Історія/1. Вітчизняна історія

К. і. н., доц. Красніцька Г. М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Трагедія Бабиного Яру

«…Кровь льется, растекаясь по полам.

Бесчинствуют вожди трактирной стойки

и пахнут водкой с луком пополам.

Я, сапогом отброшенный, бессилен.

Напрасно я погромщиков молю.

Под гогот:

«Бей жидов, спасай Россию!» …»

Євтушенко Є. О.

З давніх часів так склалося, що Україна та її народ змушений був терпіти знущання, поневіряння, голод і заслання. Та трагедія про яку я розповім, це не просто трагедія українців – це трагедія всього світу - Бабин Яр. Вже при думці про це страшне місце йдуть мурашки по шкірі. Бабин Яр – це місце розташоване неподалік від Києва, де за часів Другої Світової війни було згублено життя сотні тисяч людей, різних національностей та вірувань.

Німецькі імперіалісти керувалися у своїй окупаційній політиці принципом : "Чим більше загине людей , тим легше буде проводити колонізацію" . Ця політика приносила диявольські плоди : до початку 1942 р. з 3,9 млн. радянських полонених у живих залишилося , за даними чиновника Міністерства праці фашистської Німеччини Е.Мансфельда, 1,1 млн.

З 5,75 млн. радянських військовополонених до 1 травня 1944 р. у таборах померло 1,981 млн. чоловік , 1,030 млн. було " вбито при спробі до втечі " або передано гестапо для " ліквідації " , 280 тис. загинуло в пересильних пунктах і таборах. Таким чином , за досить неповними даними , близько 3,3 млн. радянських військовополонених до середини 1944 р. були по-звірячому закатовані і вбити у фашистському табірному пеклі .[ 1]

Для знищення величезної кількості людей було вибрано саме Бабин Яр, який знаходиться в західній частини Києва, це місце було вибрано не випадково, адже цей яр один з найбільших, та ще й на окраїні міста, що давало змогу не підіймати лишнього шуму в місті.

Тут, лише за 29 та 30 вересня 41-року було розстріляно близько 30 тисяч євреїв, але це було тільки початком масового винищення. Все було сплановано заздалегідь. На передодні 29 вересня, цього ж року, по всьому місту були розклеєні оголошення з наступним змістом: «Наказується всім жидам міста Києва і околиць зібратися в понеділок дня 29 вересня 1941 року до год. 8 ранку при вул. Мельника - Доктерівській (коло кладовища). Всі повинні забрати з собою документи, гроші, білизну та інше. Хто не підпорядкується цьому розпорядженню буде розстріляний»[1].

Такі оголошення були написанні російською, українського та німецькою мовами. Містом почали ширитись чутки, нібито має бути переселення євреїв, люди з надію на краще зібрали найцінніші речі, документи і прийшли в назначене місце. Та тоді ще мало хто здогадувався, що йде прямісінько в пастку до фашистів, ніхто й подумати не міг, що то був їх останній день на цій землі. Так кожен сам собі підписав смертний вирок.

За кілька днів німецькі бандити вбили 52 тисячі чоловіків і жінок , старих і дітей ... Вирвавшись з Києва радянські громадяни описують вражаючу картину однієї з цих масових страт : на єврейському кладовищі міста Києва було зібрано велику кількість євреїв , включаючи жінок і дітей різного віку : перед розстрілом всіх роздягли догола і побили ; першу відібрану для розстрілу групу змусили лягти на дно рову , вниз обличчям і розстрілювали з автоматів: потім розстріляних німці злегка засипали землею , на їх місце другим ярусом вкладали наступну партію полонених і знову розстрілювали з автоматів ... [3]

Та за один день не вдалося знищити всіх, тому величезна частина євреїв на ніч була загнана до гаражів, вони просто сиділи і чекали своєї смерті цілу ніч. Здавалося б ніч така коротка, але для тих кому винесений вирок, вона тягнулася як вічність. Тільки уявити, ти просто сидиш, загнаний у клітку, нелюдами, і чекаєш судного моменту. Наступного дня, всіх полонених вивезли до того ж таки Бабиного Яру і розстріляли.

