Науковий керівник: Лаврик^{-Слісенко Людмила Петрівна}

^{Автор: Лещенко Поліна Олегівна – студент}

^{Кременчуцький національний університет ім. Михайла Остроградського, Україна}

^{Вплив урбанізація та розвиток міст України}

Сучасна Україна є індустріальною державою з переважанням міського населення. Значною мірою розвиток її міст ґрунтується на матеріальній і демографічній базі, що склалася за радянської доби й характеризувалася динамічними урбанізаційними процесами.1960-ті роки стали для українського суспільства періодом зростання уваги держави до соціальних потреб населення. Було проведено пенсійну реформу, змінено систему освіти, монетизовано грошові виплати колгоспникам.В Україні будувалися нові міста, реконструювалися старі, зростала чисельність міського населення, в першу чергу за рахунок керованих міграцій сільського населення, що призводило до зростання робочого класу. Довоєнний рівень населення був досягнутий в Україні лише в другій половині 1960-х років. Враховуючи Кримську і Закарпатську області, населення України, за переписом 1959 р., досягло 41 869 тис. осіб. Українців у республіці мешкало 32 158,5 тис. (76,8%), росіян — 7091,3 тис. (16,9), євреїв — 840,3 тис. (2,0), поляків — 363,3 тис. (0,9), білорусів — 290,9 (0,7), молдаван — 241,6 (0,6), болгар — 219,4 (0,5), угорців — 149,2 (0,4), греків — 104,4 (0,2), румунів — 100,9 (0,2), татар — 60,9 (0,1), вірмен — 28,0 тис. (0,1), гагаузів — 23,5 тис. (0,1), німців — 23,1 (0,1%), чехів — 14,5 тис. і словаків 14 тис. осіб. На інші, менш численні національності, разом припадало 146,2 тис. осіб (0,3%).Українські міста зростали ще динамічніше (особливо упродовж 1960-х років – на півмільйона осіб щороку). Загальні переписи населення, проведені на нашій території в другій половині ХХ століття, свідчать про перманентне примноження кількості їхніх жителів. В УРСР це відбувалося переважно за рахунок міграційних потоків із села, на частку яких у 1959–1970 роках припадало 47,8%, а в 1970–1979-му – 51,6% приросту міського населення. Як наслідок – 1965 року республіка досягла рівня урбанізованості (чисельність городян перевищила 50%), а 1994-го населення міст переважило сільське вдвічі.Активне містобудівництво було возведене в ранг державної політики та втілювалось в життя, як одна з стратегічних задач партійного та державного керівництва.Завдяки адміністративно-територіальним перетворенням та внесенням змін в чинне на той час законодавство про міські поселення значно збільшилась кількість міст. Українська РСР перетворилась на високоурбанізовану республіку, за умови проживання в містах більше половини усього населення. Прискорений екстенсивний розвиток продуктивних сил в Україні зумовив складні соціально-економічні процеси, подальшу урбанізацію, зростання абсолютної чисельності та питомої ваги міст та їх населення.Економічне зростання міст вимагало залучення до роботи на їх підприємствах нових робочих рук, зростання обсягів продовольчого забезпечення.

Для будівництва нових підприємств були потрібні вільні території. Водночас мешканці навколишніх сіл, в пошуках кращих соціально-побутових умов, активно вдавались до роботи на підприємствах міста, залучались до торговельного обороту.Особливістю урбанізаційних процесів в Україні 1950-1970-х років залишалася наявність значної кількості малих міст. Урбанізаційні процеси в республіці розвивалися згідно з кількома тенденціями. Так, галопуюче збільшення чисельності городян спричинило появу нових форм розселення – агломерацій. Упродовж 1957–1979 років сформувалися основні з них в УРСР, з’явилися міста-мільйонери. Київ досягнув відповідної позначки в 1957-му, Харків – у 1962-му, Одеса – в 1974-му. 1976 року населення української столиці перетнуло межу в два мільйони. Всесоюзний перепис 1979-го зафіксував іще двох «мільйонерів»: Дніпропетровськ і Донецьк.

Специфічними ознаками містобудування й урбанізаційних процесів за радянської України були:

1.будівництво поселень тільки за затвердженим планом, заборона самовільного будівництва; 2.нормативно задана система містобудівної проектної документації, яка розроблялась на основі планових директив, які визначали місця розміщення промислових підприємств, а відповідно, й нових міст, чисельність їх населення; 3.жорсткі і стандартизовані проектні рішення, у т.ч. способи забудови мікрорайонів, районів, міст, промислових зон та ін.; масове будівництво будинків за типовими проектами з використанням індустріальних методів будівництва;4.жорсткі обмеження на використання земель для потреб недержавного і індивідуального житлового будівництва; 5.будівництво виключно централізованих систем інженерного облаштування; 6.низькі ціни на енергоносії, бюджетне покриття витрат на функціонування і розвиток житлово-комунального господарства; 7.високі показники щільності забудови, стандартні розміри квартир і житлової забезпеченості, містобудівна одноманітність по усій країні.

Отже, урбанізацію слід розуміти не у вузькому розумінні як збільшення міст і міської людності, а як багатогранний соціально-економічний процес, який має значний вплив на суспільні відносини,важливими рисами урбанізації є: збільшення кількості міст і міських жителів; збільшення площ урбанізованих ландшафтів; поширення міського способу життя; збільшення ролі міських поселень у системах розселення і соціально-економічних системах, розвиток взаємопов’язаних форм міського розселення – агломерацій та ін. Важливою рисою є також зміна людини у місті, яка виявляється у збільшенні різноманітних потреб, підвищенні вимог до якості життя, зміна норм поведінки, культури та інтелекту, міста в досліджуваний період отримали новий позитивний імпульс для свого розвитку.

Список використаних джерел:

1.Івченко А. Міста України.-К.: НВП «Картографія».-1999.

2.http://tyzhden.ua/History/59956

3. http://vuzlib.com/content/view/1228/52

4. Лібанова Е.М. Особливості сучасних демографічних процесів в УРСР. - К., "Знання", 1984.

5. Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945–1991 рр.