Економічні науки/10. Економіка підприємства

К.е.н., доц. Валявський С.М., Шатравка І.В

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюк, Україна

Оптимізація структури капіталу з використанням механізму фінансового левериджу

Правильна стратегія управління капіталом на підприємстві є запорукою його ефективного використання. ЇЇ важливою складовою є оптимізація структури капіталу. Керівництву підприємства потрібно чітко визначити, за рахунок яких фінансових ресурсів буде сформовано капітал підприємства. Від цього залежатиме стан і результати діяльності підприємства у майбутньому.

Деякі підприємства намагаються в своїй діяльності задовольняти фінансові потреби лише за рахунок власних коштів, інші ж використовують постійне кредитування.

Вибір того чи іншого варіанта залучення позикових коштів може бути доцільним лише за умови раціональної кредитної політики. Використання позикового капіталу має свої переваги в період підвищення темпів інфляції. Крім того, плата за користування позиковим капіталом належить до валових витрат і не оподатковується. Однак, із збільшенням частки позикових коштів у структурі авансованого капіталу збільшується сума платежів з фіксованими строками і ймовірність неспроможності сплати процентів та основної суми боргу, що призводить до збільшення фінансового ризику.

У зв’язку з цим актуальним є дослідження формування вартісної структури капіталу підприємства, зокрема фінансового левериджу як практики використання боргових зобов’язань, яку досліджували у свої працях такі вчені як І. Бланк, Є. Біргхем, Р. Герасименко, Л. Довгань, Є. Стоянова та інші. У вітчизняній науковій літературі ще не відбулося належного висвітлення цієї проблеми. Вимагає подальшої розробки питання розрахунку оптимального співвідношення між власним і залученим капіталом підприємства, що з одного боку, дасть можливість підприємству одержати максимальну ефективність від використання залученого капіталу, а з іншого – не допустити залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування.

Оптимальну структуру капіталу, тобто співвідношення між позиковими коштами і власним капіталом, можна визначити, користуючись ефектом фінансового левериджу

На думку І.О. Бланка, фінансовий леверидж – це один з основних механізмів управління структурою капіталу, використання якого дозволяє максимізувати рівень рентабельності за заданого рівня фінансового ризику. Ефект фінансового левериджу відображає рівень додатково генерованого прибутку власним капіталом за різної структури залучення позикового капіталу [2].

Зарубіжні й вітчизняні економісти вважають фінансовий важіль (леверидж) одним з головних показників впливу структури капіталу на прибутковість підприємства.

Виділяють два підходи до визначення фінансового важеля: американський і європейський. Згідно з європейським підходом, «фінансовий важіль – це рівень впливу використання підприємством позикових коштів на зміну чистої рентабельності власного капіталу» [3]. Такий підхід дає змогу визначити оптимальне співвідношення між власним і позиковим капіталом. Відповідно до американського підходу «фінансовий важіль характеризує використання підприємством позикових коштів, які впливають на чутливість змін величини чистого прибутку» [3]. Ця концепція не дає змоги визначити оптимальне значення залученого капіталу. На нашу думку, застосування європейського підходу до визначення фінансового важеля є більш прийнятним.

Показник, який відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал за різних варіантів структури капіталу, називається ефектом фінансового левериджу (ЕФЛ) і розраховується за загальноприйнятою формулою (1):

, (1)

де С_пп – ставка податку на прибуток;

К_вра – коефіцієнт валової рентабельності активів, %;

С_в – ставка відсотка за кредит, що сплачується підприємством за використання залученого капіталу, %;

ЗК – середня сума залученого капіталу;

ВК – середня сума власного капіталу.

Серед науковців не має єдиної думки щодо розрахунку коефіцієнта валової рентабельності активів. Так, І.О. Бланк вважає, що вона визначається як відношення валового прибутку до середньої вартості активів [1]. Існує точка зору, що це відношення чистого прибутку до середньої вартості активів [4]. Ми вважаємо, що коефіцієнт валової рентабельності активів повинен розраховуватися як відношення прибутку від звичайної діяльності до оподаткування до середньої вартості активів підприємства. У такому разі будуть враховані, в певній мірі, всі результати діяльності підприємства, як доходи, так і витрати.

Розглядаючи формулу розрахунку ефекту фінансового левериджу, можна виділити в ній три основні складові.

