Бойко О.О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Тенденції та проблеми розвитку біржової торгівлі в Україні

Як свідчить багатовіковий досвід ринкових відносин, біржі є ключовими економічними інструментами, що забезпечують прозорість і відкритість товарних ринків та середовище конкуренції й вільного пересування товарів і послуг. Сьогодні біржі в країнах з розвиненим ринком виконують такі основоположні для економіки функції, як забезпечення прозорого ціноутворення, страхування цінових ризиків, трансферт товарних і фінансових потоків, забезпечення прогнозування та планування виробничої діяльності, отримання прибутків, стабілізації економіки на макроекономічному рівні.

Однак розвиток товарних бірж України донині залишається повільним і деформованим, що є однією з основних причин економічної нестабільності, надмірних систематичних ризиків і нецивілізованої конкуренції. На сьогоднішній день в Україні зареєстровано майже 500 універсальних, фондових, товарно-сировинних і агропромислових бірж, що значно більше, ніж у США та інших країнах із розвинутою ринковою економікою. Але кількісна перевага жодним чином не сприяла підвищенню ефективності їх діяльності. Ринок біржової торгівлі в Україні відособлює особливості української економіки і специфічний за формами створення, кількістю, територіальним розміщенням, характером функціонування, структурою реалізованих товарів. Дослідження проблем біржової торгівлі досягає значної актуальності в умовах фінансової кризи.[1]

Проблемні питання становлення та розвитку біржового ринку в Україні знаходяться в полі зору вітчизняних науковців, зокрема, таких як: Науменкова С.В., Пасічник Т.О., Копилова О.В., Шишкін В.О., Абліцова Т.С. та інших. Проте залишається широке коло невирішених питань щодо формування ефективного механізму функціонування біржової торгівлі в Україні, які потребують подальших досліджень[2].

Розвинений біржовий ринок демонструє прозорі механізми ціноутворення й прогнозування продажу товару за реальною ринковою ціною, створює стабільні та справедливі умови конкуренції всім суб’єктам підприємництва, виводить фінансові й товарні потоки з тіні, відновлює баланс між працею і прибутком, а відтак, сприяє досягненню інтенсивного розвитку організації бізнесу і економіки країни.

Але, незважаючи на всі аргументи безперечної привабливості та переваг біржової торгівлі, її розвиток в Україні на сучасному етапі є слабким, не створено достатнього законодавчого й регуляторного середовища у цій сфері, не сформовані ні тактичні, ні стратегічні засади державної політики щодо сприяння біржової діяльності.

Станом на 1 квітня 2013 року в Україні було зареєстровано 583 біржі, що значно перевищує їхню чисельність у світі. Практичну діяльність здійснювали 210 (36% )бірж, серед них універсальних, товарно-сировинних і товарних – 188 (90 %) бірж, агропромислових – 11, бірж нерухомості – 10 і 1 валютна біржа. Переважна більшість створених бірж не відповідає критеріям біржового інституту, оскільки у кращому випадку - це мережа аукціонних будинків для реалізації державних активів, а в гіршому - це якісь реєстраційні системи, які реєструють експортні контракти, за відсутності реального торгу.

Як свідчить світовий досвід, біржі створюються у великих ділових центрах. Формування центрів біржової торгівлі обумовлено дією цілого ряду факторів. Серед них найважливішими є наявність достатніх фінансових ресурсів, розвиток засобів зв'язку та іншої інфраструктури, зручність географічного положення, сприятливе законодавство в частині податкового та валютного регулювання. Натомість в Україні біржова діяльність поширена в усіх регіонах. Однак у 2012 році 92,7% усіх біржових угод укладено на біржах, що діють в чотирьох регіонах України. Найбільша частка біржових угод припадала на біржі Києва (79,7%), Полтавської (7,2%), Київської (4%) та Дніпропетровської (1,8%) областей. Статутний капітал бірж становив 144,4 млн грн. За I квартал 2013 року на біржах України було проведено 1,7 тис. торгів, на яких для продажу запропоновано товарів на суму 6,8 млрд грн і укладено 16,3 тис. угод на суму 6,3 млрд грн. Найбільший обсяг угод у січні-березні цього року було укладено на агропромислових біржах (59,8%) і на товарно-сировинних і товарних біржах (30,3%). На універсальній біржі обсяг угод склав всього 9,9% від загального обсягу біржових угод. За даними Держстату, коефіцієнт ліквідності укладених угод (співвідношення обсягів укладених угод до обсягів пропозицій) становив 93,1%.Найбільший коефіцієнт ліквідності спостерігався на біржах нерухомості (100%), агропромислових (97,5%), універсальних (93,6%), товарно-сировинних і товарних біржах (85,3%).

Біржова торгівля продукцією і товарами на біржах представлена, в основному, спотовим ринком (укладання угод на реальний товар з негайною поставкою). Так, у 2012 році, на умовах споту було укладено 82% всіх біржових угод. У структурі цих угод найбільша частка припадала на угоди по продукції рослинництва (45%) і палива (28,8%).

Форвардні контракти (угоди на реальний товар з відстроченою поставкою) становили 18%, найбільша частка яких припадала на рослинництво (45,1%) і на лісоматеріали, деревину та вироби з деревини (12%).

Але, не зважаючи на рекордну кількість підприємницьких організацій з назвою “біржа”, в Україні відсутній сегмент біржового ринку, який виконував би притаманні йому важливі ринкові функції. Діяльність біржі потребує чіткого механізму державного регулювання. Вона регламентується актами та контролюється державними й громадськими комісіями. В Україні прийнято американську модель державного регулювання біржових ринків, яка передбачає співпрацю професійних посередників і значне внутрішньо-біржове регулювання. Однак на державному рівні було запроваджено, як тепер виявилося, безперспективні заходи щодо організації бірж як потужних гуртових товарних ринків, які на Заході нині перетворилися у центри вивчення кон’юнктури та укладення строкових угод.

Висновки. Отже, на основі зазначеного, можна виділити такі основні проблеми розвитку біржової торгівлі в Україні:

1. відсутність вертикальної структурованості біржового ринку, адже не створено спеціалізованого державного регуляторного органу, який би здійснював координацію, контроль та організаційне забезпечення системи біржової торгівлі, що призводить до розриву вертикалі;

2. відсутність механізму біржового клірингу;

3. низький рівень стандартизації біржових контрактів;

4. перекручення статистичної біржової інформації;

5. недосконалість законодавства, що регулює біржову діяльність, а саме законодавчі обмеження стабілізуючих функцій біржі, закріплення за нею ролі оптового посередника;

6. обмежені фінансові можливості для укладання прозорих біржових контрактів;

7. психологічне неприйняття можливості біржового хеджування;

8. необґрунтовано велика кількість бірж;

9. не створено розрахунково-клірингової палати, що , в свою чергу, перешкоджає запровадженню торгівлі ф’ючерсними контрактами та опціонами.

Література:

1. Науменкова С.В. Зарубіжний досвід організації систем регулювання й нагляду за діяльністю фінансових установ/ С.В. Науменкова // Фінанси України – 2009.– №12.– с. 20–27.

2. Пасічник Т.О. Європейська інтеграція фондового ринку України як механізм зниження ризиків / Т.О. Пасічник, О.В. Копилова // Фінанси України – 2009.– №6.– с. 77–84.

3. Офіційний сайт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку [сайт http://www.ssmsc.gov.ua].