К.т.н., доцент Холод С.Б.
Д.е.н. Войт С.М.
Дніпропетровський університет ім. Альфреда Нобеля
Щодо розвитку
методичного та програмного підходів при проектуванні віртуальних підприємств
Розглянуто
теоретико-методичні і практичні підходи при проектуванні віртуальних
підприємств, які б вирішували конкретні задачі функціональних підрозділів
суб’єктів виробництва, у контексті цілеспрямованої відкритої складної
соціально-економічної системи.
Ключові слова: віртуальне підприємство,
соціально-економічна система, функціональні підрозділи, менеджмент управління.
К.т.н., доцент Холод С.Б.
Д.э.н. Войт С.М.
Днепропетровский университет им.
Альфреда Нобеля
О развитии методического и программного подходов при проектировании виртуальных
предприятий
Рассмотрены теоретико-методологические и
практические подходы при проектировании виртуальных предприятий, которые бы
решали конкретные задачи функциональных подразделений субъектов производства, в
контексте целенаправленной открытой сложной социально-экономической системы.
Ключевые слова: виртуальное предприятие, социально-экономическая
система, функциональные подразделения, менеджмент управления.
Holod S.B., Voit S.M
Dnepropetrovsk University after Alfred Nobel
On the
development of methodological and programmatic approaches in the design of
virtual enterprises
We consider
the theoretical, methodological and practical approaches in designing virtual
enterprises that would solve specific problems of the production entities’ functional
units in the context of a goal-oriented complex open socio-economic system.
Keywords: virtual enterprise,
social and economic system, functional units, control management.
Проектування
практично всіх програмних продуктів передбачає створення систем управління.
Проблема в цілому типова для всіх і полягає в тому, що автори пропонують рух
від часткового до загального. Іншими словами, передбачається створення
методичних і програмних комплексів, які б вирішували приватні конкретні задачі
спочатку на найбільш низьких рівнях. Найбільш типовими задачами є:
- витрати -
прибуток;
- попит -
обсяг виробництва й інші.
Задачі більш
низького рівня можуть виглядати в такий спосіб:
- оптимальне
завантаження устаткування відповідно до вимог;
- оптимальні
обсяги постачань сировини відповідно до обмежень і т.д. Таким чином, вирішуючи
окремі частки задачі, передбачається вихід на загальну ефективність
функціонування підприємства.
Практики ж,
особливо на Заході, у своїй діяльності так само пішли по шляху теоретиків. І саме тому
можна сміливо стверджувати, що в переважній більшості організацій кожен
функціональний підрозділ (маркетинг, фінанси, управління персоналом, інженерний
підрозділ) по своїй суті є державою в середині держави зі своїми президентами,
законами і, що найстрашніше, зі своїми інтересами.
Головна
проблема полягає в тому, що згідно все тієї ж теорії менеджменту будь-яка
сучасна організація є відкрита цілеспрямована система. Таким чином, порушуються
всі характеристики системи, тому що сучасна організація система лише в теорії,
а на практиці це сукупність елементів. Це твердження можна підтвердити ще і
тим, що практично всі програмні продукти, що вирішують лише деяку відособлену
частину необхідних задач між собою ніяк не сполучаються. Вони несумісні ні на
програмному рівні, ні на методологічному. Так сьогодні можна оптимізувати
окремо взятий функціональний напрямок в організації, але при цьому в
середньостроковому періоді загальна ефективність організації принципово не
зміниться. Чому? Здавалося б, система функціонує поки функціонують її елементи.
Відповідь знаходиться
все в тій же теорії систем. Сукупність властивостей системи не ідентична
сукупності властивостей окремих її елементів [1, 2, 3]. І це
одне з найважливіших правил. Не елементи самі по собі
складають суть цілого, навпаки, ціле як первинне при розкладанні чи синтезі
породжує елементи системи з тими чи іншими характеристиками. Наші ж
елементи системи (функціональні підрозділи) внутрішньо самодостатні і деякою
мірою відособлені.
Таким чином,
багато функціональних підрозділів спрямовані у своїй діяльності розвитку
всередину, тобто побудовані на самовдосконалення. З погляду системного підходу
це не правильно. Йдучи до кінцевого результату шляхом
оптимізації окремих елементів з наступним їхнім ув'язуванням, ми допускаємо
ряд помилок:
По-перше: порушується
одне з головних правил у теорії систем: абсолютно кращі складові системи ніколи
не дадуть кращу систему. Саме тому шлях оптимізації всіх процесів свідомо
невірний, не можна оптимізувати всі.
