Право/9.Гражданское право

К.ю.н. Долгополова Любов Миколаївна

Національний юридичний університет України імені Ярослава Мудрого

Особливості забезпечення зобов’язань, які виникають при проведенні торгів.

Виходячи з того, що дії учасників торгів покликані зумовити виникнення договірних відносин між організатором торгів (власником майна) та їх переможцем, доречно ставити питання про можливі способи забезпечення їх виконання. До того ж численні законодавчі акти, що регламентують порядок організації і проведення торгів, містять положення про наявність певних забезпечувальних заходів з боку організаторів торгів. Серед традиційних законодавець найчастіше згадує завдаток, заставу та банківську гарантію Серед інших способів забезпечення, спеціальне законодавство передбачає «гарантійні» або «забезпечувальні» платежі учасників.

Характерною ознакою наведених забезпечень є мета їх застосування. Так, учасники торгів вносять відповідне забезпечення з метою набуття права участі в торгах, адже його наявність є обов’язковою умовою розгляду організатором заявки потенційного учасника, несплата якого є підставою для виключення особи з числа учасників аукціону або конкурсу. Крім того, певна його частина покликана компенсувати витрати власника майна, понесені у зв’язку з організаційними заходами. Тому, як правило, організатори торгів застосовують одразу декілька способів забезпечення, як то завдаток (гарантійний платіж) і, наприклад, банківську гарантію або заставу.

Переможцеві відповідні платежі зараховуються у рахунок належних за укладеним із власником договором платежів, іншим учасникам вони повертаються. Відтак, вказані забезпечення покликані гарантувати виконання майбутнього договору у разі визнання певного учасника переможцем.

Однак наведена модель не вписується у традиційне розуміння теоретичної конструкції способів забезпечення, які розроблені доктриною та підтримані законодавцем. Мова йде про можливість забезпечення тільки наявного зобов’язання між конкретними контрагентами за договором. Із викладеного ж вище зрозуміло, що проведення переддоговірної процедури торгів, початок якої і пов'язаний з внесенням забезпечення потенційними учасниками торгів, покликаний лише виявити майбутнього контрагента, тобто зобов’язання, яке забезпечується фактично не існує.

В світлі цього доречним вбачається розглянути питання обґрунтованості застосування способів забезпечення виконання зобов’язання при проведенні торгів. Крім того, необхідно дослідити можливість застосування по відношенню до торгів такого способу забезпечення як завдаток.

Традиційно, в доктрині цивільного права основними (класичними) функціями завдатку прийнято вважати: посвідчувальну (доказову); платіжну; забезпечувальну. Крім цих функцій, за аналогією до німецького права, де завдатком можуть служити і інші об'єкти цивільних прав (§ 336 розділу 4 Німецького Цивільного Уложення), ЦК містить додаткові вимоги до завдатку. По–перше, завдатком може виступати грошова сума і рухоме майно. По–друге, завдатком може бути забезпечене тільки виконання грошових зобов'язань. Відповідний висновок слідує із положення про сплату завдатку відповідною стороною в рахунок належних з неї за договором платежів. По–третє, завдатком можуть забезпечуватися лише договірні зобов'язання, виключаючи при цьому зобов'язання з односторонніх правочинів або будь–які інші юридичні факти.

Відсутність хоча б однієї з наведених ознак, позбавляє можливості кваліфікувати представлене забезпечення як завдаток .

Отже, виникає питання, наскільки платіж, що надається учасниками торгів, відповідає сформульованому законодавцем в ст.570 ЦК поняттю завдатку, а також збігається з наведеним «класичним», доктринальним його розумінням.

Характерно, що з цього приводу серед вчених дотепер не має єдиної точки зору. Висловлюється думка, що завдаток при проведенні торгів, за своєю правовою природою має тотожний з «класичним» завдатком зміст. Однак з таким твердженням важко погодитись. З одного боку, завдаток, який сплачується учасниками торгів, не має забезпечувального характеру та виконує інше функціональне призначення: грошова сума вноситься для участі в торгах і покликана продемонструвати серйозність намірів по укладенню майбутнього договору відповідних учасників. З іншого боку, під загрозою втрати відповідної суми, завдаток стимулює учасника торгів, у випадку визнання його переможцем, до укладення договору за результатами торгів.

З приводу наведеного Є. А. Суханов слушно зазначає, що завдаток, внесений учасниками торгів, обмежений двома основними функціями, і платіжна функція йому не властива, адже у разі укладення договору з особою, яка визнана переможцем торгів, сума завдатку зараховується в рахунок виконання іншого зобов’язання , ніж те, в рахунок забезпечення виконання якого він наданий.

Існує й інша точка зору, прихильники якої стверджують, що внесення забезпечувальної суми учасниками торгів є певним винятковим видом завдатку, через те, що договір в забезпечення виконання якого він вноситься, не збігається з договором, в рахунок платежів за яким такий завдаток зараховується. Виходячи з такої логічної посилки, вченими робиться висновок, що завдаток при проведенні торгів платіжну функцію все ж таки несе, однак за іншим договором.

Наведена позиція також вважається неприйнятною. Складно погодитися з тим, що сплата учасником торгів певної грошової суми є просто специфічним видом завдатку, через те що не володіє всіма рисами класичного.

На нашу думку, поняття завдатку, яке використовується в нормах спеціального законодавства з приводу організації і проведення торгів, не є лексичним омонімом класичного завдатку (це суперечило б принципу єдності термінології нормативно–правових актів). Крім того, можливість появи «специфічних видів» завдатку не передбачена чинним законодавством.

Проблема відсутності платіжної функції завдатку стає ще більш ускладненою при розгляді торгів, предметом яких є лише право на укладення договору. Укладений за результатами торгів договір у такому випадку є лише попередніми для основного, який має бути укладений у майбутньому. Традиційно вважається, що попередній договір не містить будь–яких грошових зобов'язань між сторонами, а виступає лише як угода, що передбачає всі істотні умови майбутнього договору, який сторони мають намір укласти. Відповідно до наведеного, застосування щодо попереднього договору такого способу забезпечення виконання зобов'язань, як завдаток, є досить спірним, адже в такому випадку «трансформація» завдатку в платіж за договором є ще більш опосередкованою і відстроченою.

Крім того, досить неоднозначним є питання про можливість використання завдатку при проведенні конкурсних торгів, адже в такому випадку у переможця не виникає жодних грошових зобов'язань перед їх організатором (наприклад, при проведенні торгів на виконання робіт, надання послуг або закупівлю товарів).

Наведе дозволяє зробити певні висновки.

Завдаток, як вже було вказано вище, вноситься учасниками при поданні заявки на участь в торгах, і повертається у двох випадках: а) якщо торги не відбулися; б) якщо особи брали участь у торгах, але не визнані переможцями. Переможцю торгів, сума внесеного завдатку зараховується в рахунок виконання зобов'язань за укладеним договором.

З моменту визначення переможця торгів, стає зрозумілим, що з усіма іншими учасниками, за винятком переможця, зобов'язання з укладання договору не виникне. У разі оспорювання проведення торгів або позову про визнання їх недійсними виникає нетипова ситуація. Внесений переможцем торгів завдаток, який повинен бути зарахований в рахунок виконання зобов'язань за договором, або залишається в організатора, який з моменту підписання протоколу торгів вважається виконавшим свої зобов'язання, або передається організатором «власнику» (відповідно до укладеного між ними договором). Тобто на період судового розгляду справи переможець торгів позбавлений можливості використовувати свої грошові кошти і навіть необізнані в тому, в кого вони Для знаходяться. Цю проблему доцільно вирішувати шляхом закріплення моменту передачі завдатку, внесеного переможцем торгів від організатора торгів до замовника. Це дозволило б виключити можливість зловживань з боку організатора торгів, а також усунути невизначеність, яка порушує права переможця торгів. Відповідну умову може бути включено в договір між організатором і «власником» (у разі проведення добровільних торгів). Для торгів, що проводяться відповідно до вимог закону і є обтяженими публічно–правовим елементом, оптимальним було б закріплення такої умови у відповідних нормативно–правових актах.

Через те, що грошова сума, яку вносить учасник торгів, не виконує платіжної функції, яка іманентно властива завдатку, ми підтримуємо точку зору тих вчених, які вважають неприпустимим використання існуючої конструкції по відношенню до торгів.

Таким чином, на нашу думку, доцільно уніфікувати положення чинного законодавства стосовно організації проведення торгів запровадженням спеціального терміну – «забезпечувальний платіж» – для грошових сум, що вносяться учасниками торгів в якості забезпечення виконання зобов'язання з підписання протоколу про проведення торгів, або укладення відповідного договору, у разі визнання їх переможцями.

Крім того, вважаємо за необхідне розширення можливих способів забезпечення виконання зобов'язань при проведенні торгів, за рахунок використання банківських гарантій, застави майна, цінних паперів, поруки. Таке рішення в чималому ступені пішло б на користь розвитку інституту торгів, тому що відсутність необхідності прямого відволікання з обороту грошових коштів, у зв'язку з можливістю представити інше забезпечення, неминуче матиме наслідком залучення більш широкого кола осіб у відносини з проведення торгів. Крім того, можливість вибору як організаторами, так і учасниками торгів способів забезпечення більшою мірою відповідатиме такої функції торгів, як економічна ефективність.