Право/8. Конституційне право

К.ю.н. Шкабаро В.М.

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, Україна

Поглиблення взаємодії міжнародного і національного права та вплив цих процесів на державну політику щодо управління територіями та реформування територіального устрою України

Останнім часом взаємозв'язок і взаємозалежність держав поглиблюються, життя кожної країни все більшою мірою визначається її зв'язками з зовнішнім середовищем, число і значення глобальних проблем зростає. Зрозуміло, що ці проблеми можуть бути вирішені тільки спільними зусиллями держав, а від їх вирішення залежить благополуччя кожної людини. Такі обставитни визначають неминучість поглиблення взаємодії міжнародного і національного права.

Взаємодія міжнародного і внутрішнього права з практичної точки зору вимагає застосування норм міжнародного права таким чином, щоб вони могли практично застосовуватися в правовій системі держави й у необхідних випадках національними судами [1, с. 34]. Деякі автори вважають, і з цим не можна не погодитися, що в системі права України створюється міжгалузевий інститут імплементації норм міжнародного права [2, с. 238; 3, с. 80].

Останнім часом проблема взаємодії міжнародного і конституційного права, імплементація норм міжнародного права у внутрішнє законодавство, роль цих норм для забезпечення внутрішнього правопорядку стала в Україні об'єктом наукового аналізу, що свідчить про велику значимість цієї проблеми.

Інтеграційні процеси, що розгорнулися у другій половині ХХ століття в державах Західної Європи, призвели до необхідності розробки єдиних підходів до багатьох сфер політичного, економічного і соціального життя, обумовили потребу в уніфікації внутрішньодержавного законодавства шляхом створення якісно нової групи міжнародно-правових норм.

Міжнародні нормативно-правові акти, що визначають міжнародно-правові стандарти організації та розвитку територій і місцевої демократії, містять в собі певні міжнародні гарантії прав цих територій. Вони є системою універсальних міжнародних способів встановлення і захисту прав адміністративно-територіальних одиниць, які закріплені в міжнародних документах правового характеру і є обов'язковими для виконання усіма державами.

Особливе місце в європейських інтеграційних процесах відведено місцевій демократії, стандарти становлення та функціонування якої знайшли своє формулювання та втілення в таких міжнародно-правових документах, як Європейська Хартія місцевого самоврядування (1985 р.), Всесвітня Декларація місцевого самоврядування (1985 р.), Європейська типова Конвенція про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади (1980 р.), Європейська Декларація міських прав (1992 р.), Європейська Хартія міст (1993 р.), Європейська Хартія про участь молоді у муніципальному і реґіональному житті (1994 р.). Прийняття і втілення в життя цих міжнародних нормативно-правових актів свідчить про існування чітко визначених міжнародних стандартів місцевого самоврядування та статусу адміністративно-територіальних одиниць не тільки в європейських державах, а й в усьому світовому співтоваристві.

Процес створення міжнародно-правових стандартів організації та розвитку місцевої демократії, як і будівництво єдиної Європи, продовжується і має динамічний характер. Україна, здійснюючи реформування правової системи, використовує відповідні рамкові норми міжнародного характеру в прийнятті нових законодавчих актів і реґламентуванні найважливіших компетенційних і функціональних аспектів діяльності місцевих органів влади.

Для Української держави, що йде шлях до демократії, питання про пріоритетність міжнародного права має величезне значення, оскільки це одна з гарантій входження України в європейський і світовий правовий простір, захисту законних інтересів країни на міжнародній арені. Норми міжнародного права являють собою міжнародні стандарти, яких прагнуть додержуватися держави у своєму конституційному законодавстві, у правовій системі в цілому. Реалізація цих норм – шлях до демократизації суспільних процесів. Але, як зазначає В.Н. Денисов, міжнародне співтовариство не має у своїй структурі якогось центрального органа виконавчої влади або судового органа, які могли б реально забезпечувати дотримання норм міжнародного права [4, с. 29]. Відповідно, це лягає на плечі державних структур кожної країни, яка взяла на себе зобов'язання по виконанню тих або інших міжнародних договорів, тому актуальною є проблема їх реалізації у внутрішньому законодавстві.

Цікавим у цьому відношенні є й досвід Японії, де засобом планомірного піднесення господарства депресивних міст стали технополіси. З 1980 р. тут здійснювалася розроблена Міністерством зовнішньої торгівлі та промисловості програма створення науково-виробничих містечок, які спеціалізуються на авіабудуванні, виробництві ракетно-космічної техніки, медичної електронної апаратури, інтегральних схем ЕОМ та інших найновіших галузях, а також на підготовці кадрів і наукових дослідженнях [5, с. 153]. За рахунок стимулювання творчої обстановки передбачається забезпечити не просто пожвавлення господарської активності, а й нову якість зростання [6, с. 82].

Своєрідний шлях обрала Польща, де управління є однією з форм децентралізації управління. Органи самоврядування мають юридичну незалежність і можуть оскаржувати рішення державних органів так, як це можуть робити пересічні громадяни. Разом з тим вони діють під наглядом державних органів, які контролюють виконання законів [7, с. 237]. В Польщі місцеві влади вже кілька років мають найвищі оцінки довіри громадян за соціальними дослідженнями. Вони найближче до громадян, і громадяни відчувають, що мають на них безпосередній вплив. Наприклад, в Кракові створено центр обслуговування громадян, куди з усіма питаннями йде людина, до одного державного службовця, не мусить бігати по всьому місту, збирати довідки [8, с. 27]. На наш погляд, доцільно було б використати цей досвід, оскільки Польща і Україна мають чимало спільного в історії, культурі, ментальності, економіці тощо.

