосування експерименту у вивченні «психічного». Його послідовник В. Грюн (1956 р.), досліджуючи проблему цінності релігійності, специфіку вікового релігійного розвитку, використав достовірні емпіричні дані як допоміжний засіб для вивчення шляхів використання досягнень психології в релігійній практиці.

Всі розглянуті напрями є могутньою теоретичною основою з надзвичайно багатою та розробленою емпіричною базою, що пов’язані з іменами не лише вітчизняних, а й зарубіжних вчених-психологів, заслуги яких у вивченні релігійності є величезними. Кожний напрям відкриває новий ракурс проблеми релігійності, саме тому, всі вони є цікавими за фактами, підставами та формулюваннями.

На основі проаналізованих літературних джерел зарубіжних та вітчизняних фахівців з окресленої проблематики, ми прийшли до висновку, що на прояв рівня релігійності впливає низка особистісних факторів, а останні, в свою чергу, формують міру «занурення» в релігію. Нами було зроблено припущення стосовно існування ряду особистісних факторів, які визначають релігійність, при цьому ми вважаємо, що прояв релігійності детермінований не лише соціальними факторами, а в більшій мірі саме особистісними факторами. Тому, ми вважаємо, що при такому припущенні, релігійність слід розглядати як сукупність стійких якісних особливостей, які формуються й розвиваються в процесі релігійної діяльності. Зокрема, якщо особистість має високий рівень екстраверсії, то вона буде мати низький рівень релігійності; якщо у індивіда високий рівень нейротизму, низький рівень відкритості до досвіду, сумлінності, доброзичливості, то він матиме більш високий показник релігійності; якщо у особистості переважають такі особистісні фактори, як залежність, некомунікабельність, уникнення «боротьби», то вони також будуть демонструвати більший рівень схильності до релігійності.

Для перевірки висунутих гіпотез були використані наступні психодіагностичні методики: тест-опитувальник структури та інтегрального рівня індивідуальної релігійності Ю.В. Щербатих, для встановлення особистісних факторів, які впливають на рівень релігійності опитувальник «Big 5» (в адаптації А.Г. Грецова) та опитувальник «Q-сортування» В. Стефенсона для визначення домінуючих тенденції поведінки людини у власній соціальній групі.

Вибірка нашого емпіричного дослідження становила загальною чисельністю 30 осіб віком від 17 до 24 років, стать досліджуваних не мала значення. Досліджувані є студентами 2-4 курсів ВНЗ ДНУ. Дана вибірка досліджуваних була сформована не випадково, адже існують припущення, що юність являє собою період життя після пубертатного віку до дорослості – надзвичайно значущий період в житті людини, в процесі якого відбувається формування та осмислення багатьох життєво важливих питань. Саме тому, в період юності формування релігійності залежить від формування особистості.

Аналіз результатів був здійснений за допомогою кореляційного аналізу (коефіцієнту r-Пірсона). У таблиці відображені всі значимі зв’язки рівня релігійності особистості з обраними особистісними особливостями, які були отримані в результаті емпіричного дослідження.

Таблиця

Результати емпіричного дослідження зв’язку рівня релігійності та особистісних особливостей

Особистісні особливості	Рівень релігійності
«Big 5»
Екстраверсія	0,252
Нейротизм	0,214
Відкритість новому досвіду	-0,316*
Сумлінність	0,296**
Доброзичливість	0,246
«Q-сортування»
Залежність	0,413*
Незалежність	0,113
Комунікабельність	0,352*
Некомунікабельність	0,083
Прийняття «боротьби»	0,268**
Неприйняття «боротьби»	0,183

* Кореляція значима на рівні р≤0,05

** Кореляція значима на рівні р≤0,1

Як ми можемо помітити з вищезазначеної таблиці, отримані зв’язки між рівнем релігійності та особистісними особливостями повністю підтверджують достовірність висунутих нами емпіричних гіпотез.

Отже, можемо зробити ряд наступних пояснень: особистість, яка має низький рівень релігійності, демонструє екстравертивну орієнтацію (r=0,252, зв’язок не значимий, але є позитивна тенденція), що може свідчити про її спрямованість на зовнішні об’єкти, більш товариські, гнучкі та краще соціально організовані міжособистісні контакти, звертаючись до останніх особистість отримує підтримку, соціальну прийнятність тощо. Ми припускали, що людина з високим рівнем релігійності більше спрямована на внутрішній світ, власні переживання, зосереджена на власних почуттях, а тому, можливо, буде соціально замкнутою й демонструвати інтровертивну спрямованість, гіпотеза не підтвердилась.

Не встановлений значущий зв’язок між особистісною характеристикою емоційна нестабільність (r=0,214) та рівнем релігійності, можливо це пов’язано з тим, що особистість болісно реагує на будь-які життєві події, емоційно нестійкі до стресу та складних життєвих обставин, а «звертаючись» до Бога, як до Абсолюту, набуває відчуття стабільності, впевненості, керованості життя, але такі припущення потребують подальших досліджень.

Встановлений значущий негативний зв’язок між рівнем відкритості до нового досвіду (r=-0,316; p≤0,05) та рівнем релігійності, напевне віруюча людина відноситься з пересторогою до всього нового, обираючи «постійність», ритуальність та догматичність, яку їм дає віра в Бога.

