Право/2. Адміністративне право

Юринець Ю.Л.

Національний авіаційний університет, Україна

Культурно-ментальні особливості як чинники моделей адміністративного управління

У сучасній науці адміністративного права прийнято, при всіх можливих нюансах, розрізняти дві моделі: закрита модель, що широко використовується в практиці країн, які не досягли належного рівня демократії, коли державне управління розглядається як інструмент для досягнення цілей управління, в той час як цілі управління визначаються правлячої партією чи елітою, а не інтересами суспільного блага і без врахування прав громадян, і відкрита модель, що відображає характер європейського адміністративного права в розвинених демократичних країнах, у правових державах, коли державне управління, як і раніше, значною мірою спрямоване на досягнення цілей правління, але з двома виразними рисами: перша виражена у тому, що ці цілі правління засновані на уявленнях про суспільне благо, визначених через ряд демократичних процедур; другий визначається тим, що досягнення цілей правління коригується певними цінностями і принципами [1]. Водночас, у кожному окремо взятому суспільстві моделі адміністративного управління не виникають випадково, а є продуктом загального культурного розвитку суспільства. Так, у монографії [2, гл. 2] вказується, що поняття «право» є невід’ємним елементом поняття «культура»; той факт, що право є складовою частиною культури, робить некоректним їх протиставлення як наукових категорій. Як зазначає проф. Ю.І. Семенов [3], культура є досвід діяльності людей, що має у кінцевому рахунку життєве значення для всієї даної конкретної їхньої спільності у цілому. Цей соціально значущий досвід життєдіяльності людей закріплюється в культурних артефактах. У статті [4] зазначається, що домінуюча у сучасній науці культуроцентристська парадигма наголошує на визначальному впливі культури на умови життєдіяльності людей, що змушує переорієнтовувати наукові погляди з аналізу політичного і економічного контексту в соціокультурний, наголошуючи на пріоритетному дослідженні культурно-ментальних чинників. Саме останні в межах конкретної культури не тільки впливають на формування ціннісних орієнтацій та диспозицій, а й визначають відповідні ціннісні експектації (очікування), які, у свою чергу, вимагають для їх задоволення відповідного типу економічної і політичної організації. При цьому згідно голландському досліднику Г. Хофстеде, всі культури класифікуються як індивідуалістські або колективістські. В індивідуалістських суспільствах люди керуються власними інтересами і цілями. Серед основних цінностей таких суспільств домінують: повага прав людини і висока цінність окремого людського життя. На противагу таким товариствам колективістські передбачають повне «занурення» від народження в інтересах своєї групи (сім'ї, клану і т.д.) в обмін на безпеку (хоча часто і відносну). Власні інтереси майже не враховуються, якщо суперечать або не підтримуються групою [4]. Таким чином, має місце певна кореляція між класифікаціями культур та моделей адміністративного управління.

Порівняємо деякі ознаки суспільств із різними типами культур [4, 5]:

Колективістські культури	Індивідуалістські культури
Домінуюча роль держави в економіці	Обмежена роль держави
Низька доля валового національного продукту на душу населення	Висока доля валового національного продукту на душу населення
Держава контролює ЗМІ	Вільна преса
Пріоритет ідеології рівності	Ідеологія особистісної свободи
Переважають колективні судження і рішення	Цінуються самостійність та індивідуальна ініціатива
Високо цінується слідування гармонії в групі і ухилення від конфронтації у спілкуванні	Високо цінуються власна думка і точка зору
Належність до групи – основна ознака самоідентификації	Власні досягнення є основною ознакою самоідентификації
Протиставлення «ми-свої» – «вони-чужі»	Диференціація «Я»-ідентичностей на основі індивідуальних якостей
Рекомендації знайомих та родинні зв’язки відіграють велику роль у вирішенні виробничих питань	Кадрові питання регулюються на основі приписів та об’єктивних критеріїв кандидатів
Ідентичність ґрунтована на соціальній системі	Ідентичність ґрунтована на індивіді
В особисте життя втручаються інститути та організації	Право на особисте життя
Традиційне суспільство	Модерністське або пост-модерністське суспільство
Ціннісні стандарти відрізняються всередині групи і поза нею	Одні цінності застосовуються до всіх: універсалізм

Таким чином, ознаки типів культур певним чином корелюють з тими ознаками, які дозволяють відрізняти відкрите (демократичне) від закритого (авторитарного, традиційного) суспільства. Наприклад, відповідно до методики Хофстеде-Боллінже, виділено 8 типів культур, серед яких 5 типів відносяться до культур низької або помірної ієрархії і високого рівня індивідуалізма чи свобод особистості (Великобританія, Австралія, Канада, Данія, Норвегія, Фінляндія, Голландія, Австрія, Німеччина, Швейцарія, Бельгія, Іспанія, Франція, Португалія), 2 типи – з високим рівнем ієрархії, низьким рівнем індивідуалізму (Туреччина, Ліван, Іран, Пакистан, Індія, Тайвань, Таїланд, Філіппіни, Сінгапур), 1 тип – з помірним рівнем ієрархії та індивідуалізму. Видно, що наведені переліки країн перших 5 типів відповідають уявленням про ті країни, де діє відкрита модель європейського адміністративного права, інші – закрита та частково закрита модель адміністративного управління.

Література

1. Галлиган Д. Административное право: история развития и основные современные концепции / Д. Галлиган, В.В. Полянский, Ю.Н. Старилов. – М.: Юристъ, 2002. – 410 с.

2. Право и культура: монография / В.С. Нерсесянц, Г.И. Муромцев, Г.В. Мальцев и др. – Центр правовых исследований и развития законодательства. – Электронный доступ: http://www.centrlaw.ru/publikacii/page35/index.html

3. Семенов Ю.И. Личность, общество, культура / Ю.И. Семенов // Философия и общество. – 2001. – № 3. – Электронный доступ: http://scepsis.net/library/id_29.html

4. Романуцький В.М. Континуум «індивідуалізм – колективізм» як основний вимір сучасної культури (за Г. Хофстеде) / В.М. Романуцький // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2013. – № 3. – С. 97-101.

5. Куликова Л.В. Межкультурная коммуникация: теоретические и прикладные аспекты. На материале русской и немецкой лингвокультур / Л.В. Куликова : Монография. – Красноярск: РИО КГПУ, 2004. – 196 с.