Соціологія

К. соціол. н., доцент Маркозова О.О.

Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Україна

РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СОЦІАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА ЯК ОБ’ЄКТИВНА ПЕРЕДУМОВА ДОСЯГНЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО УСПІХУ ЛЮДИНИ

Актуальність дослідження проблеми сутності та шляхів досягнення успіху людини обумовлена тим, що серед різноманіття соціальних практик, спрямованість особистості на досягнення успіху не тільки значною мірою детермінує поведінку соціальних суб’єктів, але і виступає важливим фактором формування напрямків трансформації соціального простору.

Не дивлячись на те, що учені досить активно вивчають проблему успіху особистості [1–3], дослідження різних аспектів цього процесу вимагає додаткового розгляду. Зокрема, ціллю даної статті є аналіз впливу ресурсного потенціалу соціального середовища на досягнення успіху людини.

Відомо, що людина завжди досягає успіху в конкретних соціальних умовах. У зв’язку із цим, доречно згадати теорію конвергенції В. Штерна, згідно з якою «психічний розвиток – це результат сходження внутрішніх якостей людини із зовнішніми умовами її життя» [4, р. 58]. Вплив кожного із цих факторів на розвиток людини ученими однозначно і досі не визначений. В реальних умовах ми можемо розглядати свободу і самостійність окремої особистості лише умовно, так як люди живуть і діють в системі соціальних відносин. У цій системі на одну і ту ж ситуацію одночасно впливають різні індивіди і різні фактори соціального середовища. При цьому сукупність соціально-економічних, політичних і соціокультурних відносин в суспільстві з одного боку, створює для особистості певні можливості для задоволення потреб, а з іншого – формує обмеження свободи людини, її залежність від суспільства. Проте, проявляється стійка тенденція: чим більш демократичним є суспільство, тим більш активною і самостійною стає особистість у своїй діяльності, спрямованій на досягнення індивідуального успіху.

Ресурси соціального середовища, що створюють передумови для досягнення людиною життєвого успіху, або навпаки – перешкоджають цьому процесу, традиційно поділяють на економічні, політичні і соціальні. Найважливішим фактором формування самостійності людини, спрямованої на досягнення індивідуального успіху, є економічні умови її життєдіяльності, які визначаються ступенем перетворення економічних відносин в зовнішні ресурси, які особистість може використовувати для реалізації поставлених цілей. Передусім тут треба сказати про самостійність людини у виробничій сфері, що реалізується в процесі трудової діяльності. Оскільки праця має подвійний характер і включає соціально-економічну і техніко-організаційну складові, то важливо визначити: на реалізацію чиїх інтересів безпосередньо спрямований процес трудової діяльності, хто саме контролює основні ресурси в сфері праці і чи співпадає ця спрямованість з індивідуальними цілями учасників трудового процесу. Якщо людина є власником засобів виробництва або приватним підприємцем, то очевидно, що в даних умовах шансів досягти індивідуального успіху у неї набагато більше, ніж у людини, яка працює за наймом і змушена тільки чітко виконувати накази начальства. У свою чергу, технологія діяльності, яка задається особистості характеристиками знарядь праці, виступає, з одного боку, як фактор обмеження свободи для людини, а з іншого – забезпечує її результативність. Самостійність та активність людини в технологічному процесі виробництва також визначається ступенем її незалежності від обмежуючих впливів способів реалізації процесу діяльності, можливістю отримати необхідні ресурси, ступенем індивідуального впливу людини на даний процес, тобто можливістю реалізації індивідуальних здібностей та потенціалу, а отже – досягнення індивідуального успіху. Фактично, ці параметри визначають можливості для творчості людини в процесі трудової діяльності.

Про рівень самостійності людини в соціальній сфері також можна судити по різним проявам соціальних обмежень свободи або, навпаки, за існуючими можливостями для прояву активності особистості. Наприклад, за характером соціальної залежності людини від суспільства, можна говорити про повну соціальну залежність, яка виключає соціальну автономію особистості. Існує також соціальна залежність у вигляді соціального примусу, що забезпечує можливості задоволення лише мінімальних потреб людини. Однак найбільші можливості для самореалізації особистості в процесі досягнення індивідуального успіху створює залежність у вигляді соціальної регламентації поведінки, що виявляється у необхідності виконувати закони суспільства.

Важливим фактором досягнення індивідуального успіху особистості є наявність соціальних гарантій, що забезпечують економічні, політичні, соціальні та культурні потреби членів суспільства, їх права і свободи. Якщо соціальні гарантії членів суспільства відсутні, або носять локальний характер, то досягнення індивідуального успіху ускладнюється. Якщо ж у суспільстві діють соціальні гарантії, які забезпечують права і свободи членів суспільства, то це розширює можливості самореалізації людини.

