Козяр Н.О., к.е.н., доцент Скорук О.П.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Проблеми та фактори удосконалення інвестиційно-інноваційної діяльності в АПК України

Аграрний сектор є однією зі стратегічних складових економіки держави, стабілізація і розвиток якої є головним чинником розвитку вітчизняної економіки та водночас є галуззю, яка визначає майбутнє держави на тривалу перспективу. До теперішнього часу стабільного розвитку даної галузі в Україні не досягнуто, тож стратегічні питання щодо побудови економічної моделі забезпечення сталого розвитку АПК залишаються відкритими для дискусій [1].

Найважливішою умовою забезпечення стабільного економічного зростання в Україні стає необхідність нагальної активізації інвестиційно-інноваційних процесів в АПК, докорінної модернізації технологічної бази та впровадження сучасних технологій і способів виробництва. Масштабність і висока складність завдань забезпечення усталеного інноваційного розвитку економіки АПК об’єктивно зумовлюють зростання ролі та значення регулюючого індикативного впливу держави на процеси, які протікають у цій сфері [2].

Агроінновація - це розробка новації в галузі сільського господарства - сортів рослин, порід тварин, засобів захисту рослин або тварин, технологій вирощування та утримання тощо, що супроводжується отриманням економічного, соціального, екологічного ефекту.

Специфіку інновацій в аграрному секторі зумовлено, особливостями самого сільського господарства, де основним фактором виробництва виступає земля, в процесі виробництва існує чітка взаємодія з живими організмами (рослинами, тваринами, мікроорганізмами), виробництво має сезонний характер та високий рівень ризику. З упровадженням новацій у галузь види продукції, як правило, не змінюються, тільки набувають покращених властивостей. Інноваційну діяльність у сільському господарстві запропоновано розглядати на чотирьох етапах: розробка новацій, їх апробація та перевірка, відтворення новацій, а також упровадження їх у виробництво.

Інноваційний процес в агропромисловому комплексі на сьогодні в Україні недостатньо активний. Кількість агроформувань, що здійснювали експериментальне впровадження наукових розробок, останніми роками зменшилася. Водночас скоротилася кількість договорів, укладених між господарствами та регіональними центрами наукового забезпечення агропромислового виробництва, а також менше залучено в ці центри позабюджетних коштів [3].

Оскільки в Україні розвиток інноваційного підприємництва знаходиться лише на стадії становлення, не забезпечує вагомих результатів у підвищенні ефективності господарювання, важливими напрямами удосконалення організації підприємництва в цій сфері слід вважати такі:

а) з боку держави: забезпечення стабільної політики, що спрямована на підтримку підприємницької діяльності в сфері науки;

б) з боку галузевих установ:

- розроблення пріоритетних напрямів розвитку галузей;

- створення галузевих дослідницьких центрів;

- надання фінансової допомоги перспективним науково-дослідницьким фірмам із галузевих бюджетів на першому етапі заснування;

- укладення міністерствами контрактів з малими дослідницькими фірмами на розробку нових перспективних технологій, удосконалення існуючих типових технологічних процесів з метою підвищення їх ефективності, якості, надійності та інших параметрів, які можуть забезпечити конкурентоспроможність продукції;

в) з боку промислових об'єднань і корпорацій різних форм власності:

- укладення контрактів на здійснення певних видів науково-дослідних робіт відповідно до потреб виробництва;

- стимулювання перспективних науково-дослідних робіт, спрямованих на удосконалення технологічних процесів, поліпшення якості продукції.

Основними джерелами фінансування інноваційної діяльності є:

а) кошти Державного бюджету України;

б) кошти місцевих бюджетів і бюджету Автономної Республіки Крим;

в) власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

г) власні або запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності;

д) кошти ( інвестиції ) будь-яких фізичних і юридичних осіб;

е) інші джерела, не заборонені чинним законодавством України [4].

У світовій практиці інноваційна діяльність підтримується державою переважно шляхом запровадження податкових пільг, зокрема: відстрочення податкових платежів у разі виникнення додаткових витрат на інноваційні цілі; звільнення від оподаткування прибутку, отриманого від реалізації інноваційних проектів протягом декількох років; пільгове оподаткування дивідендів, отриманих за акціями фірм, що здійснюють інноваційну діяльність [3].

Таким чином, інноваційна діяльність є важливою складовою системи заходів щодо прискорення розвитку сільського господарства, підвищення його конкурентоспроможності й ефективності. Інноваційна діяльність у сільському господарстві суттєво уповільнилася, скоротилися як кількість і якість виконаних наукових розробок, так і чисельність науковців, що є наслідком погіршення умов державного фінансування наукової діяльності. Оновлення сільськогосподарського виробництва новими сортами, технікою, технологіями стримують також низька платоспроможність сільськогосподарських товаровиробників і недостатня інформованість їх щодо новітніх досягнень вітчизняної сільськогосподарської науки.

Література:

1. Левченко Н. М. Сутність державної політики інноваційного розвитку АПК та її основні напрямки / Н. М. Левченко // Теорія та практика державного управління : [зб. наук. пр. / голов. ред. В. В. Говоруха]. - Х., 2010. - Вип. 2 (29). - С. 287-295.

2. Левченко Н.М. Форми та методи державної підтримки інноваційного розвитку АПК / Н. М. Левченко // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. / [голов. ред. В. В. Корженко]. - Х., 2010. - № 2 (38). - С. 87-96.

3. Притула Н.М. Сучасні тенденції інноваційного розвитку аграрних підприємств / Н.М. Притула // Держава та регіони. Сер. Економіка та підприємництво. – 2011. – С. 238-242.

4. Лайко П. А. Інноваційні процеси в аграрному секторі економіки / П. А. Лайко, М. М. Кулаєць [и др.] // Економіка АПК. - 2009. - № 9. - С. 26-30.