Право/ 8.Конституционное право

К.ю.н., доцент Медвідь А.Б.

Львівський торговельно-економічний університет, Україна

Загальна характеристика процедурних змін внесених Протоколами № 8 та № 9 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року

Продуктивне застосування Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року [1] у вітчизняній конституційній доктрині не може відбуватися без детального вивчення її положень. З огляду на це, актуальним є дослідження процедурних змін внесених Протоколами № 8 та № 9 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що і визначено метою даної наукової публікації.

Наприкінці вісімдесятих років ХХ століття було розроблено та відкрито для підписання Протокол № 8 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від 19 березня 1985 року [2]. Цей протокол вносив до Конвенції зміни процедурного характеру. Як зазначалось у його преамбулі, протокол був розроблений з метою покращення, зокрема прискорення, процедури роботи Європейської комісії з прав людини та внесення поправок до процедури роботи Європейського суду з прав людини. Протокол № 8 налічував чотирнадцять статей, одинадцять з яких вносили доповнення та зміни до тексту Конвенції (до статей 20, 21, 23, 28 - 31, 34, 40, 41, 43).

Так, у результаті набуття юридичної сили 01 січня 1990 року Протоколом № 8 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для прискорення розгляду поданих заяв, до статті 20 Конвенції вносилися доповнення щодо надання Європейській комісії з прав людини права створювати палати у складі не менше семи членів кожна та комітети принаймні з трьох членів. Палати могли розглядати подані, згідно зі статтею 25 Конвенції, заяви на основі встановленого прецедентного права або які не порушували серйозних питань щодо тлумачення або застосування Конвенції. Комітети мали повноваження, дійсні при одностайному голосуванні, вирішувати питання про неприйнятність або виключення із реєстру справ заяви, поданої згідно зі статтею 25, якщо таке рішення могло бути прийняте без подальшого розгляду [2]. Також, певним чином змінювались підстави та порядок прийняття рішень Комісією з приводу розглянутих нею заяв. Крім цього, положення статей 23 та 40 Конвенції, доповнювались забороною для членів Комісії та членів Суду впродовж строку своїх повноважень обіймати посади, які є несумісними з їх незалежністю і неупередженістю або не відповідають вимогам цих посад.

Необхідність вказаних змін переважно була викликана бурхливим розвитком практики застосування положень Конвенції у даний період. Так, до завершення вісімдесятих років ХХ століття 22 держави з 23 членів Ради Європи (окрім Фінляндії) ратифікували Конвенцію, визнали право на індивідуальне звернення та погодились на юрисдикцію Суду. У свою чергу, протягом цього часу Комісія оголосила прийнятними 455 заяв, а Суд ухвалив 169 судових рішень, що у шість разів перевищувало кількість справ, вирішених Судом за попереднє десятиліття [3, с. 30].

Наступні зміни до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також мали процедурний характер та були внесені Протоколом № 9 від 06 листопада 1990 року [4], який набув чинності 01 жовтня 1994 року. Протокол № 9 містив вісім статей, тоді як, положення щодо зміни Конвенції викладались у статтях 2 – 5 протоколу. Преамбула протоколу наголошувала на рішучості держав-підписантів «удосконалювати процедуру, передбачену Конвенцією». Основною ідеєю внесених змін було надання «особам, неурядовим організаціям або групам осіб, які подали заяву на підставі статті 25 Конвенції» права передавати справу до Суду, яким до цього, відповідно до ст. 44 Конвенції, володіли лише Високі Договірні Сторони та Комісія.

При цьому, згідно з запроваджуваними змінами до статті 48 Конвенції, якщо справа передавалась на розгляд Суду виключно нововведеними суб»єктами, вона спочатку передавалась на розгляд журі у складі трьох членів Суду. Членом журі ex-officio (з лат. – «за службовим становищем») обов»язково повинен був бути суддя, обраний за поданням тієї Високої Договірної Сторони, на яку подано скаргу, або, за його відсутності, особа, яка визначається на вибір такої Сторони. Журі у певних випадках могло одностайним голосуванням ухвалити рішення про недоцільність розгляду поданої справи Судом, і у цьому разі Комітет міністрів вирішував, чи мало місце порушення Конвенції.

Вказані зміни хоча формально були виключно процедурними, проте мали досить важливе значення. Вони фактично прирівнювали процесуальні права щодо подачі справи на розгляд Суду, держав- учасниць Конвенції та осіб, неурядових організацій або груп осіб, які подали заяву на підставі статті 25 Конвенції. Внаслідок цього не лише спрощувалась та прискорювалась процедура розгляду вказних заяв Судом, але й додатково підтверджувалась непорушність права осіб, неурядових організацій та груп осіб на подання таких заяв відповідно до статті 25 Конвенції. Водночас, потрібно зазначити, що хоча положення Протоколів № 8 та № 9 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод станом на сьогодні уже втратили юридичну силу, у зв»язку із набранням чинності 01 листопада 1998 року Протоколом № 11, який передбачає перебудову контрольного механізму, створеного Конвенцією про захист прав і основних свобод людини, від 11 травня 1994 року [5], проте запроваджені ними процесуальні механізми знайшли своє відображення і у новій системі контрольного механізму Конвенції.

Література:

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ від 04.11.1950р. Офіційний вісник України /офіційне видання/ від 16.04.1998 р., № 13, / № 32 від 23.08.2006 /, стор. 270.

2. Protocol No. 8 to the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, Vienna, 19.III.1985. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //www.coe.int/en/web/conventions/search-on-treaties/-/conventions/ rms/090000168007a083

3. Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. / М. Дженіс, Р. Кей, Е. Бредлі – К:АртЕк, 1997. – 624 с.

4. Протокол № 9 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рада Європи; Протокол, Міжнародний документ від 06.11.1990 № 9. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/994_170

5. Протокол № 11, який передбачає перебудову контрольного механізму, створеного Конвенцією про захист прав і основних свобод людини. Рада Європи; Протокол, Міжнародний документ від 11.05.1994 № 11 // Офіційний вісник України /офіційне видання/ від 16.04.1998 р., № 13, стор. 291.