Бабкова
В.
Національний
авіаційний університет, Україна
Науковий
керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.
Основи
правового статусу людини і громадянина
Правовий статус людини і громадянина
являє собою комплексний державно-правовий інститут, складовою частиною якого є
основні права, свободи і обов'язки. Правове становище індивіда визначає його
місце в правовому суспільстві і відображає фактичний його стан у
взаємовідносинах з державою. Взагалі, термін «статус» походить від латинського
«status» і означає - стан, становище. Правовий статус людини і громадянина - це
юридично закріплене правове становище фізичних та юридичних осіб в суспільстві,
державі [2, с. 96].
За характером правового регулювання
розрізняють три види правового статусу: загальний (конституційний) - це
правовий статус, що передбачає основні конституційні права та обов'язки
громадянина; спеціальний (колективний) - це правовий статус, який надається
окремим групам осіб і громадян; індивідуальний (персональний) - це правовий
статус, який надається окремій особі або громадянину правозастосовними актами. Всі
зазначені правові статуси пов'язані між собою [3].
Правовий статус особи та правовий статус
громадянина мають спільні та відмінні риси. Серед спільних рис виокремлюють те,
що правовий статус і особи, і громадянина характеризує правове положення одного
суб’єкта – людини; ці статуси мають єдиний зміст; відбивають рівень розвитку
суспільства; певним чином встановлюються та гарантуються; їхньою метою є
впорядкування відносин між суб’єктами та між суб’єктами і соціальною системою
(суспільством, нацією, народом). Особливі (відмінні) риси правового статусу
особи відрізняються від правового статусу громадянина тим, що вони існують до
виникнення держави і з нею не пов’язані; закріплюються соціальними нормами в
довільному порядку, існують в усній формі; засновані на загальнолюдських
цінностях та принципах; поширюються на все населення; не мають чітко
визначеного механізму реалізації прав та обов’язків; гарантуються суспільством;
порушення прав та невиконання обов’язків тягне вживання заходів громадського
впливу, що не мають примусового характеру [4, с. 764–765].
Громадянство є одним із визначальних
факторів у характеристиці правового становища особи. Громадянином України є не
будь-яка людина. Згідно з Законом України «Про громадянство України» громадянами
України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на
момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали
на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору
шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на
момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13
листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на
постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина
колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис
«громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в
Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи
подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України
відповідно до законів України та міжнародних договорів України [5].
Згідно з Законом про громадянство саме
громадянство України визначає правовий зв'язок між фізичною особою і Україною,
що знаходять свій прояв у їхніх взаємних правах та обов’язках. Отже,
громадянство – це стійкий правовий взаємозв’язок між особою і державою, де
обидва суб’єкти мають взаємні права та обов’язки [6, ст. 115].
Також на території України проживають
такі категорії осіб як іноземні громадяни та особи без громадянства – апатриди.
Загальний конституційний статус є однаковій для всіх осіб, незалежно від будь-яких
ознак. Стаття 21 Конституції України [1] говорить: «Усі люди є вільні і рівні у
своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та
непорушними». Також у ст. 26 Конституції України закріплено, що «іноземці та
особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах,
користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі
обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією,
законами чи міжнародними договорами України». На відміну від громадян України
для іноземців та осіб без громадянства існує ряд обмежень, зокрема, вони не
користуються політичними правами та свободами (право брати участь у виборах,
референдумах, бути членами політичних партій), вони не можуть мати у власності
землю на території України, а також мають деякі інші обмеження встановлені у
законодавстві. Встановлені законодавством обмеження є однаковими для всіх
іноземців та осіб без громадянства.
Можна зробити висновок, що правовий
статус особи утворюється сукупністю всіх прав, свобод і обов’язків людини і
громадянина та є основою її правового становища. Громадяни України, а також
іноземці та особи без громадянства мають рівні права і свободи та є рівними
перед законом, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи
міжнародними договорами України.
Література
1. Конституція
України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – С. 141.
2. Майданник О. О. Конституційне
право України: Навч. посіб. / О. О. Майданник. – К.: Алерга, 2011. – 96 с.
3. Шаптала Н.К.
Конституційне право України: [навч. посіб.] / Н.К. Шаптала, Г. В. Задорожня. –
Запоріжжя: Дике Поле, 2012. – 479 с.
4. Тарахонич Т.
Правовий статус // Міжнародна поліцейська енциклопедія : У 10 т. Т. 1 / Відп.
ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Ін
Юре, 2003. – 1231 с.
5. Про громадянство
України: Закон України від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради
України. – 2001. – № 13. – С. 65.
6. Погорілко В. Ф.
Конституційне право України: підручник / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко. –
2-ге вид., переробл. та доопр. – К.: Правова єдність: Алерта, 2010. – 432 с.