Економічні науки/ 5. Управління трудовими ресурсами

Бочарова Н. О., к.е.н., доцент кафедри організації виробництва і агробізнесу, Куц Я.Ю., Коваленко І.В.

Таврійський державний агротехнологічний університет, м. Мелітополь, Запорізька обл., Україна

Теоретико-методичні та практичні аспекти функціонування сучасного ринку праці в Україні

Одним iз найсуттєвіших і найдинамічніших ринків є ринок праці, що являє собою систему економічних механізмів, норм та інститутів, що забезпечують відтворення робочої сили і використання праці.

Однак, сучасний стан розвитку ринку праці ставить під загрозу національну безпеку України адже, при наявності економічного зростання він продукує трудову бідність зниження економічної, активності працездатного населення та розширення економічно вимушеної праці подальше, майнове розшарування населення втрату трудового потенціалу як, у, демографічному так і в міграційному вимірі розбалансованість ринку праці і ринку освітніх послуг, Це обумовлює актуальність теми дослідження [1, с. 25-28].

В Україні низку аспектів зазначеної проблематики досліджують Е. Лібанова, І. Петрова, В. Мандибура, І. Курило тощо. Недостатньо дослідженими до цього моменту були прикладні проблеми ринку праці України, зумовлені, зокрема, психологічними та суспільно-історичними особливостями.

Метою цiєї статті є виявлення проблем ринку працi в Україні та шляхів їх подолання за умов становлення ринкової соціально-орієнтованої економіки.

Ринок праці як економічна категорія представляє собою систему виробничих відносин між робітниками, підприємцями і державою, по-перше, з приводу обміну індивідуальної здібності до праці на фонд засобів, необхідних для відтворення робочої сили, та, по-друге, з приводу розміщення робітників в системі суспільного розподілу праці у відповідності до законів товарного виробництва та обороту. Ринок праці не може розглядатися ізольовано, у відриві від типу економічної системи, тобто сукупності всіх економічних процесів і явищ, що відбуваються у суспільстві на основі діючих майнових відносин і організаційних форм. Ринок праці є похідним від цієї моделі, а його регулятори – органічна складова системи господарювання. З огляду на це, економіці перехідного періоду відповідає адекватний ринок праці, що втілює значною мірою елементи цієї економічної моделі.

На практиці, ринок праці сприймається як механізм виявлення і погодження попиту і пропонування на робочу силу, тобто цей ринок має спільні риси з іншими складовими загального ринку.

Багато економістів вважає, що навіть організовані ринки праці далекі від ідеального стану: по-перше, через невідповідність пропозиції робочої сили пропозиції робочих місць; по-друге, через нерівність вхідних потоків робочої сили вхідними потоками робочих місць; по-третє, через відмінність періоду находження на ринку праці робочої сили і робочих місць.

Різкі коливання на ринку праці, що виникають у результаті циклічних перерв у виробництві, відставання попиту на робочу силу від її пропонування призводять не лише до значних порушень у відтворенні робочої сили, а й до значних вибухів [4, с. 192].

За останні роки чотири процеси на ринку праці докорінно змінили його стан у розвинутих країнах внаслідок:

– зростання профспілок (вирівнювання влади між працівником та роботодавцем);

– послаблення соціальних недоліків (закон про соціальне страхування, житлове будівництво,медицина, освіта тощо);

– держава взяла на себе відповідальність за рівень виробництва (зниження податків або збільшення видатків з бюджету, або і те й інше. Таким чином держава збільшує попит і нарощує виробництво);

– у провідних державах зник старомодний підприємець, на зміну якому прийшов менеджер, корпоративний бюрократ.

Процес становлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформенного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і незайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств. Сектор неформальної зайнятості являє собою вкрай неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент [3, с. 23-33].

В українській економіці його характеризують такі риси:

– незареєстрованість зайнятості, діяльність тільки на свій власний страх і ризик з повною відповідальністю за результати;

– суперечність з розвитком офіційної економіки, ізольованість, не координованість цих видів діяльності;

– залежність доходів від ступеня ризику, випадкових обставин, відсутність будь-якого соціального захисту.

Безумовною проблемою ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і, відповідно, низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній сфері.

Процесу зростання прихованого безробіття в нашій країні сприяла недосконала кредитно-грошова політика уряду, яка проявлялася у доступності значної частини державних підприємств до пільгових кредитів та бюджетних коштів. З іншого боку, це давало змогу втримувати виробництво від обвального спаду підприємства – від масового банкрутства, а суспільство – від неконтрольованого зростання відкритого безробіття. Крім того, в умовах високої інфляції і монопольного становища більшості виробників, були об'єктивні можливості для зростання цін, які давали змогу покривати штучно завищені витрати.

Якщо спад виробництва – головна причина утворення прихованого безробіття, то економічною передумовою його існування є спад реальної заробітної плати працівників. Заборгованість із заробітної плати є ще одним чинником консервації прихованого безробіття.

В Україні рівень безробіття удвічі перевищує допустимий природний рівень безробіття розвинутих країн. Тому державне регулювання безробіття в нашій державі повинно бути зорієнтоване в першу чергу на зменшення кількості безробітних і поліпшення їхнього соціального захисту [4, с. 193].

Сприятимуть вирішенню цих проблем такі заходи:

1) допомога у пошуку нової роботи;

2) стимулювання добровільного переходу на режим роботи з неповним робочим днем (тижнем);

3) організація і проведення оплачуваних громадських робіт;

4) допомога в перепідготовці і перекваліфікації на спеціальності, які користуються попитом на ринку праці;

5) заохочення і стимулювання територіальної мобільності населення;

6) цільове створення нових робочих місць для молоді, довготривало безробітних і неконкурентоспроможних громадян на ринку праці;

7) інформування населення про вакантні робочі місця з метою зменшення часу на пошуки роботи;

8) стимулювання підприємницької діяльності і само зайнятості шляхом зниження податку з прибутку, надання пільгових кредитів безробітним для відкриття власної справи й ін.

Економічне зростання створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об’єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем.

Йдеться передусім про нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не лише малих інвестицій, а насамперед їхньої нераціональної спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності.

Якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам щодо її професійно-освітньої підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічної активності в цілому. Наслідком незбалансованості пропозиції робочої сили із попитом на неї є високий рівень безробіття, зокрема прихованого та часткового, та велика частка безробітних, які не мають роботи понад 1 рік. Водночас нераціональною є галузева структура зайнятості [2, с. 21-22].

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є:

1) удосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп;

2) підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили;

3) сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення;

4) запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих,

5) реструктуризації економіки та піднесення вітчизняного виробництва.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Бріт О. В. Сучасний зареєстрований ринок праці як інструмент державного регулювання забезпечення роботою фахівців з вищою освітою / О. В. Бріт // Економіка та держава. – 2009. – № 1. – С. 25–28.

2. Bayміна О. Ринок праці, умовна зайнятість при безумовній безробіття / Bayміна О. // Дзеркало тижня. - 2002. - № 18 від 12.05. - С. 21-22; 24.

3. Неушова Є. В. Доля випускників ВНЗ / Неушова Є. В. // Газета „От и до”. – 2010. – № 2 від 20.01. – С. 23-33.

4. Приймак В.І. Трудовий потенціал і механізми його реалізації в регіоні: Монографія. – Львів: Вид. ц. ім. Івана Франка, 2002. – 383 с.