Сидоренко О. О., Резніченко О. А.

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Особливості управління державним боргом та напрямки його удосконалення в Україні

Управління державним боргом набуває особливо важливого значення у період трансформації національної економіки. На сучасному етапі накопичення обсягів державного боргу пов’язане з низкою чинників, таких як хронічний бюджетний дефіцит, структурна деформація економіки, залежність від імпорту енергоносіїв, значні потреби у капіталі для технологічного оновлення галузей національної економіки, низький рівень інвестиційної та інноваційної активності, необхідність збільшення валютних резервів для забезпечення стабільності національної грошової одиниці тощо.

Тому ефективне обслуговування та управління державним боргом, перетворення державних запозичень на дієвий інструмент прискорення соціально-економічного розвитку країни є одним з пріоритетних завдань фінансової політики держави [2].

Значну увагу проблемі дослідження державного боргу та наслідкам його існування приділяють як вітчизняні, так і зарубіжні науковці-економісти:
О. Кириченко, О. Барановський, В. Кучер, Т. Вахненко, Н. Приказюк,
Т. Матюшко, В. Пластун, С. Юрій, С. Льовочкіна, Р. Рарро, М. Фрідмен та ін.

Відповідно до Бюджетного кодексу України «державний борг – загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору» [1].

Державний борг може бути корисним у період стійкого економічного зростання, політика запозичень направлена на інвестиційні цілі. І, навпаки, у фазі економічного спаду, дефіцит бюджету істотно погіршує стан державних фінансів, підвищує ризик боргової кризи, що веде до погіршення загального стану економіки, метою запозичень є вирішення короткострокових економічних проблем, а саме – «латання» бюджетних дірок, або покриття витрат на функціонування економіки. В Україні політика запозичень характеризується відсутністю системності та розмитістю цілей, що призводить до низької ефективності залучення та використання запозичених коштів [2].

За даними рейтингу економічного агентства Standard & Poor's в 2014 році Україна потрапила до рейтингу країн, яким загрожує дефолт. Аналітики компанії збільшили шанси українського дефолту з 34,8% до 44,25%.У своїх оцінках експерти виходили із розміру зовнішнього боргу, а також фінансової і політичної стабільності в країні. Через великий розмір зовнішнього боргу, сповільнене зростання економіки, а також військовий конфлікт на Донбасі Україна займає сьоме місце в рейтингу.

Аналіз динаміки та структури державного боргу (табл. 1) засвідчують про наростаючі темпи приросту величини державного боргу в Україні. Протягом аналізованого періоду загальна сума державного та гарантованого боргу зросла у 2,6 рази, у т.ч. державного – у 3 рази, а гарантованого – майже у 1,7 рази. Стрімкий процес динамічного зростання державного боргу почався внаслідок різкого коливання курсу національної грошової одиниці до іноземних валют, збільшення обсягів випуску облігацій внутрішньої державної позики та отримання траншів позик МВФ для економічного оздоровлення економіки.

Станом на 31.07.2014 р. державний борг складає 82% в загальній сумі боргу, а гарантований державою борг, відповідно, 18%. Також, як можна побачити з даних табл. 1 найбільшу питому вагу як в структурі державного, так і гарантованого державою боргу займає зовнішній борг.

Державний та гарантований державою зовнішній борг становить
492 млрд. 883 млн. 903,54 тис. грн. (58,86% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 40 млрд. 743 млн. 473,52 тис. дол., державний та гарантований державою внутрішній борг – 344 млрд. 561 млн. 655,62 тис. грн. (41,14%) або 28 млрд. 482 млн. 647,92 тис. дол.

Динаміка обсягів державного та гарантованого державою боргу за останні 5 років наведена в таблиці 1 [3].

Таблиця 1

Державний та гарантований державою борг
за 2009 – 2014 рр., млрд. грн.

Показник	31.12.2009	31.12.2010	31.12.2011	31.12.2012	31.12.2013	31.07.2014
Загальна сума державного та гарантованого боргу	317, 904	432,303	473,185	515,511	584,369	837,446
Державний борг	226,996	323,475	357,274	399,218	480,219	686,805
Внутрішній борг	91,070	141,662	161,467	190,299	256,959	312,892
Зовнішній борг	135,926	181,813	195,807	208,919	223,259	373,913
Гарантований державою борг	90,908	108,828	115,911	116,292	104, 151	150,641
Внутрішній борг	14,063	13,895	12,303	16,211	27,129	31,669
Зовнішній борг	76,845	94,932	103,608	100,081	77,022	118, 971

Аналізуючи темпи зростання державного боргу за останні п’ять років, можна зробити висновок, що державні запозичення не спрямовувалися на модернізацію економіки, технічне переозброєння підприємств, не сприяли економічному зростанню, а «проїдалися», сприяли тому, що у майбутньому може виникнути ситуація, коли погашення боргів ляже важким тягарем на економіку України. Цей період можна назвати періодом загрози втрати боргової безпеки.

Вивчення попереднього досвіду врегулювання боргових проблем та аналіз ситуації з державною заборгованістю в Україні засвідчили, що можливими шляхами виходу із боргової кризи є:

– підвищення рівня фінансового управління на державних підприємствах і суворий контроль з боку міністерств за цільовою спрямованістю і обґрунтованістю джерел погашення зовнішніх кредитів;

– припинення обслуговування державних облігацій, які перебувають у власності НБУ або істотного зниження доходності державних цінних паперів;

– переспрямування грошової емісії та часткове погашення боргових зобов’язань;

– скорочення імпорту споживчих товарів через посилення тарифного регулювання;

– посилення валютного регулювання та застосування інших механізмів зупинення втечі капіталів за кордон;

– укладання угод із кредиторами щодо реструктуризації заборгованості на умовах зниження боргового навантаження та конверсії боргових зобов’язань у корпоративні цінні папери і товарні поставки [2].

Отже, перед урядом, як ніколи гостро, стоїть завдання у розробленні такої боргової стратегії, в якій державний борг розглядатиметься не з позицій боргового тягаря на національну економіку, а як інструмент в механізмі забезпечення стабільного економічного зростання країни, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів іноземних інвестицій. Ця стратегія як в широкому, так і у вузькому розумінні потребує від держави системного підходу і визначає багатоплановий характер регулювання державної заборгованості.

Література:

1. Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 №2456–ІV (зі змінами і доповненнями). – Режим доступу: http://www. rada.gov.ua.

2. Вівчар О. Й. Особливості управління державним боргом та методи його удосконалення / О. Й. Вівчар, М. Ю. Солдак // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». – 2011. – С. 371–375

3. Міністерство фінансів України. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua