Біла Л.І.

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди

МЕТОДИ ВИХОВАННЯ У ПРАКТИЦІ

ЗЕМСЬКИХ ШКІЛ ПОЛТАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ

Земська школа за «Положенням про початкові народні училища» (1864, 1874) була створена для надання незавершеної початкової освіти дітям усіх верств населення у сільській місцевості. Основною метою земської початкової школи було протягом короткого курсу (1-2 роки) дати учням базові знання з предметів, підготувати до подальшої самоосвіти. Земська школа прагнула реалізувати ідею про те, що цінність знань, що входять в курс початкової ланки школи визначається не лише їх вмістом, а й озброєнням учнів методами їх придбання. Цілі, проголошені земською школою, сприяли перетворенню учня в суб'єкт навчально-виховного процесу, чого практично не спостерігалося в державній школі.

Одним із засобів виховання вважався сам характер взаємин в школі, її дух. Важливою ставала роль учителя в земській школі, який не був «найманим» службовцем як в церковно-приходській і міністерській школі. У земській вчителі працювали за внутрішнім переконанням і могли впливати на учнів «виховуючи», «довірою».

Прибічники церковно-парафіяльної школи неодноразово докоряли земській у відсутності виховного впливу на дітей, який вони бачили у відвідуваннях богослужінь, щоденних молитвах, участі в церковному хорі і т.і. Земська школа в цьому відношенні особливо не відрізнялася від церковно-парафіяльної, але вона прагнула до навіювання любові до Бога, а не виховання в страху Божому, до чого закликала церковно- парафіяльна.

В той же час, реалізовуючи свої цілі виховання, земська школа на практиці виробила ряд педагогічно доцільних методів:

- метод гри, але у формі товариського суду, тобто імітації колективного способу рішення питання з атрибутами соціальної установи - волосного суду. Єдиним прийомом покарання був осуд від імені товаришів. Сенс вказаного методу полягав у вмінні розбирати свої вчинки;

- метод обговорення вчинку, як профілактичного засобу, застосовувався в школах Полтавської губернії. Наголошувалося, що в ході з'ясування обставин головним виховним моментом була відповідь на питання «чому?», який служив приводом для висновків дітей. На думку земських вчителів Полтавської губернії, обговорення більшою мірою грало роль запобіжного засобу, ніж вибачення перед товаришами. Використовуючи методи імітаційних ігор, земські вчителі забезпечували адаптацію дітей до навколишнього життя: ігри в «Сільський схід», «Волосний суд», «Пожежа» і так далі. Наприклад, умови гри «Пожежа» обговорювалися заздалегідь з вчителем. Грали уявними предметами, але в процесі гри привчалися до погоджених дій, розвиваючи кмітливість, уміння допомагати один одному в екстремальних ситуаціях.

Узагальнюючи практичний досвід і визначаючи перспективи розвитку Перший загальноземський з'їзд 1911 року вніс корективи до діяльності земської школи. Мета виховання в початковій школі стала визначатися у вихованні особистості, яка знаходила б себе у діяльності на користь суспільству, сім'ї і державі. Реалізація мети передбачалася наступними напрямами діяльності: вихованням в процесі навчання, організацією роботи школи, збільшенням впливу на випускників школи і організацією підготовки вчителя - вихователя.

Виховання в процесі навчання планувалося здійснювати шляхом впровадження нових методів, а також посиленням виховного впливу вмісту навчальних предметів. Такі методи були покликані розвивати не лише мислення, але і виховувати вольову особистість. Практична спрямованість занять забезпечувала тісніші зв'язки сім'ї і школи. Предмети гуманітарного циклу повинні були вирішувати питання виховання через звернення до біографій відомих осіб, що, на думку учасників вчительських з'їздів, сприяло розширенню світогляду, формуванню етичного ідеалу учнів.

Важливе значення для вітчизняної шкільної практики мала розробка земськими вчителями питань співвідношення розвитку, виховання і освіти, що забезпечувало гармонізацію розвитку особистості. Використовуючи культурологічний підхід до визначення гармонійно розвиненої особи, земські вчителі, наприклад, розуміли фізичну культуру як сукупність розвитку (зміцнення здоров'я), виховання (придбання потреби до збереження здоров'я) і освіти (засвоєння знань про те, як оберігати своє і чуже здоров'я). Засобами досягнення мети виховання гармонійно розвиненої особистості вважали розумові вправи, засвоєння етичних принципів, дотримання гігієни тіла, приміщення, робочого місця; організація режиму дня; рухливих ігор на перервах, розширення умов для педагогічної фізичної, ручної праці. Окрім розумового, етичного, фізичного виховання велике значення приділялося естетичному, метою якого проголошувалося пробудження в учнів естетичного відчуття. Досягнення її убачалося в посиленні значення малювання як навчального предмету, художніх творів на уроках читання в емоційній дії, а також в організації дозвілля.

Отже, можемо зазначити, що методи виховання школярів, започатковані і перевірені практикою земських шкіл, були направлені на взаємозбагачення процесів навчання і виховання, як головних засобів дії на людину при адаптації до нових умов життя. Організацією дозвілля, характером взаємин, збільшенням обсягів навчальних курсів вчителі професійно впливали на самовизначення учнів, формування їх характеру.

Література

1. Пустовіт Т.М. Якою була освіта дожовтневих часів на Полтавщині // Жук В.Н., Пустовіт Т.М., Фісун М.А. Наш рідний край. - Полтава, 1991. - Вип. 12;

2. Курченко В.В. Діяльність земств України у розвитку освіти (1864-1914 роки): Автореф. дис…канд. іст. наук: 07.00.01. - Харків, 1997

3. Нестерова Наталия Игоревна Образовательная деятельность земской начальной школы во второй половине XIX - начале XX вв. (по материалам Нижегородской губернии): Диссертация на соиск. уч. ст. канд. пед. наук: 13.00.01. - Нижний Новгород, 2002, 151 с.