Впродовж двох років окупації м. Києва німецькими військами до Бабиного яру регулярно прибували криті машини з Короленка, 33, з поліції безпеки та служби СД для страти людей безвідносно до їх національності. На початку жовтня 1941 р. було організовано масову облаву на тих євреїв, яким пощастило уникнути розстрілу в Бабиному яру, а також комуністів, працівників радянських органів. Більшість з них незабаром були розстріляні у Бабиному Яру.[3]

Люди вмирали страшною смертю, тільки за те, що вони належали до іншої національності, іншої вагомої причини на їх смерть не було. Київ став вільним від єврейського народу та краще жити не ставало. В місті було встановлено жорсткий комендантський час, з гідно з яким, всіх, хто буде з'являтись на вулиці буде розстріляно або відіслано в лагеря. Люди з жахом сиділи в своїх домівках і боялись зробити лишні кроки «вліво» чи «вправо».

В ті часи над сами Бабиним Яром була велика психіатрична лікарня імені Павлова і маленька церква. Жорстокі нелюди дістались і туди. Вони знищували людину за людиною.

14 жовтня до цієї церкви прибув німецький загін на чолі з лікарем , з небаченими досі машинами - душогубками . Хворих партіями по 60 - 70 осіб заганяли в душогубки , потім хвилин п'ятнадцять працював мотор , вихлопні гази надходили всередину фургона , люди задихалися - і їх вивантажували в яму. Ця робота йшла кілька днів , спокійно і методично , без поспіху , з обов'язковими годинними перервами на обід. У лікарні були не тільки божевільні , але і безліч людей , що лікувалися від нервових розладів , всіх їх зарили в ямах Бабиного Яру. І ось що примітно: після жахливих перших днів Бабиного Яру знищення величезної лікарні пройшло малопомітно і навіть якось буденно ... [2]

Тут же були розстріляні моряки дніпровського загону Пінської військової флотилії. За спогадами очевидців, у сильний мороз їх, напівроздягнених, вели вулицями міста на місце страти. “Помню также случай, – свідчила М.Луценко, – расстрела гестаповцами 40 человек моряков в противотанковом рву за русским кладбищем. Зимой 1942 г. при сильном морозе они шли в тельняшках и трусах, босые, под усиленной охраной. Все они были расстреляны”. [3]

Моряки йшли через весь Хрещатик до самого Бабиного Яру, це при тому, що вони були майже голі, а на вулиці була зима, та навіть в цій здавалося б жахливій ситуації вони не падали духом та підтримували себе, співаючи гімн Радянського Союзу та "Розкинулось море широко…"

Страшно навіть увити які то були жорстокі часи. Увесь світ вже знає і обговорює події, які відбувались поблизу Києва в 1941 – 1943 роках. Але скільки б не досліджували цю проблему й досі, достовірно, не відомо скільки було знищено людей. Бабин Яр – то пекло для людей, які змогли пережити ті події і залишитись в живих. Але час минає і на місці, того «пекла» виростають будинки, дороги, магазини, ніби й нічого не було. Та ми пам’ятаємо і з болем у серці вшановуємо пам'ять всіх тих людей, які постраждали від рук фашистів. Адже трагедії таких масштабів не забуваються і скільки б часу не минуло Бабин Яр не зітреться з сторінок історії.

Література:

1. Левицька, Н. М. Історія України. Україна в світі : історія і сучасність : навч. посіб. / Н. М. Левицька. – [2-ге вид., доповн. і переробл.] –

К. : Кондор, 2012.- С.175 - 190.

2. Кузнецов Анатолий Васильевич. Бабий Яр : Роман-документ. - Запорожье : Интербук, 2003. – С. 112 – 120.

3. Архіви України. – 2011. – № 5. – С. 137–158.