А. І. Тесля

Львівськй національний університет ім. І. Франка

Еволюція поглядів на інтелектуальний капітал у світовій економічній думці

Погляди на сутність та роль інтелектуального капіталу в економічному житті суспільства упродовж століть змінювались разом з еволюцією економічного світогляду. Значення окремих складових інтелектуального капіталу, зокрема людського капіталу, у функціонуванні економічної системи будь-якого типу досліджували представники класичної школи політичної економії. Так, В. Петі писав про цінність населення, його вагомий внесок у формування і нагромадження національного багатства країни. Вчений акцентував увагу на вмінні людей використовувати набуті знання у практичній діяльності, що забезпечує капіталізацію людського потенціалу і вважав, що для успішного виконання поставлених завдань людина повинна володіти необхідним запасом знань і навичок, досвідом, який примножується передусім освітою.

При аналізі еволюції поглядів на інтелектуальний капітал у світовій економічній науці, на увагу заслуговує точка зору Дж. С.Міля, який досить високо оцінив значення розумової праці вчених, винахідників та ін. Автор зазначає, що, знання і здібності людини забезпечують створення нової техніки, технологій, комп’ютерних комунікацій, зменшуючи залежність економічного розвитку від матеріальних цінностей.

Українські вчені значну увагу у формуванні інтелектуального капіталу відводили освіті. Так, В Каразін вважав, що господарські успіхи “співрівні рівневі освіти”. Вчений стверджував, що “освічений нагляд за роботою і те її положення, яке вимагає особливого виховання чи дозвілля, вдосконалюють вироби і спрямовують їх на більшу користь державі”. Отже, автор ще у XIX ст. зазначав про пріоритетність освіти в управлінні та її позитивний вплив на соціально-економічний розвиток. Подібну думку поділяв М. Туган-Барановський, котрий наголошував, що людина повинна „якнайповніше, і з якомога більшою свободою, розвивати свої здібності і особливості”.

Особливого розвитку теорія інтелектуального капіталу набула у середині ХХ століття завдяки зусиллям представників нового інституціонального напряму (Д. Бела, Дж. К. Гелбрейта, У. Ростоу). Д. Бел акцентував увагу на тому, що основою постіндустріального суспільства є інформація і знання. Дж. К. Гелбрейт зауважує, що в новому індустріальному суспільстві зростає роль людей, які володіють різноманітними технічними знаннями, професійним досвідом, здібностями, що забезпечують перехід „від капіталу до організованих знань” [6].

Починаючи з 60-х рр.. ХХ ст.. активного розвитку набула концепція інформаційного суспільства. Один з її прихильників – Ф. Махлуп дослідив, що простежується прямо пропорційна залежність між рівнем витрат на “індустрію знань” і темпами економічного зростання . У дослідженнях постіндустріального суспільства вчені часто акцентують увагу на зміні характеру праці та більшій її індивідуалізації. Про настання інформаційної ери (Третьої Хвилі) пише у своїй праці “Третя хвиля” А. Тофлер. У ній він зосереджує увагу на зростанні ролі висококваліфікованих працівників як капіталу фірми. Вже наприкінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст. зарубіжні вчені почали звертати більшу увагу не стільки на зростання ролі інформації, скільки на пріоритетності інтелектуальної діяльності та знань. З’явилося таке поняття як інтелектуалізована економіка.

Теорію інтелектуального капіталу суттєво збагатила концепція людського капіталу, яка сформувалася у 60-х роках ХХ ст. завдяки працям Т. Шульца і Г. Беккера. Т. Шульц розглядає позитивний вплив інвестиції в освіту на економічне зростання. Г. Беккер при вивченні поняття підходить до виділення його структури. Згідно його точки зору, до складу людського капіталу включається капітал освіти, капітал здоров'я, капітал професійної підготовки, капітал міграції, а також володіння економічно значимою інформацією й мотивацією до економічної діяльності. Таким чином, вчені довели, що інвестування в освіту забезпечують здобуття індивідами нових знань, вмінь і навичок, які в майбутньому впливають на їхню продуктивність праці, а тому впливають на зростання їхніх доходів.