По-друге: при
прямуванні від частки до цілого кінцевий результат є лише наслідком якоїсь
визначеної послідовності дій. Нам же необхідно, щоб результат чи ціль були
направляючою - це є головна умова ефективного планування діяльності
підприємства (як приклад, системи управління по цілям чи управління за
результатами).
По-третє: організація
в цілому і її структура зокрема не може будуватися знизу - нагору. У такому
випадку ми одержуємо лише сукупність елементів, нам же необхідна цілеспрямована
єдина система. У системі всі особисті інтереси підлеглі інтересам більш
високого порядку і є лише її наслідком.
По-четверте:
У даному випадку практично неможливо простежити зв'язки більш високого порядку,
що менш відчутні, але в той же час є більш важливими. Прикладом таких зв'язків
є, наприклад, можливості й обмеження інших підрозділів. Виключаються так само
можливості жертвування якимись показниками в одній задачі чи групі задач для
того, щоб у геометричній прогресії збільшити інші показники. Можлива так само
втрата ефекту синергізму між групами задач.
По-п'яте:
Порушується сам принцип системності підприємства. Усі конкретні приватні задачі
повинні бути підлеглі єдиній лінії і визначатися лише через верхній рівень,
тобто цілі підприємства. Цілі ж діяльності підприємства іноді можуть бути
такими, що зажадають негативного співвідношення «витрати - прибуток». У такому
випадку задача буде не розв'язувана, тому що з математичної точки зору є
абсурдною. Ще одна важлива група проблем зв'язана з тим, що керівники, що
використовують подібний інструментарій не уявляють собі всіх причин і наслідків
у рішенні конкретних задач. Вони виходять із принципу:
«Дайте мені
вихідні дані і я побудую вам модель поведінки того чи іншого параметра у
визначених умовах:
- при моделі
А одержимо результат X;
- при моделі
В одержимо результат У;
- при моделі Г
одержимо результат Z».
Але чому
задаються саме ці параметри? Виходячи з чого вони розраховуються? Чому вони
можуть бути далеко не оптимальними? Які умови і вимоги стоять над даними
умовами? Чомусь не визначається!
Таким чином,
сучасний напрямок розвитку методичного і програмного забезпечення побудови
віртуальних підприємств - це моделювання процесів, а не діяльності підприємства
в цілому.
Так,
сьогодні вже епоха, коли можна було б зневажати окремими складовими організації
пройшла. Мова вже про це не йде. Необхідність комплексного розвитку організації
це аксіома. Однак необхідно заглядати набагато вперед, у майбутнє. Завтра дуже
актуальним стане питання про системний, гармонічний розвиток організації в
цілому і складових її елементів зокрема. Принаймні, дана тема вже активно
пропагується, але, на жаль, під системним підходом сьогодні ховається все той
же комплексний підхід.
Висновок.
Процес обміну
інформацією так само як і процес прийняття рішень, вбудовані у всі види
управлінською діяльністю. Саме тому їх і називають сполучні процеси.
Сполучні
процеси в організації містять у собі тільки один ресурс організації -
інформацію. Як вже відзначалося раніше, у міру підвищення рівня управління
підвищується значимість і якість даного ресурсу. Менеджери вищих рівнів
організації цілком і повністю зайняті роботою з інформацією.
Не
маючи в кожний момент часу інформації про стан системи та її підсистем, про їх
взаємозв'язки між собою та навколишнім середовищем, неможливе раціональне
функціонування системи, зберегти її цілісність та якісну специфіку. До того ж,
відсутність надійної інформації є однією з передумов суб'єктивізму, суто
вольових, необґрунтованих рішень та дій не сумісних з науковим управлінням.
Література.
1. Ляшенко В.И. Регулирование развития
экономических систем: теория, режимы, институты: монография / В.И. Ляшенко. - Донецк: ДонНТУ, 2006. - 668 с.
2. Ткаченко В.А.
Епістемологічний скептицизм в основі економічної політики в Україні: монографія
/ В.А. Ткаченко.
- Д.: Монолит, 2014. - 264 с.
3. Портер М. Конкурентная стратегия : методика анализа отраслей и
конкурентов / М. Портер ; пер. с англ. И. Минервин. - 4-е изд. - М.: Альпина Паблишер. 2011. - 454 с.