К.т.н., доцент Холод С.Б.

Дніпропетровський університет ім. Альфреда Нобеля, Україна

Критерії оцінки ефективності управління на мезорівні

Розглядаються концептуальні підходи щодо інституціональної розбудови соціальної економіки на основі багатокритеріальної оцінки управлінських рішень на мезорівні.

Ключові слова: соціалізація економіки, інтелектуалізація управлінських рішень, критерії оцінки.

К.т.н., доцент Холод С.Б.

Днепропетровский университет им. Альфреда Нобеля

Критерии оценки эффективности управления на мезоуровне

Рассматриваются концептуальные подходы к институциональному проектированию социальной экономики на основе многокритериальной оценки управленческих решений на мезоуровне.

Ключевые слова: социализация экономики, интеллектуализация управленческих решений, критерии оценки.

Cand.Tech.Sci., associate professor Holod S.B.

Dnepropetrovsk University named after Alfred Nobel

Criteria for assessing management effectiveness at meso level

Conceptual approaches to the institutional projection of the social economy on the basis of multicriteria evaluation of managerial decisions at meso level are considered.

Keywords: socialization of the economy, intellectualization of managerial decisions, evaluation criteria.

Сучасний стан прискорення темпів розвитку наукової думки, яке має стійку тенденцію в усіх галузях знань, вимагає не тільки ефективних інструментів та засобів розвитку, але і реалізації зважених підходів до отриманих результатів, а також ретельного обґрунтування самих напрямків наукового пошуку.

Дослідження доводять, що з поглибленням процесів трансформації економічної системи в значній мірі зростає необхідність у пошуках найбільш оптимальних варіантів між особових виробничих відносин і найбільш ефективних систем управління, що забезпечують входження у світову економічну систему.

Природно, що головним критерієм ефективності управління, на основі якого розробляються різного роду варіанти такої трансформації, є отримання максимальної вигоди при мінімізації економічних і соціальних витрат країни.

Але, реалізувати такий підхід без створення ефективного механізму управління розподілом факторів виробництва чи іншої діяльності, без реструктуризації організаційної структури, без зниження внутрішньогосподарських протиріч і необґрунтованостей, які є основними чинниками соціально-економічної нестабільності як у державі в цілому, так і в кожному регіоні окремо чи, навіть, в окремо взятих фірмах, підприємствах і корпораціях, незалежно від їх приналежності.

Традиційно, підвищення ефективності регіонального розвитку потребує теоретичних досліджень та практичних дій управлінців. Але біда в тому, що, як правило, вважається, що поняття «ефективність», в силу своєї загальної відомості, мов не потребує пояснень і конкретизації. Та бачите все це зовсім не так. В ряді випадків сучасності, відношення до цього поняття, як до чогось само собою уявляємому, виявляється надто некоректним для вирішення реальних управлінських задач. Мова йде про випадки, коли необхідно оцінити рівень ефективності управління територією регіону і його суб’єктами у сукупності в динаміці, чи у співставленні з іншими регіонами, де одних статистичних даних не досить.

Здійснити врахування цих проблем можливо лише завдяки розумінню, що все ж таки криється у цьому слові «ефективність», чим воно наповнене, яка цього структура і яка цінність кожного із елементів його змісту. Для цього потрібні, і не один, критерії оцінки, що береться в основу кожного з них. без такого розуміння поняття стану управління одного і того ж об’єкту, що управляється може бути оцінено по-різному, виходячи з цілей, впливу зовнішнього середовища, політичних факторів і думки керівництва, причому «за ієрархією».

Теоретично визначене обґрунтування практично придатного критерію ефективності управління важливе не тільки для подолання можливих протиріч в оцінці отриманих результатів, але і з точки зору розробки конкретних механізмів управління регіональним розвитком, націлених на те, щоб результати, що досягаються були прийнятні для всіх учасників процесу.

