Федоров Вячеслав Веніамінович,

здобувач Академії муніципального управління

ПІДХОДИ ДО ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

Податкова система, що склалася без науково обґрунтованого методологічного підходу, стала гальмом економічного розвитку, основним чинником відходу суб’єктів господарювання “в тінь” і скорочення бюджетних надходжень. На сучасному етапі найістотнішими недоліками податкової системи в Україні є її нестабільність і часті зміни на законодавчому рівні, які створюють напругу у відносинах “податкова система – платники податків”, знижують їх господарську активність, уповільнюють економічне зростання, перешкоджають формуванню правової економічної культури.

На сучасному етапі для України пошук власної концепції оподаткування, яка б відповідала особливостям реального стану економіки, є актуальною задачею, оскільки сліпе копіювання форм і методів податкової політики, що склалися у світовій практиці, не тільки не привели до бажаних результатів, але й посилили розбіжності та непорозуміння між державою і підприємництвом.

Однак слід відмітити відсутність єдиного погляду науковців-теоретиків на соціально-економічну природу податків, їх функцій, місце у трансформаційній економіці, а також вплив на підприємницьку діяльність. Значні розбіжності спостерігаються у теоретичному обґрунтуванні кількісних параметрів податкової діяльності держави, податкового навантаження на економіку та окремого платника податку. Проблемними залишаються питання про використання податкових пільг як інструменту державного регулювання підприємницької діяльності. Виключно економічні підходи до розгляду ряду проблем функціонування податкової системи обмежують можливості системного аналізу впливу податків на підприємницьку діяльність.

Наявність невирішених проблем в області оподаткування, необхідність аналізу його впливу на підприємницьку активність і вироблення рекомендацій для трансформаційної економіки й послужили причиною вибору нами представленої теми.

Ринкова трансформація економіки України передбачає створення концепції оподаткування, в якій податки розглядаються не тільки як фіскальні важелі, але й як регулятори ринкових відносин, котрі стимулюють розвиток підприємництва. У межах трансформаційного господарювання важливим є осмислення економічної сутності податку як заміщення втрачених вигод від споживання власних благ благами суспільного використання, недоступними через ринок.

Збагачення методології дослідження оподаткування має важливе значення як для загальної теорії оподаткування, так і для подальшої розробки проблем оподаткування як одного з основних інструментів, що сприяє внутрішній інституційній і структурній диференціації підприємницької діяльності шляхом оптимізації ступеня нерівності, обмеження присутності на ринку непрофесійних підприємців, заохочення підприємницької поведінки і зростання якості підприємницького ресурсу, оптимізації спеціалізації і професіоналізації підприємницької діяльності. Так, за рахунок перерозподілу податкових надходжень, досягається оптимальний рівень майнової і фінансової нерівності суб’єктів господарювання, внаслідок чого відбувається формування крупних підприємницьких структур і аутсайдерів.

Вважається, що прерогативою держави є зниження інституційної невизначеності, яка обмежує свободу підприємницької діяльності і перешкоджає розвитку підприємницького ресурсу. Саме держава повинна визначати “правила гри” для всіх суб’єктів підприємницької діяльності шляхом створення інституційного середовища, яке б, з одного боку, стимулювало підприємницьку активність та ініціативу, а з іншого - було здатним подолати суперечності між економікою, владою і суспільством. Більш того, вона повинна виступати основним інституційним інноватором, створювати інститути, що полегшують кооперацію діяльності, а також здійснювати моніторинг і контроль за дотриманням взаємних зобов’язань, узятих на себе її учасниками, сприяючи мінімізації трансакційних витрат економічних агентів.

Створення ринкового господарства в сучасних умовах неминуче загострює проблему дефіцитності ресурсів, яка ускладнюється постійною зміною зовнішнього середовища. Держава, проводячи економічну політику, може сприяти пом’якшенню проблеми обмеженості ресурсів та ефективному інвестуванню шляхом створення інституційного середовища, яке б стимулювало підприємницьку активність та ініціативу, економічне зростання на основі структурно-інноваційних перетворень, затвердження сучасної соціальної інфраструктури і механізмів соціально-ринкової економіки (забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки учасників ринку; забезпечення недоторканності приватної власності; забезпечення єдиних, рівних, прозорих і стабільних правил господарського життя; забезпечення виконання контрактів приватними особами; ліквідація обмежень на участь громадян у господарському житті, сприяння конкуренції).

Приймаючи до уваги протиріччя, що накопичилися в стосунках між державою і підприємцями, коли підприємці не розуміють, за що вони платять податки, оскільки держава не може надати їм відповідні суспільні блага, зроблено висновок, що важливою передумовою зниження масштабів ухилення від сплати податків є розвиток і взаємодія державних і недержавних інститутів, які забезпечують ефективний зв’язок між сплатою податків і отриманням вигод від споживання суспільних благ: інститути представницької демократії, публічного контролю за державними фінансами, бюджетний федералізм. Таким чином, у платників податків формується розуміння того, як через систему оподаткування здійснюється обмін податків на блага загального споживання у вигляді гарантованих державою прав власності, соціального захисту, безпеки і комфорту існування. При цьому, чим повніше будуть враховані інтереси платників, тим більш активну позицію вони займатимуть не тільки у зміцненні відносин “податкова система - платники податків”, але й у формуванні раціональних механізмів сплати податків.