Економічні науки/2. Фінанси і банківська справа

Сивий О.О.

Науковий керівник к.ен. Борисюк О.В.

інститут економіки та менеджменту

Східноєвропейського нацаонального університету

імені Лесі Українки

Сутність лізингу в сучасних умовах, його види та форми

Актуальність. Поглиблення НТП та поширення інформатизаційних тенденцій ставлять додаткові вимоги до оперативного матеріально-технічного забезпечення виробництва. Передусім це пов’язано з тим, що в умовах швидкої модернізації тільки власних та запозичених у банківсько-кредитних установах коштів недостатньо для придбання необхідного устаткування. Адже в багатьох галузях та сферах виробництва найновіша машина лише за 3—5 років може морально застаріти, і її застосування може згубно відбитися на позиціях фірми у конкурентній боротьбі.

Виклад матеріалу. Чіткої класифікації видів лізингових угод немає. Її і не може бути, оскільки за різними критеріями класифікації одна й та сама угода може бути «зарахована» до різних категорій, а самі такі категорії взаємно перетинаються та «накладаються» одна на одну.

Формальними критеріями класифікації лізингових угод є суб’єктний склад, об’єкти, терміни та різні умови операцій, сегменти й характер ринку та ін.

Зважаючи на викладене, наведемо таку умовну класифікацію лізингових угод.

За суб’єктним складом та характером участі суб’єктів у лізингових операціях:

• прямий (двосторонній) лізинг, за якого виробник або продавець майна самостійно здає об’єкт у лізинг (фактично в одній особі поєднуються постачальник і лізингодавець, інколи кажуть про лізинг власника); щоправда, масштаби прямого лізингу обмежені міркуваннями спеціалізації: за достатніх обсягів лізингових операцій виробнику вигідно створювати посередницьку структуру — лізингову компанію; близьким синонімом до терміна «прямий» є поняття «звичайний» лізинг, його характеристики (майно не втрачає вирішальною мірою своєї вартості після завершення терміну лізингового контракту та може здаватися в оренду й надалі; посередник виконує інформаційні, а не фінансові функції) можуть застосовуватися й до прямого лізингу;

• непрямий лізинг, за якого передання майна відбувається через посередників; класична форма непрямого лізингу базується на тристоронній угоді (постачальник — лізингодавець — лізингоотримувач), а «некласичні» різновиди непрямого лізингу можуть передбачати більшу кількість учасників та специфічний розподіл послуг;

• зворотний лізинг (або ліз-бек, leaseback), склад учасників якого не відрізняється від складу контрагентів прямого лізингу, але майно здається в лізинг тій самій особі, в якої воно було закуплене (така ситуація можлива, коли виробник відчуває дефіцит фінансових, обігових коштів; він продає своє майно лізинговій компанії, а остання, у свою чергу, здає йому куплену власність; відтак виробник майна стає лізингоодержувачем); згідно з визначенням Закону України «Про лізинг» зворотний лізинг — це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передання цього майна йому у лізинг;

• груповий (пайовий) лізинг, за якого використовуються кошти акціонерів, банків, що зменшує ризик лізингодавця, лізингоотримувача та посередника; згідно з Законом України «Про лізинг»), пайовий лізинг — це здійснення лізингу з участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у лізингових операціях, інвестуючи свої кошти, при цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80 % вартості набутого для лізингу майна;

• складний лізинг, в якому беруть участь багато кредиторів, гарантів, причому угода щодо лізингу може мати вигляд «угоди в пакеті».

Залежно від тривалості дії лізингової угоди:

• короткостроковий — до одного року (угода може тривати навіть лічені дні);

• середньостроковий — від одного до трьох (п’яти) років (критерії оцінки та відповідні терміни можуть різнитися);

• довгостроковий — більше трьох (п’яти) років.

Залежно від фінансових джерел:

• лізинг за рахунок власних коштів, за якого фінансування лізингових операцій здійснюється на власні кошти лізингоодержувача;

• лізинг за рахунок кредитування спеціалізованих установ (одним або кількома банками, кредитно-фінансовими структурами); при цьому фінансування лізингових операцій може здійснюватися не тільки кредитуванням лізингодавця, а й через закупівлю в нього зобов’язань

лізингоодержувачів, унаслідок чого лізингодавець звільняється від власних зобов’язань перед кредиторами, а кредити сплачуються із суми періодичних лізингових платежів);

• пайовий лізинг, котрий, як правило, передбачає певну пайову участь постачальника; відтак укладається договір лізингу з участю кількох сторін, які беруть своїми коштами участь у лізинговій операції (слід відзначити, що в сучасній ринковій економіці переважна більшість лізингових угод має саме пайовий характер); пайовий лізинг може трактуватися як «складний», «великомасштабний» чи «спеціальний».

За рівнем окупності майна (така класифікація є найбільш поширеною, а два її альтернативні варіанти тією чи іншою мірою повторюють попередні та можуть бути охарактеризовані з їх допомогою):

• фінансовий лізинг, за якого протягом періоду лізингу відбувається амортизація переважної частини обладнання (інакше кажучи, терміни договору та повної амортизації об’єкта лізингу або збігаються, або є близькими, отже, власникові майна практично повертається його вартість);

• операційний лізинг, за якого не відбувається повної (близької до повної) амортизації майна протягом контрактного терміну (отже, лізингові платежі не покривають повної вартості лізингового майна).

Висновок. Отже, на практиці, чіткої класифікації видів лізингових угод немає. Її і не може бути, оскільки за різними критеріями класифікації одна й та сама угода може бути "зарахована" до різних категорій, а самі такі категорії взаємно перетинаються та "накладаються" одна на одну.

Список використаної літератури:

1. Про лізинг: Закон України від 16 грудня 1997 року // Закон України. - Т. 3. - К.,1998. - С. 144-151

2. Кабатова Е. Лизинг: понятие, правовое регулирование, международная унификация. — М.: Наука, 1991. — 132 с.

3. Колесников В., Кроливецкая Л. и др. Банковское дело. — М.: Финансы и статистика, 1996. — С. 289—306.

4. Крупник А., Палинова А. Введение в предпринимательство. — С.: Политехника, 1996. — С. 323.

5. Лизинг и факторинг: Метод, указания по проведению факторинг. и лизинг, операций. — М., 1991. — 36 с.

6. Лизинговые и факторинговые операции: Метод. разработки. — М.: ДИАМОНД, 1992. — 54 с.

7. Лизинг и коммерческий кредит. — М.: Ист. — Сервис, 1993. —100 с.