Питання, що пов’язані з підвищенням ефективності регіонального розвитку і оцінкою щодо управлінських дій при цьому, постійно знаходяться в зоні глибокої уваги вітчизняних і зарубіжних науковців і вчених. Так, М. Долішній, констатує необхідність розвитку суспільства за рахунок збалансованого розвитку території. Він вказує на потребу в існуючий оцінці економічного зростання на мезорівні, але при цьому не уточнює на якій підставі має здійснюватися ця оцінка [1]. А О’Салліван досконало вивчає варіанти ефективних та неефективних органів місцевої влади, але не розкриває при цьому критеріїв оцінки цих дій [2]. В. Симоненко викладає якісно теоретичні і практичні питання державної політики щодо регіонального розвитку, обґрунтовує її неефективність, але не дає визначення поняттю «ефективність» і які критерії її оцінки [3]. Д. Давидянц акцентує увагу на критеріях соціально-економічної ефективності, але розглядає їх у загальному вигляді, причому лише для макрорівня [4]. У більшості публікацій [5, 6, 7, 8, 9, 10] які присвячені цій проблемі, як правило, визначається лише важливе значення того чи іншого фактора в функціонуванні складових організаційної структури системи оперативного управління, наводяться відповідні приклади щодо практики їх застосування, але сутнісні зв’язки з оргструктурою тієї чи іншої системи оперативного управління, її причино-наслідкові механізми до сьогодні у повному обсязі не розкриті ні в теоретичному, ні в практичному аспекті.

Звідси з’являються об’єктивні труднощі при організації адекватних досліджень щодо оптимізаційних моделей функціонування підсистем і елементів організаційних структур систем оперативного управління при проектуванні нових соціально-економічних систем. В свою чергу, ці обставини заважають використанню сучасних методів створення систем оперативного управління в умовах невизначеності та заважають використанню особливостей моделювання з використанням якісних і кількісних характеристик оперативного управління.

Наведене вище дає підстави стверджувати доцільність і актуальність науково-прикладного дослідження, результатом якого має бути визначення кореляції залежності «фактори-оргструктура».

Досвід досліджень у цьому напрямку стверджує, що поміж окремими факторами існують латентні (завуальовані) взаємозалежності, які, в свою чергу, теж потребують цільових досліджень. Квантифікація і визначення диверсифікаційних елементів оргструктури системи оперативного управління теж потребують значних за об’ємом і термінами спеціальних досліджень.

У зв’язку з цим необхідно розглянути і визначитись з основними тенденціями розвитку самих соціально-економічних систем, форм і методів оперативного управління і яке відображення ці тенденції отримають в основних характеристиках організаційних структур.

По-перше, складність систем оперативного управління, у зв’язку з його багатофункціональністю, поряд з тим, що труднощі оперативного управління з часом завдяки зростанню коефіцієнта невизначеності середовища (ускладнення продукції, що випускається та технології її виготовлення, зростання рівня спеціалізації виробництва і розширення кооперації) буде зростати, а застосування матричних форм корпоративного управління, буде також допомагати зростанню його складності.

По-друге, тип організаційної структури систем оперативного управління, у зв’язку з тим, що загальна конфігурація соціально-економічних систем (промислових підприємств, корпорацій, акціонерних товариств) буде змінюватися, оргструктура оперативного управління більш за все буде відповідати дивізіональній схемі. Але в рамках цієї загальної схеми можливе і велике різноманіття.

У великих диверсифікованих структурах соціально-економічних систем можуть знайти притулок і окремі продуктові елементи із замкнутим циклом виробництва. Тож для оперативного управління такими структурами слід застосовувати класичні лінійно-функціональні оргструктури, а в багато продуктових елементах соціально-економічної системи – проектно-програмні.

Аналіз показує, що при реалізації ефективних локальних і середньомасштабних нововведень доцільного характеру, в рамках такої оргструктури можливі надзвичайної складності труднощі як інформаційного характеру, так і загальновиробничого та операційного менеджменту.

По-третє, щодо ієрархії організаційних структур оперативного управління. Як правило, класичні дивізіональні і лінійно-функціональні структури розбудовуються по принципу трьохступеневої ієрархії. Вищим рівнем являється керівництво корпорації (об’єднанням, промисловим підприємством, акціонерним товариством) разом зі своїм штабним апаратом; середнім – керівництво окремими об’єктами складної соціально-економічної системи зі своїм функціональним апаратом; низовим рівнем – лінійне керівництво первинних ланок окремих об’єктів складної соціально-економічної системи.

В соціально-економічних системах диверсифікованого характеру кількість оргструктур і функціональних ланцюгів стає настільки великою, що для дотримання всіх норму правління потребується передбачити поміж вищим і середнім рівнем ієрархії проміжні координаційно-штабні рівні (групи менеджерів), що надає оргструктурі рівня чотириступінчатості.

