6.Маркетинг и менеджмент

К.е.н. Миронова Р.М.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна

Умови реалізації інноваційної модернізації виробництва

Особливість розвитку інвестиційно-інноваційних процесів на цьому етапі розвитку економіки полягає в тому, що держава істотно ослабила свої функції по управлінню країною в цілому і інноваційною модернізацією виробництва, зокрема. Вона майже відсторонилася від підтримки вітчизняних виробників в цьому складному процесі. У підприємств же в ці роки іноді не було засобів навіть на виплату заробітної плати працівникам, не кажучи вже про впровадження інновацій. З цього логічно витікає необхідність активізації державного регулювання саме в цих пріоритетних в сучасних умовах процесах.

Слід зазначити, що з точки зору можливостей, умови і напрями інноваційної модернізації виробництва нині різноманітні і мало вивчені. Реалізація цих можливостей залежить передусім, від міри науково-технічного прогресу і його масштабів, інтенсифікації виробництва, темпів і наслідків для України процесів глобалізації світової економіки, результатів економічних реформ в країні, а також наявність достатніх інвестицій і виробничого потенціалу.

Підприємства виробничої сфери діяльності не можуть розвиватися без врахування справжніх і майбутніх вимог внутрішнього і зовнішнього ринків збуту власної продукції, пропорційного розвитку усіх пов'язаних з ним чинників виробництва. Якщо це не відбувається, то підприємства, що становлять ядро галузі, були передовими у момент їх створення і на початку функціонування, стають не здатними конкурувати у своїй галузі у зв'язку із зміною вимог з боку науково-технічного прогресу і світових ринків. Не розвиваючись, вони швидко відриваються від загального фонду науково-технічних досягнень і досліджень, перетворюються на неефективний і обтяжливий для економіки країни ресурс.

Діючи в економічному просторі ринкової економіки з властивим їй набором законів попиту і пропозиції, ціни, конкуренції, вартості, підприємства повинні постійно направляти засоби (власні або позикові) на закупівлю матеріальних цінностей, необхідних для оновлення, розширення і диверсифікації виробництва. Інвестиції можуть бути найрізноманітними – від вкладень в ремонт устаткування, що виходить з ладу, до придбання цілих виробничих комплексів, від фінансування НІДКР до будівництва об'єктів соціальної інфраструктури. Відмова від інноваційного оновлення, збереження технічно застарілих основних фондів, структур і методів управління галуззю знижує ефективність і конкурентні переваги, платоспроможність і мобільність підприємств як на внутрішньому, так і на світовому ринку.

Крім того, галузева диференціація і виникнення на цій основі нових її галузей – це постійний процес, обумовлений розвитком суспільного розподілу праці, спеціалізації, кооперації і так далі.

Одна галузь від іншої відрізняється економічним призначенням продукції, що виробляються, характером споживаних матеріалів, технічною базою виробництва і технологічними процесами, професійним складом працівників, наявністю функціонуючої соціальної інфраструктури. По деяких з цих ознак розрізняються і окремі виробництва.

Склад галузей і їх питома вага в загальному обсязі виробництва утворює галузеву структуру, яка знаходиться в постійному русі. Виділимо найбільш суттєві чинники еластичності галузевої структури:

- прискорення темпів науково-технічного прогресу, під впливом якого утворюються нові галузі виробництва, розвивається раціоналізація;

- державна політика, спрямована на підтримку пріоритетних в економічному і соціальному плані галузей і видів виробництв;

- рівень духовної культури, інтелекту, професійної майстерності і матеріального добробуту працівників;

- спеціалізація, що традиційно склалася, кооперація і комбінування виробництва;

- соціальна реабілітація працівників виробництв і структурних підрозділів, що ліквідовуються, їх перекваліфікація і працевлаштування.

Відомо, що підвищення долі прогресивних галузей означає, що в галузевій структурі відбуваються прогресивні зрушення, а це благотворно позначається на національній економіці. Отже, в загальному плані галузева структура характеризує рівень індустріального і технічного розвитку країни, міру її економічної самостійності і рівень продуктивності суспільної праці.

Зростання економічного потенціалу країни неможливе без насичення галузей знаряддями праці, що постійно оновлюються, з використанням новітніх технологій. Особливо істотним вважається ефект, що отримується від застосування нових машин в галузях-споживачах.

У вітчизняній господарській практиці сформувалися три види такого оновлення:

- модернізація шляхом заміни діючого устаткування новим або поліпшення технічних характеристик експлуатованого устаткування.

- розширення шляхом введення нових виробничих приміщень, цехів, лабораторій і застосування на них нового устаткування.

- реконструкція шляхом технічного переозброєння і перебудови існуючих виробничих і допоміжних приміщень.

Під модернізацією розуміється заміна і оновлення фізично і морально зношених засобів праці, а також поліпшення їх технічних, економічних і інших параметрів. При цьому, усі існуючі економічні характеристики модернізації зводяться до того, що вона розглядається як технічне удосконалення основних фондів з метою усунення морального зносу і підвищення техніко-економічних показників до рівня новітнього устаткування.

Для того, щоб модернізація економіки виступала етапною конкретизацією реформ, що проводилися в країні, і структурних трансформацій є усі умови.

Вищесказане дозволяє нам позначити деякі сучасні цілі інноваційної модернізації, такі як:

- залучення до інвестиційних потоків, спрямованих на технічне переозброєння і реконструкцію підприємств ресурсів держави, недержавних фондів і приватних інвесторів, у формі замовлень, підрядів, контрактів, грантів, договорів, цільових програм і так далі;

- розробка і здійснення збалансованої комплексної державної інвестиційної політики, яка нині відсутня;

- встановлення сприятливого податкового режиму і податкового стимулювання, а також урядових гарантій для активних донорів інвестицій (країн, юридичних і фізичних осіб) в оновлення основних фондів підприємств, в НІДКР і в об'єкти соціальної сфери у разі їх ефективності і рентабельності;

- здійснення передбачуваної макроекономічної політики, що забезпечує стабільність розвитку країни і інвестиційну привабливість економіки;

- усунення бюрократичних, технічних, фінансових і інших бар'єрів на шляху реалізації інвестиційно-інноваційних процесів і скорочення термінів ухвалення рішень по модернізації.

Таким чином, підвищення ефективності галузей матеріального виробництва здійснюється на базі технічного прогресу (інших шляхів просто не існує), а однією з істотних і необхідних умов його являється модернізація. Необхідність модернізації пов'язана з об'єктивною потребою сучасного вітчизняного виробництва у вдосконаленні експлуатаційних характеристик техніки і зростання продуктивності праці для забезпечення конкурентних переваг.

Проте невірно вважати, що тільки шляхом впровадження нової техніки і заміни нею морально застарілого устаткування можна підвищити технічний рівень виробництва. Нині має місце моральний знос робочого, виробничо-технічного і інженерного персоналу підприємства, тому залучення інвестицій у галузі соціальної сфери, в розвиток людини, в підвищення його професійної кваліфікації є пріоритетними на сучасному етапі структурно-технологічної модернізації.