Податковий коректор (1-С_пп) який показує, як саме виявляється ЕФЛ у зв’язку з різним рівнем оподаткування прибутку. Податковий коректор фінансового левериджу практично не залежить від діяльності підприємства, оскільки ставка податку на прибуток установлюється законодавством.

Диференціал фінансового левериджу (К_вра – С_в) характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів підприємства і середнім розміром відсотка за залучені ресурси. Саме ця складова показує, чи приносять залучені кредити прибуток або збитки на власний капітал.

Додатковий прибуток виявлятиметься тільки у разі позитивного значення диференціала, якщо рівень валового прибутку, що генерується активами підприємства, перевищує середній розмір відсотка за використовуваний кредит.

Це пов’язано з тим, що і коефіцієнт валової рентабельності активів (К_вра), і середня відсоткова ставка за кредит (С_в) є відносними показниками. Перший показує скільки гривень валового прибутку генерує кожна гривня активів підприємства. Другий - скільки гривень процентів виплачує підприємство за кожну гривню позичкових коштів у формі банківських кредитів. Якщо К_вра більше, ніж С_в – кредити генерують прибуток на власний капітал; якщо навпаки – використання кредитів приносять збитки на власний капітал. Чим вище позитивне значення диференціала фінансового левериджу, тим вище, за інших рівних умов, буде його ефект. У разі негативного значення диференціала залучені кредити, замість додаткового прибутку, генеруватимуть збитки. В цьому випадку обслуговування кредитів буде проводиться за рахунок власного прибутку. Слід зазначити, що диференціал має високу динамічність, тому він вимагає постійного моніторингу.

У випадку залучення нових кредитних ресурсів при негативному або незначному позитивному значенні диференціала (при вже наявних запозиченнях) слід вживати заходи по збільшенню коефіцієнта валової рентабельності активів за рахунок збільшення валового прибутку та зниження суми активів.

Коефіцієнт фінансового левериджу (ЗК/ВК), який характеризує суму позиченого капіталу, використаного підприємством, у розрахунку на одиницю власного капіталу.

Коефіцієнт фінансового левериджу – це важіль, що вказує на позитивний або негативний ефект, який отримується за рахунок відповідного значення його диференціалу. При позитивному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджу буде позитивно впливати на підвищення приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу і, навпаки, при негативному значенні диференціалу приріст коефіцієнта фінансового левериджу збільшить темп зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Необхідно відзначити, що західні економісти вважають оптимальним значення ефекту фінансового левериджу на рівні 30-50%. На їх думку, якщо кредит приносить менше 30% додаткового прибутку, то залучення таких кредитів не є оптимальним рішенням. В той же час при значенні більше 50% - у підприємства підвищуються фінансові ризики.

Отже, використання механізму фінансового левериджу в управлінні структурою капіталу має важливе значення для будь-якого підприємства. Це дозволяє підприємствам визначати доцільність залучення різних видів капіталу, проводити комплексу оцінку оптимальності структури капіталу та здійснювати її оптимізацію з метою досягнення стратегічних і тактичних цілей розвитку підприємства.

  Перспективними  подальшими дослідженнями у цьому напрямі може стати удосконалення методичного інструментарію формування оптимальної структури капіталу підприємства. Це дозволить ефективно управляти процесом формування капіталу підприємства, використовуючи всі джерела коштів, які перебувають в його розпорядженні і приймати економічно обґрунтовані управлінські рішення щодо формування цільової структури капіталу і, як наслідок, сприятиме підвищенню ефективності діяльності підприємства в цілому. 

Література:

1. Бланк І.А. Управління формуванням капіталу / І.А. Бланк. – К.: Ніка-Центр, 2008. – 510 с.

2. Бланк І.А. Фінансовий менеджмент: Навчальний курс. – 2-ге вид., доповнене і перероблене / І.А. Бланк. – К.: Ельга, 2004. – 655 с.

3. Швиданенко Г.О. Управління капіталом підприємства : Навчальний посібник / Г. О. Швиданенко, Н. В. Шевчук. – К.: КНЕУ, 2007. – 440 с.

4. Яремко І.Й. Управління капіталом підприємства: економічний і фінансовий інструментарій : монографія / І. Й. Яремко. – Л. : Каменяр, 2006. – 176 с.