Козяр Н.О., к.е.н., доцент Скорук О.П.
Вінницький національний аграрний університет, Україна
Проблеми та фактори удосконалення
інвестиційно-інноваційної діяльності в АПК України
Аграрний сектор є однією зі стратегічних складових
економіки держави, стабілізація і розвиток якої є головним чинником розвитку
вітчизняної економіки та водночас є галуззю, яка визначає майбутнє держави на
тривалу перспективу. До теперішнього часу стабільного розвитку даної галузі в
Україні не досягнуто, тож стратегічні питання щодо побудови економічної моделі
забезпечення сталого розвитку АПК залишаються відкритими для дискусій [1].
Найважливішою умовою забезпечення стабільного
економічного зростання в Україні стає необхідність нагальної активізації
інвестиційно-інноваційних процесів в АПК, докорінної модернізації технологічної
бази та впровадження сучасних технологій і способів виробництва. Масштабність і
висока складність завдань забезпечення усталеного інноваційного розвитку
економіки АПК об’єктивно зумовлюють зростання ролі та значення регулюючого
індикативного впливу держави на процеси, які протікають у цій сфері [2].
Агроінновація - це розробка новації в галузі
сільського господарства - сортів рослин, порід тварин, засобів захисту рослин
або тварин, технологій вирощування та утримання тощо, що супроводжується
отриманням економічного, соціального, екологічного ефекту.
Специфіку інновацій в аграрному секторі зумовлено,
особливостями самого сільського господарства, де основним фактором виробництва
виступає земля, в процесі виробництва існує чітка взаємодія з живими
організмами (рослинами, тваринами, мікроорганізмами), виробництво має сезонний
характер та високий рівень ризику. З упровадженням новацій у галузь види
продукції, як правило, не змінюються, тільки набувають покращених властивостей.
Інноваційну діяльність у сільському господарстві запропоновано розглядати на
чотирьох етапах: розробка новацій, їх апробація та перевірка, відтворення
новацій, а також упровадження їх у виробництво.
Інноваційний процес в агропромисловому комплексі на
сьогодні в Україні недостатньо активний. Кількість агроформувань, що здійснювали
експериментальне впровадження наукових розробок, останніми роками зменшилася.
Водночас скоротилася кількість договорів, укладених між господарствами та
регіональними центрами наукового забезпечення агропромислового виробництва, а
також менше залучено в ці центри позабюджетних коштів [3].
Оскільки в Україні розвиток інноваційного
підприємництва знаходиться лише на стадії становлення, не забезпечує вагомих
результатів у підвищенні ефективності господарювання, важливими напрямами
удосконалення організації підприємництва в цій сфері слід вважати такі:
а) з боку держави: забезпечення стабільної політики, що спрямована на підтримку
підприємницької діяльності в сфері науки;
б) з боку галузевих установ:
-
розроблення пріоритетних напрямів
розвитку галузей;
-
створення галузевих дослідницьких
центрів;
-
надання фінансової допомоги
перспективним науково-дослідницьким фірмам із галузевих бюджетів на першому
етапі заснування;
-
укладення міністерствами
контрактів з малими дослідницькими фірмами на розробку нових перспективних
технологій, удосконалення існуючих типових технологічних процесів з метою
підвищення їх ефективності, якості, надійності та інших параметрів, які можуть
забезпечити конкурентоспроможність продукції;
в) з боку промислових об'єднань і корпорацій різних
форм власності:
-
укладення контрактів на
здійснення певних видів науково-дослідних робіт відповідно до потреб
виробництва;
-
стимулювання перспективних
науково-дослідних робіт, спрямованих на удосконалення технологічних процесів,
поліпшення якості продукції.
Основними джерелами фінансування інноваційної
діяльності є:
а) кошти Державного бюджету України;
б) кошти місцевих бюджетів і бюджету Автономної
Республіки Крим;
в) власні кошти спеціалізованих державних і
комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;
г) власні або запозичені кошти суб'єктів інноваційної
діяльності;
д) кошти ( інвестиції ) будь-яких фізичних і юридичних
осіб;
е) інші джерела, не заборонені чинним законодавством
України [4].
У світовій практиці інноваційна діяльність
підтримується державою переважно шляхом запровадження податкових пільг, зокрема:
відстрочення податкових платежів у разі виникнення додаткових витрат на інноваційні
цілі; звільнення від оподаткування прибутку, отриманого від реалізації
інноваційних проектів протягом декількох років; пільгове оподаткування
дивідендів, отриманих за акціями фірм, що здійснюють інноваційну діяльність [3].
Таким чином, інноваційна діяльність є важливою складовою
системи заходів щодо прискорення розвитку сільського господарства, підвищення
його конкурентоспроможності й ефективності. Інноваційна діяльність у сільському
господарстві суттєво уповільнилася, скоротилися як кількість і якість виконаних
наукових розробок, так і чисельність науковців, що є наслідком погіршення умов
державного фінансування наукової діяльності.
Оновлення сільськогосподарського виробництва новими сортами, технікою, технологіями
стримують також низька платоспроможність сільськогосподарських товаровиробників
і недостатня інформованість їх щодо новітніх досягнень вітчизняної сільськогосподарської
науки.
Література:
1.
Левченко Н. М. Сутність державної
політики інноваційного розвитку АПК та її основні напрямки / Н. М. Левченко //
Теорія та практика державного управління : [зб. наук. пр. / голов. ред. В. В.
Говоруха]. - Х., 2010. - Вип. 2 (29). - С. 287-295.
2.
Левченко Н.М. Форми та методи державної підтримки інноваційного розвитку
АПК / Н. М. Левченко // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук.
пр. / [голов. ред. В. В. Корженко]. - Х., 2010. - № 2 (38). - С. 87-96.
3.
Притула Н.М. Сучасні тенденції
інноваційного розвитку аграрних підприємств / Н.М. Притула // Держава та
регіони. Сер. Економіка та підприємництво. – 2011. – С. 238-242.
4.
Лайко П. А. Інноваційні процеси в аграрному секторі економіки / П. А.
Лайко, М. М. Кулаєць [и др.] // Економіка АПК. - 2009. - № 9. - С. 26-30.