Ресурсний потенціал суспільства значною мірою проявляється в можливостях індивідуального впливу людини на зміну свого соціального, економічного та освітнього статусу. Якщо можливості самостійного впливу людини на зміну соціального статусу відсутні або істотно обмежені зовнішніми обставинами, то говорити про можливість досягнення індивідуального успіху особистості не доводиться. Якщо ж індивідуальний вплив людини, її активність, спрямована на зміну свого статусу в суспільстві відіграє вирішальну роль, то досягнення успіху залежить від індивідуальних цілей особистості, від її готовності виходити з зони комфорту та особистої активності.

Ресурсний потенціал політичної сфери залежить від базового характеру соціальних зв’язків у суспільстві і дозволяє виділити наступні рівні співвідношення соціально-політичного впливу в суспільстві на досягнення індивідуального успіху особистості.

Розподіл соціально-політичного впливу здійснюється в інтересах тільки однієї людини або невеликої групи людей, які практично ігнорують інтереси більшості суспільства, що призводить до виключення самої можливості особистості ставити і досягати індивідуальні цілі.

Розподіл самостійності та можливостей впливу забезпечує домінування інтересів однієї людини в розрахунку більшості на її відповідальність перед ними. У такому випадку формується певна соціальна легітимізація цього домінування, яку Ю.М. Лотман характеризує як ««вручення себе», при якому одна сторона …віддає себе інший без того, щоб супроводжувати цей акт будь-якими умовами» [5, с. 23]. У даному разі досягнення індивідуального успіху можливо тільки в рамках, чітко визначених соціальною системою.

Може також існувати часткове вручення себе окремому соціальному суб’єкту як добровільне відчуження прав громадян у рамках солідарних відносин в певній сфері діяльності. Така поведінка найчастіше характеризується як утриманство, що створює для людини ілюзію свободи, проте в реальності приводить до її втрати. Джерелом утриманського поведінки може бути прагнення людини до звільнення від небажаної діяльності, або небажання ризикувати, брати на себе відповідальність за результат діяльності. Е Фромм називав таку поведінку «втечею від свободи» [6]. З точки зору досягнення успіху, пасивність людини означає відмову від самореалізації. Однак у той же час, така пасивність не обов’язково випливає з відмови людини брати участь у соціально-політичній чи економічній діяльності. Вона може бути детермінована неефективністю механізму соціального контролю чи неможливістю людини вплинути на соціальні та економічні процеси.

Розподіл можливостей соціально-політичного впливу в суспільстві може здійснюватися і в інтересах більшості, з наданням гарантій захисту інтересів меншості. Цей розподіл можливостей можна визначити як добровільне делегування повноважень при демократичному забезпеченні соціальних гарантій. Такий варіант добровільного делегування повноважень передбачає високу ступінь соціальної зрілості переважної більшості членів суспільства.

Таким чином, самостійність людини в процесі досягнення індивідуального успіху забезпечується відсутністю обмежень з боку економічного, політичного та соціального середовища і їх ресурсним потенціалом. В якості комплексного критерію перетворення об’єктивних факторів життєдіяльності людини в ресурс для досягнення індивідуального успіху можна виділити рівень свободи особистості, на основі якої формується її самостійність. Однак у той же час, певна обмеженість об’єктивних факторів, не позбавляє людину можливості досягнення індивідуального успіху, але вимагає від неї більш активних і енергійних зусиль.

Література:

1. Малинин Е.Д. Философия жизненного успеха. Практическое руководство: учеб. пособие / Е.Д. Малинин. – [2-е изд., доп.]. – М.: Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2004. – 304 с.

2. Супоницкая И.М. Успех и удача: отношение к труду в американском и российском обществе / И.М. Супоницкая // Вопросы философии. – 2003. – №5. – С. 44–56.

3. Маркозова О.О. Зміна уявлень людей про успіх як наслідок ідеологічних впливів постмодернізму / О.О. Маркозова // Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія / редкол. А.П. Гетьман та ін. – Х.: Право, 2013. – 2013. – №5 (19). – С. 338–345.

4. Stern W. The Psychological Methods of Intelligence Testing / W. Stern. – Baltimore: Warwick and York, 1914. – 160 р.

5. Лотман Ю.М. История и типология русской культуры / Ю.М. Лотман. – СПб.: Искусство, 2002. – 769 с.

6. Фромм Э. Бегство об свободы / Э. Фромм. – Издательство Академический Проект, 2008 –342 с.