Вивчення зарубіжного досвіду у проведенні місцевої політики дозволяє зробити висновок, що проблеми розвитку територіями України не мають прямих аналогів у світовому процесі урбанізації через свій, відмінний від інших суспільно-політичний та соціально-економічний фон. Засоби подолання кризових явищ не можуть бути запозиченими у «чистому вигляді». Разом з тим процес становлення механізму управління місцевим розвитком виявляє певні закономірності, які не можна не враховувати у місцевій практиці.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що велику роль у забезпеченні якісного управління теоторіями відіграють міжнародні нормативно-правові акти, у яких закріплено міжнародні норми, принципи, правові і організаційні засоби, умови і вимоги, за допомогою яких здійснюється забезпечення і охорона статусу адміністративно-територіальних одиниць. Україна поступово приєднується до вимог міжнародних нормативно-правових актів щодо управління територіальними одиницями, які є основною базою при прийнятті внутрішньодержавних нормативних актів.

Входження України як повноправного члена у світове співтовариство наклало на неї певні обов'язки щодо реалізації своїх міжнародно-правових зобов'язань не тільки на міжнародній арені, але й усередині країни. Тому процеси державотворення проводяться з використанням міжнародних нормативно-правових актів і досвіду держав-членів Ради Європи, що мають виключно важливе значення для України. Реалізуючи свої міжнародно-правові зобов'язання щодо становлення міжнародно-правових стандартів організації та розвитку адміністративно-територіальних одиниць, Україна приймає законодавчі акти національного характеру з урахуванням міжнародно-правових норм. Так, ряд особливо важливих нормативних актів вже прийнято: Закони України «Про місцеве самоврядування», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про органи самоорганізації населення», «Про столицю України – місто-герой Київ» тощо.

Сьогодні в нашому суспільстві продовжуються пошуки ефективної та демократичної моделі управління. З початком впровадження в Україні адміністративно-територіальної реформи активно напрацьовуються різні варіанти Концепції державної реґіональної політики, формуються конкретні пропозиції щодо напрямів майбутніх адміністративно-територіальної та муніципальної реформ. Почався процес становлення нової системи територіальної організації влади з урахуванням положень Конституції України та загальновизнаних принципів і стандартів міжнародного права. У міжнародному правовому просторі гарантії територіальної цілісності України закріплено пунктом 2 ст. 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй, статтею 1 Хартії про особливе партнерство між Україною та організацією Північноатлантичного блоку, статтею 3 Статуту СНД та іншими міжнародними документами [9, с. 13].

Зараз на порядку денному стоїть потреба у проведенні адміністративно-територіальної реформи та прийнятті цілого пакету взаємопов'язаних законів, які забезпечували б збалансовану, узгоджену й ефективну організацію місцевої влади. Враховуючи необхідність гармонізації вітчизняного законодавства з міжнародно-правовими стандартами муніципальної демократії, а також спираючись на позитивний досвід місцевого розвитку у провідних зарубіжних державах, на наш погляд, необхідно розробити й прийняти Державну комплексну наукову програму розвитку адміністративно-територіальних одиниць України. Безумовно, існують істотні труднощі, обумовлені чинниками економічного, політичного, правового та психологічного характеру. Однак ситуація в нашій державі не є безвихідною. Практика державного будівництва, розвиток державотворчих інституцій на міжнародному і національному рівнях буде сприяти подальшому розширенню законодавчої бази і практичному вирішенню проблем, пов'язаних з становленням національного законодавства щодо конституційно-правового статусу адміністративно-територіальних одиниць в Україні.

Література:

1. Денисов В.Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України / В.Н. Денисов // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 1. – С. 29-36.

2. Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія / Ю.М. Тодика. – Х.: Факт, 2000. – 608 с.

3. Рабінович П., Раданович Н. Імплементація міжнародних договорів в Україні та гармонізація з ними національного законодавства (деякі загальнотеоретичні аспекти) / П. Рабінович, Н. Раданович // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 1. – С. 80-86.

4. Денисов В.Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України / В.Н. Денисов // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 1. – С. 29-36.

5. Тесля П.Н. Технополис в Японии / П.Н. Тесля // ЭКО. – 1989. – № 6. – С. 153-160.

6. Дробишевська Т. Зарубіжний досвід міської політики / Т. Дробишевська // Економіка України. – 1996. – № 2. – С. 79-83.

7. Бебик В., Яцків М. Еволюція системи місцевого самоврядування в Польщі (на прикладі міста Шрьода Великопольська) / В. Бебик, М. Яцків // Вісник УАДУ. – 2001. – № 1. – С. 233-238.

8. Павловська Ю. Польські гміни самодостатніші за українські райцентри / Ю. Павловська // Фондовий ринок. – 2000. – 22 листопада. – № 43. – С. 26-27.

9. Телешун С. Конституційні засади територіального устрою України. Альтернативи і перспективи / С. Телешун // Віче. – 2000. – № 5. – С. 13-19.