Шанаєва-Цимбал Людмила Олексіївна,

Здобувач Академії муніципального управління

Управління еколого-економічним потенціалом регіону

Україна є невід'ємною частиною світової соціально-економічної системи, діяльність якої базується на необмеженому використанні природних ресурсів у господарському обігу, що призводить до забруднення довкілля та виснаження природно-ресурсного потенціалу країни, сприяє поглибленню екологічної кризи та появі перед Україною глобальних еколого-економічних небезпек. В сучасній економічній системі в умовах глобалізації необхідно намагатися досягти такого стану, при якому вплив будь-якої економічної діяльності не входить за рамки обмежень еколого-економічної безпеки. В цих умовах виникає необхідність використання такого економічного показника, який дає можливість одночасно охарактеризувати як сучасний стан взаємозв'язків соціально-економічної та екологічної підсистем регіону, так і побудувати достовірну модель їх розвитку на перспективу.

Важливі для України проблеми, пов'язані із взаємозв'язком між економічним зростанням та станом довкілля, визначенні у "Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року". У відповідності до затверджених Верховною Радою України "Основних напрямків державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки" сучасну екологічну ситуацію в Україні визнано кризовою та окреслено основні напрями її поліпшення. Так Н.А.Малиш вважає, що екологічна криза в нашій державі спричинена слабким контролем щодо використання природно-ресурсного потенціалу, низьким рівнем екологічної безпеки, дуже високим ступенем зношення основних фондів, а саме головне недостатнім обсягом інвестицій у розвиток прогресивних природоохоронних технологій.

У багатьох довідкових виданнях поняття «потенціал» визначається як сукупність усіх можливих засобів, запасів, джерел, що є в наявності й можуть бути використані для досягнення певної мети. Поняття еколого-економічного потенціалу на державному рівні трактується як теоретично доступні для використання ресурсів властивості екологічних систем країни. В.П. Руденко вважає, що природно-ресурсний потенціал країни, який оцінений економічно, виступає і національним багатством. Також, В.А. Барановський, В.П. Руденко, Л.М. Бондаренко, З.В. Герасимчук вважають, що еколого-економічний потенціал регіону - це ступінь екологічної рівноваги в інтегрованій геосистемі "суспільство-природа" та її здатність використовувати антропо-екологічну й виробничу функції. Інші вчені розглядають ці поняття як антропогенне навантаження на територію, що не зумовлює збільшення зворотного негативного впливу природних систем на господарський розвиток, а також не погіршує стан здоров'я населення.

Концепція управління повинна пов'язувати в єдине ціле 3 основні регіональні підсистеми, а саме інституціональну, соціально-економічну та екологічну. У контексті цієї концепції необхідно приділяти увагу на дослідженні еколого-економічних взаємозв'язків між елементами інституціональної, соціально-економічної та екологічної підсистем регіону. Необхідно зазначити, що для успішної реалізації концепції управління необхідною умовою є обов'язкове вартісне вираження усіх взаємозв'язків між елементами екологічної та соціально-економічної підсистем регіону, яке може характеризуватися обсягами доходів та витрат соціально-економічної та інституціональної підсистем регіону. Характер таких взаємозв'язків залежить від ступеня антропогенного тиску соціально-економічної системи на довкілля.

У ринкових умовах господарювання однією з основних умов врахування вимог еколого-економічної безпеки регіону є не перевищення інтегрального антропогенного навантаження на довкілля відновлюваної здатності його екологічної підсистеми. Кожен регіон має свої індивідуальні максимально припустимі значення антропогенного навантаження на довкілля, які обумовленні індивідуальною здатністю його екологічної підсистеми до асиміляції розміщення забруднювальних речовин та самовідновлювання.

Врахування вимог еколого-економічної безпеки регіону допоможе привести у відповідність темпи економічного розвитку регіону та індивідуальні можливості його екологічної підсистеми. Тобто темпи економічного розвитку регіону повинні знаходитися у межах діапазону допустимих значень - відповідати індивідуальним темпам асиміляції забруднювальних речовин та самовідновлення екологічної підсистеми регіону.

Відомо, що ринкові механізми не завжди працюють щодо урахування вимог еколого-економічної безпеки.

Отже, під екологічним потенціалом країни розуміють здатність природних систем без шкоди для себе віддавати людству продукцію. В узагальненому виді еколого-економічний потенціал характеризує максимально припустиме антропогенне навантаження на територію, технічно доступні для використання ресурси і властивості екологічних систем. У менш поширеному сенсі екологічний потенціал відображає рівень освоєння території, ступінь забруднення та її рекреаційні можливості. Також, потрібно зауважити ,що необхідно рахуватися з екологічним фактором в управлінні економічним потенціалом регіону, сприяти формуванню раціональної та екологічно збалансованої структури економіки, розвивати ефективні конкурентоспроможні види економічної діяльності, раціонально використовувати трудові ресурси, вирівнювати соціально-економічний розвиток регіонів. А також, покращувати демографічну ситуацію, домагатися регіональної збалансованості інтересів охорони природного середовища та соціально-економічного розвитку. Успішна практична реалізація концепції управління можлива лише за умови правильного урахування цілей еколого-економічної безпеки регіону. Для цього необхідною умовою є забезпечення збалансованості економічного розвитку регіону та асиміляційно-відновлюваних можливостей його еколого-економічної безпеки на основі системного підходу.