У подальший розвиток концепції людського капіталу вагомий внесок зробили теоретичні моделі ендогенного зростання Р. Лукаса та П. Ромера. Модель Ромера розглядає людський капітал як джерело створення нових досліджень та конструкторських розробок, які можуть створювати інновації. Модель ендогенного зростання складається з трьох секторів – дослідницького, проміжного та виробництва кінцевої продукції. Людський капітал розподіляється між дослідницьким сектором і сектором виробництва кінцевої продукції. Модель Лукаса також використовує стандартну виробничу функцію, на підставі якої визначають залежність між обсягом випуску, рівнем людського капіталу працівника і середнім рівнем людського капіталу в цілому по економіці. Ця модель дала змогу виявити вплив екстерналій (зовнішніх ефектів), що збільшення сукупного людського капіталу в суспільстві впливає на збільшення продуктивності праці окремих працівників. З розглянутих моделей можна зробити висновок про те, що широке використання людського капіталу забезпечує збільшення виробництва економічних благ.

В останні роки з’явилися альтернативні концепції людському капіталу, представники яких заперечують безпосередній влив знань, умінь, освіти, професійного досвіду на прибутки людини. Наприклад, Економіст Р. Патнем вважає, що соціальний капітал пов’язаний з такими елементами суспільної організації, як соціальні мережі, соціальні норми і довіра, які створюють сприятливі умови для координації та кооперації з метою отримання взаємної вигоди. Соціальний капітал збільшує віддачу від інвестування у капітал фізичний і людський. На підставі вищевикладеного можна стверджувати, що цивілізаційний процес економічного розвитку супроводжувався зміною поглядів на пріоритетність основних чинників виробництва. Якщо в доіндустріальному суспільстві таким чинником була земля, в індустріальному – капітал, то в постіндустріальному – знання людини, її інтелектуальні здібності, тобто інтелектуальний капітал.

У новому суспільстві формується так звана індустрія знань, яка, як вважає Ф. Махлуп, охоплює: освіту; систему науково-дослідних і конструкторських робіт; засоби інформації та комунікації; інформаційні машини і механізми; різні консультаційні служби, звітність, опрацювання і передавання знань.

Швидкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій охоплює щоразу нові сфери життя людини та сприяє глобалізації економіки і зростанню конкуренції. Водночас він створює передумови для формування і нагромадження інтелектуального капіталу суспільства. Отже, теорія інтелектуального капіталу є закономірним результатом генезису світової і вітчизняної економічної думки.

Література:

1. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Д. Белл; [пер. с англ. под. ред. В.Л. Иноземцева]. – М. Academia, 1999. – 956с.

2. Беккер Г.С. Человеческое поведении. Экономический подход. Избранные труды по экономической теории / Г.С.Беккер; пер. с англ. Р.И. Капелюшников. - М.:ГУВШЭ, 2003. – 325 с.

3. Гелбрейт Дж. Новое индустриальное общество / Дж. Гелбрейт; [пер. с англ. Л.Я. Розовского, Ю.Б. Кочеврина, Б.П. Лихачева, С.А. Батасова]. – М.: Прогресс, 1969. – 480 с.

4. Махлуп Ф. Производство и распространение знаний в США / Ф. Махлуп. – М.: Прогресс, 1967. – 462 с.

5. Махлуп Ф. Производство и распространение знаний в США / Ф. Махлуп. – М.: Прогресс, 1967. – 462 с.

6. Милль Дж. С. Основы политической экономии / Дж. С. Милль. – М.: Прогресс, 1980. – Т.1. – 496 с.

7. Петти В. Экономические и статистические работы / В. Петти. – М.: Соцэкгиз, 1940. – Т. 1, 2. – 324 с.

8. Туган-Барановський М.І. Основи політичної економії / Туган – Барановський М.І.; [пер. з рос. С. Злупка, Я. Злупко]. – Л.: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – 628с.

9. Тоффлер Е. Третя хвиля / Тоффлер Е.; [пер. з англ. А. Євса]. – К.: Всесвіт, 2000. – 480с.

10. Українська економічна думка: хрестоматія / [упоряд., наук. ред. пер., авт. вступ. розд. і біогр. довід. С.М. Злупко] – К.: Знання, 1998. – 448с. – (Трансформація гуманіст. освіти в Україні).