Кидонь Т.
Національний авіаційний університет, Україна
Науковий
керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.
Юридична відповідальність за порушення законодавства про
референдум
Для забезпечення
народовладдя і безпосередньої участі громадян в управлінні державними та
місцевими справами в Україні проводяться референдуми. Це визначено в статті 69
Конституції України.
Згідно
статті 70 Конституції України «право голосу на виборах і референдумах мають
громадяни України, які досягли на день його проведення вісімнадцяти років. Не
мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними».
Проведення референдумів в Україні врегульоване Конституцією
України і Законом України «Про всеукраїнський референдум» від 06 листопада 2012 р.
Україна вже має досвід проведення референдуму. 1 грудня 1991 року в Україні відбувся Всеукраїнський
референдум про проголошення незалежності України. Під час цього референдуму більше 90% виборців підтримали суверенний статус
нашої держави. Нещодавно, а саме 16 березня 2014 року
був проведений так званий «референдум»
у Криму, легітимність якого не визнана ні Україною,
ні світовим співтовариством.
На цьому референдумі було порушено статтю 72 Конституції України
«всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або
Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією
Конституцією.
Всеукраїнський
референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох
мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо
призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш
як по сто тисяч підписів у кожній області» та статтю 73 «виключно
всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України».
Тому питання
юридичної відповідальності за порушення законодавства про референдум є дуже
актуальним.
Стаття присвячена
юридичній відповідальності за порушення законодавства України про референдум як
ефективному виду юридичних гарантій політичних прав громадян України.
В статті 107 Закону «Про всеукраїнський референдум» передбачена відповідальність за порушення законодавства про референдум. В ній визначається, що «особи, винні в порушенні законодавства про всеукраїнський референдум, притягуються до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності у порядку, встановленому законом» [4].
Юридична
відповідальність за порушення права громадян на участь у референдумі має
комплексний характер і поділяється на такі види, як: конституційно-правова,
адміністративно-правова, кримінально-правова, цивільно-правова.
Кримінальна відповідальність
реалізується відповідно до норм Кримінально Кодексу України [6].
Процедурні питання
адміністративної відповідальності закріплені безпосередньо у Кодексі України про
адміністративні правопорушення та Кодексі адміністративного судочинства України
в ст. 212-9 КУпАП, ст. 212-10 КУпАП [5].
Цивільно-правова
відповідальність – за нормами Цивільно-процесуального кодексу України. Цивільно-правова
відповідальність настає за порушення права громадянина на участь у референдумі.
Така відповідальність визначена главою 30 Цивільного процесуального кодексу
України, яка регламентує порядок подання скарги у разі виявлення помилок у
списках громадян України, які мають право брати участь у референдумі.
Конституційно-правова
відповідальність закріплена в Конституції України, частково у
Цивільно-процесуальному кодексі України та в деяких законах України [7].
Отже, існують досить впливові гарантії щодо забезпечення волевиявлення
громадян на референдумах.
Але треба звернути увагу на те, що деякі положення чинних кодексів України,
не є досконалими, та не відповідають елементарним критеріям ефективності. Так
наприклад, ст. 159 КК встановлює відповідальність за «умисне порушення таємниці
голосування під час проведення виборів або референдуму, що виявилося у розголошенні
змісту волевиявлення громадянина, який взяв участь у виборах або
референдумі», тоді як ч. 3 ст. 160 КК передбачає кримінальну відповідальність
за «порушення таємниці голосування», вчинене членом комісії з проведення
референдуму або іншою службовою особою [6].
Якщо в ч. 1 ст. 157 КК говориться про «перешкоджання вільному здійсненню
громадянином свого виборчого права або права брати участь у
референдумі, перешкоджання діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу,
ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена
виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з
референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх
повноважень, поєднані з підкупом, обманом або примушуванням, а
також ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин» то
в ч. 1 ст. 160 КК передбачає кримінальну відповідальність за «перешкоджання
насильством, обманом, погрозою, підкупом або іншим чином вільному здійсненню
громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до
дня проведення референдуму».
Існування перелічених законодавчих прогалин створює істотні складнощі для
правоохоронних і судових органів, які мають застосовувати ці норми.
Такі вітчизняні правознавці як
С.Я. Лихова, М.В. Мазур, О.О. Семенюк, П.П. Андрушко та інші звертали увагу на
вказану проблему.[1, 2, 3]. Нажаль питання досі не вирішено тому, що досі немає
єдиної думки щодо вирішення цієї проблеми.
На нашу думку, необхідно внести зміни
до КК України та виключити ст. 160 КК України після внесення відповідних змін
до ст. 157, 158, 159 КК України. Це дозволило б застосувати єдиний підхід
формування кримінально-правових норм, та загалом і юридично-правових норм, спрямованих
на захист виборчих і референтних правовідносин.
Таким чином, вдосконалення
нормативно-правового та організаційного забезпечення виборчого процесу в цілому
та гарантії виборчих прав зокрема є надзвичайно важливими для українського
державотворення, подальшої демократизації суспільства та становлення правової
держави.
Література
1. Андрушко П.П.
Коментар до статей 157, 158-1, 159 Особливої частини Кримінального кодексу
України // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. / П.П. Андрушко.
К.: – 2006. – № 4.
2. Лихова С. Я.
Злочини проти громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і
громадянина за Кримінальним кодексом України (теоретико-правове дослідження) :
дис. докт. юрид. наук : 12.00.08 / С.Я. Лихова. – К.: 2006.
3. Мазур М. В.
Порушення законодавства про референдум (ст. 160 КК України): деякі проблеми
кваліфікації / М. В. Мазур // Вісник Луганського державного університету
внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 2011.
4. Про всеукраїнський референдум: Закон
України від 6 листопада 2012 р. // Голос України. - від 28.11.2012. - №226.
5. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. –
2005. – № 35-36, № 37. – С. 446.
6. Кримінальний кодекс України //
Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №№ 25-26. – С. 131.
7. Цивільний процесуальний кодекс
України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №№ 40-41. – С. 492.