Такий особистісний фактор як сумлінність має прямий позитивний зв’язок з релігійністю (r=0,296, p≤0,1). Сумлінність ми розглядали як наявність потенційних можливостей по досягненню завдань самоактуалізації, самомотивування при виконанні діяльності. Отримані результати по даному факторам для нашої вибірки досліджуваних, можуть свідчити про те, що релігійні юнаки формують, обирають своє власне середовище, котре відповідало б їхнім психологічним умовам життя, а тому спираються на релігійні догми як підтримуючий базис.

Не проявилася залежність між релігійністю та такою особистісною характеристикою як доброзичливість (r=0,246), хоча ми припускали, що релігійна особистість спроможна виявляти розвинене почуття емпатії, позитивне ставлення до інших та, можливо, краще й позитивніше ідентифікувати себе з іншими, виходячи з умовностей й «вимог» віри. Наявність позитивної тенденції по даному фактору потребує подальшої перевірки.

Отримані результати домінуючих тенденцій поведінки людини в соціальній групі частково підтвердили висунені нами припущення. Так, був встановлений позитивний зв’язок з тенденції «залежності» й релігійності (r=0,413, при p≤0,05). Тенденція «комунікабельність» також має позитивний значущий зв’язок з рівнем релігійності (r=0,352, при p≤0,05), що співвідноситься з вище охарактеризованими закономірностями прояву особистісних якостей релігійної особистості.

Також, підтвердилась обернена гіпотеза стосовно існування в релігійної особистості такої тенденції як «прийняття боротьби» (r=0,268, при p≤0,1), можливо це пов’язано з підвищеною вразливістю релігійної особистості до ситуації, в котрій вона опиняється, напевно, людині дуже складно адаптуватися до нових швидко змінних ситуацій, й, можливо, є місце обмеженого кола стратегій емоційного реагування та подолаючої поведінки, оскільки свідомі зусилля, які позначаються на емоційному рівні реагування у вигляді мобілізації зусиль волі, переживаються, з одного боку, як позитивний факт, як вияв Божого промислу, а з іншого, як стан напруги, який викликаний майбутнім отриманням Божого блага, тому, можливо такі зусилля спонукають людину слідувати нормам й догмам з метою подолання критичної ситуації й отримання блага, але подібні припущення потребують подальшої перевірки.

Отримані дані показали, що на рівень релігійності впливає низка особистісних факторів, які формують ступінь «заглиблення» особистості у релігію. Було встановлено, що релігійні люди демонструють низьку пристосувальну здібність до змінних умов буття, ніж нерелігійні люди. Також було виявлено, що отриманні дані всіх особистісних факторів відбивають наявність єдиної тенденції, яку в цьому контексті, на наш погляд, найбільш точно характеризується поняттям «сполучальність» людини зі світом (термін й погляди на феномен Г.С. Костюка). Релігійна людина меншою мірою протистоїть світу й, на противагу цьому, більшою мірою знаходиться в середині нього. «Сполучальність» релігійної людини з упорядкованим та розумно побудованим світом попереджує появу в неї негативних психічних станів [7].

Результати емпіричного дослідження підтвердили наявність у релігійних особистостей високого гуманізуючого особистість потенціалу, існування прагнення релігійної людини наслідувати риси видатної постаті, носія «Вищого Розуму» (Бога). Таким чином, можна стверджувати, що саме особистісні фактори можуть виступати превалюючими предикторами, що формують та визначають рівень релігійності особистості. Отримані дані є важливими для подальшого розвитку зазначеної проблематики, адже знання про існування зв’язку та особистісного обумовлення даного феномену дає нам змогу говорити про побудову можливої особистісної моделі релігійності з метою збереження психологічного здоров’я та суб’єктивного благополуччя особистості в її буденності та в кризових, переломних ситуаціях зокрема.

Література

1. Бергер П. Идентичность / П. Бергер, Т. Лукман // Психология самосознания. Хрестоматия под ред. Д.Я. Райгородский. – Самара: БАХРАХ-М, 2000. – С.567-588.

2. Борисов О.С. Порог религиозности / О.С. Борисов // Христианская культура на пороге третьего тысячелетия: материалы науч. конфер. (12-14 июня 2005 г.). – Вып. 5. – СПб.: «Санкт-Петербургское философское общество», 2000.– С.100-103.

3. Войновская О.А. Религиозность как инструмент в изучении личностной организации / О.А. Войновская // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського: [зб. наук. пр.]. – Одеса: ПДПУ ім. К.Д. Ушинського. – 2004. – С. 3-8.

4. Геворкян А.К. К вопросу о психологических основах религии / А.К.Геворкян // Государство, религия, церковь в России и за рубежом. – 1998. – № 1/2. – С. 125-132.

5. Запорожец А.В. Избранные психологические труды / А.В. Запорожец. – М., 1986.

6. Зенько Ю.М. Психология религии / Ю. М. Зенько. – СПб.: Речь, 2009.– 552 с.

7. Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника [Електронний ресурс] / Режим доступу: URL: http://www.lsl.lviv.ua/