Створення систем оперативного управління на основі проектно-програмних організаційних структур, особливо щодо реалізації великомасштабних довгострокових нововведень з високим рівнем невизначеності, з точки зору сфери контролю вищого керівництва, призводить до збільшення кількості як елементів оргструктури так і кількості операційних менеджерів. У зв’язку з цим, більш всього, застосування матричних структур призводить до формування в явному чи неявному вигляді додаткового рівня оперативного управління. При цьому менеджери конкретних проектів будуть знаходитися на третьому і, навіть, нижньому рівні від вищого керівництва.

Подібний підхід щодо централізації прийняття оперативних управлінських рішень використовується в оргструктурах систем оперативного управління складними соціально-економічними системами на основі проектів. Але для окремих проектів, які мають надзвичайну важливість, або є необхідність їх реалізації у скорочений термін і при обмежених ресурсах допускається і повна централізація оперативних управлінських рішень, не залежно від масштабів робіт.

Слід відмітити, що загального і універсального критерію, за допомогою якого можливо було б визначити ефективність оперативного управління, а також інновацій щодо удосконалення його організації, на сьогодні не існує у явному вигляді. А для аналізу систем оперативного управління прийнято користуватися деяким набором критеріїв, які тим чи іншим чином, опосередковано дають можливості мати уяву щодо їх ефективності.

У більш глибокому аналізі критеріями, що дають можливість кількісної оцінки, можуть бути показники витрат на самоуправління або чисельність службовців, які зайняті в системі оперативного управління. Але абсолютними показниками для оцінки ефективності операційного менеджменту користуватися практично неможливо, у зв’язку з тим, що надзвичайно не просто визначити об’єм і якість управлінських процедур. тож прийнято розраховувати відносні показники: долю витрат на технології операційного менеджменту в загальному обсязі реалізованої продукції чи, наприклад частку службовців, що зайняті в загальній кількості працюючих.

Висновок.

Найбільш об’єктивною характеристикою ефективності оперативного управління в економічному плані можна вважати показник, що характеризує (визначає) частку витрат на функціонування системи оперативного управління в загальному об’ємі реалізованої продукції чи отриманому об’ємі доходу. Цей показник має можливість порівнювати різні структури в корпорації, або ж аналізувати його динаміку у часі чи під впливом зовнішніх подразників. Але все це слід робити опосередковано щодо загальних досягнень корпорації.

Література:

1. Долішній М.І. Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століть: нові пріоритети: монографія / М.І. Долішній. – К.: Наукова думка, 2006. – 512 с.

2. О’Салліван Экономика города: [Учеб. ] / О’Салліван; Пер. с англ – 4-е изд. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 705 с.

3. Симоненко В.К. Регионы Украины [Текст]: проблемы развития / В.К. Симоненко. – К.: Наукова думка, 1997. – 262,1 с.

4. Давидянц Д.Є. Теоретико-методологічні аспекти економічної ефективності: критерії, показники, оцінка / Д.Є. Давидянц, І.В. Басанцов // Вісник Сумського національного аграрного університету. – 2006. – Вип. 5-6 (22-23). – С. 443-448.

5. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество / Д. Белл; пер. с англ.– М.: Академия, 1999.– 578 с.

6. Гальчинський А.С. Методологічні основи аналізу циклічного розвитку / А.С. Гальчинський // Дослідження міжнародної економіки: збірник наукових праць.– 2009.– № 63.– С. 142–169.

7. Геєць В.М. Політична і економічна реформи. Питання синхронізації / В.М. Геєць // Економіка і прогнозування.– 2001.– № 4.– С. 9–24.

8. Дорогов Н.И. Региональная экономика в системе рыночных отношений (методологические аспекты управления) / Н.И. Дорогов // Проблемы теории и практики управления.– 1997.– № 4.– С. 66–70.

9. Чумаченко Н.Г. Концептуальные основы создания внутрихозяйственной социальной инфраструктуры предприятия / Н.Г. Чумаченко, Р.И. Заботина.– Донецк: ИЭП НАН Украины, 1995.– 56 с.

10. Бир С. Мозг фирмы / С. Бир. М.: Радио и связь, 1993. – 416 с.