Психология. Общая психология

Ільницька Л. А., Івашко О. В.

Південноукраїнський національний педагогічний

університет імені К.Д. Ушинського, Україна

Проблема визначення поняття здібностей у вітчизняній літературі

Ще за часів Арістотеля здібності розглядалися як деякі приховані "якості", "сили", "сутності" тощо. Виникнувши в середині XVIII ст. у якості глобальної психологічної проблеми, здібності тривалий час трактувалися як всеохоплюючі властивості душі людини, що розуміються як сукупності всіляких психічних процесів та становищ. Предметом спеціального психологічного вивчення здібності стали у XIX ст., коли працями Ф. Гальтона було покладено початок експериментальному та статистичному дослідженню людських відмінностей.

Уявлення про здібності, що висувалися вітчизняними дослідниками, досить різнопланові. Згідно з відомим визначенням дослідника Б. М. Теплова, який займався проблемами індивідуальних відмінностей, здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь і навичок, але пояснює їх швидке придбання, закріплення та ефективне використання на практиці. У понятті "здібність" дослідник виділяє три головні ознаки:

"По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні здібності, які відрізняють одну людину від іншої, жоден не стане говорити про здібність там, де справа йде по властивості, у відношенні до яких всі люди рівні...

По-друге, здібностями звуться не усякі взагалі індивідуальні здібності, а лише ті, що мають відношення до успішності виконання якої-небудь діяльності чи багатьох діяльностей.

По-третє, поняття "здібність" не зводиться до тих знань, навичок чи вмінь, що вже вироблені в даної людини" [3, 130].

Здібності, вважав Б. М. Теплов, не можуть існувати інакше як у постійному процесі розвитку. Здібність, яка не розвивається, якою на практиці людина перестає користуватися, з часом втрачається. Здібності виявляються у процесі оволодіння діяльностю в тому, наскільки індивід при інших різних умовах швидко і грунтовно, легко і міцно опоновує засоби її організації та здійснення. Вони тісно пов`язані з загальною спрямованістю особистості, з мірою стійкості схильностей людини до якоїсь діяльності. Здібності існують у розвитку, вони не є якась незмінна властивість людини, їх формування і розвиток можливі тільки у діяльності.

Б. М. Теплов також зазначує, що однію з найважливіших особливостей психіки людини є можливість широкої компенсації одних властивостей іншими, внаслідок чого відносна слабкість однієї здібності зовсім не виключає можливості успішного виконання навіть такої діяльності, яка найбільш тісно пов`язана з цією здібністю. Отже, недостатня здібність може бути у дуже широких межах компенсована іншими високорозвиненими у даної людини.

Розглядаючи здібності, один з видатних теоретиків радянської психології С. Л. Рубінштейн зосереджує увагу на тому, що будь-яка здібність є здібністю до чогось, до якоїсь діяльності. Наявність у людини певної здібності означає придатність її до певної діяльності. Будь-яка більш чи менш специфічна діяльність потребує від особистості більш чи менш специфічних якостей. Цими якостями і є здібності людини. Здібність повинна включати у себе різні психічні властивості і якості, що необхідні в силу характера цієї діяльності та потреб, які вона висуває. С. Л. Рубінштейн, як і Б. М. Теплов, вважає, що здібності не зводяться до знань, вмінь і навичок. Проте, розглядаючи їх взаємовідношення, автор пише про взаємну обумовленність цих понятть: з одного боку, здібності - передумова оволодіння знаннями й вміннями, з іншого - у процесі цього оволодіння відбувається формування здібностей. Він наголошує на тому, що при розвитку здібностей в процесі діяльності істотну роль грає "своєрідна діалектика між здібностями і вміннями" [2].

Розвиваючи проблему здібностей, вчений Б. Г. Ананьєв, який займався розробкою філософських проблем психології, підкреслює не тільки роль саме психологічного аспекту у них, не тільки реальну роль активної діяльності індивіда у засвоєнні суспільного досвіду, але й зв`язок здібностей з особистістю як психологічним утворенням. "Здібності є проявом творчого розвитку розуму, а не простого накопичення знань, як наслідок, проявом творчого застосування цих знань, новаторської позиції самої людини відносно знань, які вона засвоює, самостійності та усвідомленості. Таким чином, припускається, що здібність не є простим накопиченням знань..." - пише він [1, 127]. Автор підкреслює думку, що розвиток здібностей пов`язан з розвитком усієї особистості, її характеру тощо.

Отже, здібності - це індивідуально-психологічні особливості, які виявляються в діяльності і являють собою умову успішності її виконання. Їх сутність складає сукупність психічних якостей, що полягають в основі оволодіння знаннями й вміннями, але самі до цих знань і вмінь не зводяться. Здібності можна зрозуміти тільки у зв`язку з вивченням особистості, її особливостей і діяльності.

Література:

1. Ананьев Б. Г. Очерки психологии.- Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1945. – 157 с.

2. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии.- СПб: Изд-во "Питер", 2000. – 537 с.

3. Теплов Б. М. Способности и одаренность // Психология индивидуальных различий. Тексты / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. – М.: Узд-во МГУ, 1982. – С. 129-140.