Возний М.І.

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана

Інституційне забезпечення економічної експансії

В сучасному світі, країни для підтримання свого статусу і рівня повинні безперестанку шукати нові джерела сировини та ринки збуту. І найвигіднішим способом їх здобути є проведення політики економічної експансії, яка означає розширення сфер впливу діяльності господарюючих суб’єктів в економічному просторі. Інституційною складовою економічної експансії є економічні експансіоністські центри, які дозволять структурувати модель взаємодії основних учасників досліджуваного процесу.

Економічні експансіоністські центри (ЕЕЦ) – це перш за все інвестиційний регулятор, який включає створення і розповсюдження по світу технологічних ноу-хау. Якщо якась країна має можливість виконувати таку роль, то з ним починають охоче співпрацювати ті економічні суб’єкти, які хочуть розвиватись, але не мають для цього відповідних ресурсів. Таким чином економічні центри є стимулом розвитку і диригентом регіональних, а якщо вони достатньо потужні, то і світових економічних та інноваційних процесів [5].

Створення ЕЕЦ - це справа енергійних, пасіонарних народів. Таке бажання виникає внаслідок надлишку національної енергії, готовність керуючої еліти завойовувати нові вершини. Причому розмір країни не грає важливої ролі.

До основних характеристик. які мають бути у країні, яка претендує на почесну і відповідальну роль творця центру можна віднести:

1. потужна експортно-орієнтована промисловість (але не сировинного характеру);

2. здатність ініціювати створення нових технологій і нових технологічних циклів;

3. мати під своїм контролем фінансову систему зі злагодженим механізмом відтворення та розподіл капіталів в міжнародних масштабах;

4. володіти енергетикою достатньою для довгої ціленаправленої експансії.

По силі впливу експансіоністські економічні центри можна поділити на глобальні та регіональні. До глобальних відносяться: США, ЕС та далекосхідні країни [1]. На них припадає переважна частина венчурних розробок, виробництво складної науково-технічної продукції, міждержавних інвестиційних капіталів. На роль регіональних лідерів сьогодні претендують Бразилія та Індія.

ЕЕЦ складається з ядра, союзників, сателітів та периферії. Ядро – потужної експансіоністської держави, яка задає стандарти розвитку, споживання і життєдіяльності для інших народів. Раніше кордони центра співпадали з кордонами однієї держави, але в ХХ столітті утворилися колективний ЕЕЦ в лиці Європейського економічного співтовариства, яке у 1992 році переросло в Європейський Союз. Потенційно таким центром могла стати соціалістична система в лиці країн-учасниць Ради Економічної Взаємодопомоги та Варшавського Договору. Не вийшло, і тому вона закономірно була поглинена іншими експансіоністськими центрами. З розвитком процесів глобалізації спостерігається тенденція розмивання кордонів економічних центів.

Наступною складовою ЕЕЦ є - союзники – це країни, повністю дружні експансіоністам по ідеології, способу життя, культури, зовнішньої політики, чия економіка включена в систему Центра на взаємовигідних засадах. Виникає позитивна залежність. Союзники отримують можливість наростити свій державний потенціал, освоїти методи експансії. Деякі союзники з часом можуть перехопити ініціативу і вийти на перший план. В цьому випадку вони здатні самі створити свої експансіоністські центри, як це зробила Японія, Південна Корея і Тайвань, а США навіть змогла підчинити своєму впливу такого старого творця експансіоністської системи, як Англія [4].

Сателіти – це держави, включені в систему ЕЦ, але на них не розповсюджуються норми союзників. Взаємовідносини експансіоністського центра зі своїми сателітами можна охарактеризувати як симбіоз пасивних і активних, де «пасивні» виступають в ролі вдячних об’єктів експансії.

Сателіти мають відповідати доволі жорстким вимогам, а саме:

1. відкриті внутрішні ринки для іноземних економічних суб’єктів із ЕЦ;

2. повна приватизація держсектору, децентралізація банківсько-бюджетної системи;

3. переорієнтація із політики імпортозаміщення на політику орієнтовану на входження у міжнародний поділ праці по сформованим ринковим пропорціям.

Бути сателітом хоч і приносить позитивні зрушення в соціально-економічному житті держави, також має і негативні сторони. Основним недоліком є те що на відміну від союзників, експансіоніст об’єктивно не заінтересований в повноцінному розвитку його виробничих сил.

Завершальною складовою ЕЕЦ є периферія, де «центр» диктує алгоритми розвитку ринку, визначає асортимент товарів, способи ціноутворення, темпи науково-технічного прогресу. «Периферія», як і сателіти, слідує цим закономірностям, але тільки в погіршеному варіанті. Експансія приводить до серйозних змін в країнах - об’єктів експансії. Там появляються нові галузі, міняється структура зайнятості. Алгоритм цих змін підпорядкований певним чітким закономірностям. Модернізація на «периферії», як правило, означає пристосування до чергового технологічного циклу в «центрі». Якщо в «центрі» міняється асортимент товарів, то такі зміни ведуть до структурної перебудови в економіках «периферійних» країн і навіть склад населення.

Об’єктивна задача периферійних країн – «зручно» вписатись в потреби ЕЕЦ в ролі постачальника сировини, напівфабрикатів, деяких видів продовольчих і нескладних технологічних товарів в обмін на готову продукцію, яку поставлятимуть учасники економічного центру. Також країни з периферії мають і суб’єктивну ціль – перейти з економічної окраїни в союзники.

Отже, градація світу на «центр»,союзників, сателітів і периферії не є результатом злого умислу, а є наслідком закономірностей функціонування ринку. Ті країни, які не володіють методологією економічної експансії або не включені в міжнародні експортні ланцюги, опиняються приречені на в’ялий розвиток. І ніякі реформи, які призначені змінити положення справ, не поможуть: ні дарування максимальної свободи, ні посилення ролі держави, ні навпаки, її зниження до нуля. Нещасливим з периферії мають дві можливості: змиритись зі своєю роллю обслуги в надії на майбутні зміни до кращого – перехід до сателітів (і дуже рідко до союзників) або зайняти протилежну позицію по відношенню до економічних центрів в надії дочекатись послаблення їхніх позицій.

Література:

1. В. Юрчишин, Огляд економіки США: нова експортна експансія. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/upload/yurchyshyn_USA_III-2010.pdf

2. Мочерний С.В. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3 / Редкол.: С.В.Мочерний(відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр«Академія», 2002. – 952 c.

3. Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б.. Современный экономический словарь. — 2-е изд., испр. М.: ИНФРА-М. 479 с.. 1999.

4. Чернышев С. Кризис? Экспансия! Как создать мировой финансовый центр в России. - М., 2009.

5. Шапталов Б.Н. Экономическая экспансия. Теория и практика обретения национального богатства. − М.: Издательство «Экономика», 208. – С. 120.