Економічні науки / 10. Економіка підприємства

Кривець Ю.М., к.е.н., докторант

ДВНЗ “Херсонський державний аграрний університет”, Україна

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ КОРПОРАТИВНИХ ПІДПРИЄМСТВ АГРОСФЕРИ

Отримання прибутку є головною метою підприємницької діяльності, а забезпечення максимального рівня прибутковості – найважливішим критерієм оптимальності поточних управлінських рішень на підприємствах та корпораціях агросфери [3, с. 146]. Проте збільшення часового інтервалу планування суттєво ускладнює або навіть заперечує можливості використання прибутку як цільової функції підприємства, за якою здійснюється оцінка доцільності прийняття та реалізації управлінських рішень (особливо – довгострокового характеру). Складна економічна природа та різноманіття джерел формування прибутку обумовлюють наявність наступних особливостей забезпечення довгострокової прибутковості агроформувань [2, с. 145].

По-перше, точне прогнозування майбутнього прибутку підприємств агросфери передбачає необхідність не менш ретельного визначення розміру та структури потоків доходів і витрат, які, в свою чергу, є похідними від конкретних умов господарювання та забезпечення відповідності прийнятих на підприємстві управлінських рішень зазначеним умовам. Але збільшення інтервалу прогнозування веде до підвищення рівня невизначеності у цій сфері, до повної неможливості кількісного визначення необхідних фінансових показників. Через це довгострокове фінансове планування прибутку приймає слабкоформалізований та навіть зовсім інтуїтивний характер.

По-друге, прибуток є формою винагороди підприємця за прийняття на себе підприємницького ризику фінансування інноваційного розвитку. Процес пошуку, генерації, відбору, впровадження та поширення інновацій підприємцем найчастіше – це результат напівсвідомого компромісу між обережним уникненням ризику невиправдано ризикованих рішень та прагненням до максимізації прибутку через реалізацію венчурних проектів. Вибір між цими двома альтернативними варіантами поведінки звичайно здійснюється напівсвідомо, під впливом численних суб’єктивних факторів та обставин, що суттєво ускладнює формалізацію очікувань підприємця щодо передбачуваних доходів і витрат. Сприйняття достатнього рівня прибутковості та ризикованості підприємницької діяльності так само носить занадто суб’єктивний характер. Крім того, розмір прибутку залежить від ступеня ризику прийняття певних управлінських рішень. Максимальний обсяг прибутку звичайно є результатом реалізації досить ризикових рішень. Проте зворотного зв’язку майже не існує, - величезна кількість надто ризикових рішень буде призводити тільки до значних збитків аграрних підприємств.

По-третє, визначення прийнятного (або бажаного) рівня прибутковості в більшості випадків здійснюється колективно, оскільки його отримання залежить від сумлінності та погодженості спільної діяльності багатьох учасників підприємства. Проте економічні інтереси та стимули осіб, від яких залежить прийняття відповідних рішень, за певних обставин здатні швидко змінюватися. Тобто сучасна точка зору або суб’єктивне сприйняття критеріїв визначення прийнятного рівня прибутковості та ризикованості вибору шляхів розвитку підприємства цими особами в майбутньому може докорінно перетворюватися. Так само з часом при формуванні концепції оптимального розміру прибутку підприємств можуть невпізнанно змінюватися принципи та правила погодження інтересів учасників (механізми досягнення компромісних рішень), склад учасників та інші рамкові умови формування, використання та розподілу прибутку. Притаманне більшості сучасних форм організації великих масштабів корпоративної підприємницької діяльності розширення кола зацікавлених осіб, думку яких обов’язково слід ураховувати при плануванні прибутку, також ускладнює визначення оптимального розміру та шляхів забезпечення прибутку.

По-четверте, основою для прийняття будь-яких (довгострокових або поточних) управлінських рішень у сфері формування прибутку є дотримання принципу максимізації корисності (стимулююча функція прибутку). Проте розширення часового інтервалу при прогнозуванні прибутку призводить до ускладнення сприйняття цієї корисності зацікавленими учасниками підприємства, тобто до поширення їхньої уваги на задоволення соціальних, культурних, суспільних та інших потреб. Джерелом фінансового забезпечення реалізації зазначеного складного комплексу прагнень стає майбутній прибуток (через відповідний перерозподіл доходів або збільшення непродуктивних витрат). Крім того, необхідність задоволення складного комплексу цільових настанов діяльності підприємства накладає додаткові (позаекономічні) обмеження на прийняття управлінських рішень. Таким чином, при плануванні прибутку доводиться обов’язково брати до уваги прямий (бажаний майбутній перерозподіл доходів) та непрямий (додаткові обмеження) вплив позаекономічних факторів і обставин, що також суттєво ускладнює процес прийняття управлінських рішень.

По-п’яте, процес генерації прибутку носить чітко виражений відтворювальний характер. Це означає, що прибуток поточного періоду переважно споживається всередині сільськогосподарського підприємства для фінансування незавершеного виробництва, майбутнього розвитку (забезпечення отримання прибутку наступних періодів). Споживання (витрата прибутку на позавиробничі цілі власників та інших учасників підприємства) у довгостроковій перспективі звичайно має здійснюватися за залишковим принципом, оскільки інакше не буде створено основи для відтворення потоку доходів. Проте сам факт отримання доходу не може бути автономною місією підприємства, а оптимальний обсяг прибутку має насамперед відповідати уявленням його учасників про можливість задоволення у ближньому майбутньому їхніх особистих прагнень. Споживання прибутку для задоволення цих прагнень, яке обов’язково буде відбуватися у певний момент часу (при усвідомленні необхідності задоволення власних потреб учасників), може докорінно змінювати умови формування, використання та розподілу прибутку, що також ускладнює прийняття управлінських рішень у цій сфері.

Таким чином, невизначеність довгострокових умов формування прибутку, складна колективна природа управлінської діяльності в агросфері, необхідність реалізації відтворювальної та мотиваційної функції прибутку обумовлюють переважно стратегічний характер прийняття управлінських рішень щодо забезпечення довгострокової прибутковості підприємств та корпоративних формувань у галузі сільського господарства [1, с. 146]. Отже, управління прибутком посідає в системі стратегічного управління підприємствами та корпораціями особливе місце.

Література

1. Кадничанський М.В. Стратегічне управління корпоративними структурами в форматі збалансованої системи показників / М.В. Кадничанський, О.О. Свіщ // Теорія і практика сучасної економіки: матер. Міжнар. наук.-практ. конф.; 14-16 жовтня 2009 р. у 2-х т. – Т. 2. – Чернігів: ЧДТУ. – 2009. – С. 145-147.

2. Момот Т.В. Вартісно-орієнтований організаційно-економічний механізм корпоративного управління холдинговими компаніями: стратегія отримання комбінаторних переваг: монографія / Т.В. Момот, М.В. Кадничанський, О.А. Лобанов, Н.В. Рудь. – Харків: Фактор, 2010. – 220 c.

3. Поважний О.С. Корпоративне управління: [навч. посіб.] / О.С. Поважний. – Донецьк: Норд-Прес, 2005. – 337 с.