к.н.з.ф.в. Боднар Я.Б.

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка, Україна

Станкевич Р.І.

Бродівський педагогічний коледж імені Маркіяна Шашкевича, Україна

Фізична активність і здоров’я людини

Навряд чи знайдеться людина, яка би взяла на себе сміливість заперечити, що рух, м`язові напруження, фізична робота були і залишаються важливою умовою нормального стану людського організму. Знайомі афоризми “Рух - це життя”, “Рух - запорука здоров`я”, “В здоровому тілі - здоровий дух” і т.п. віддзеркалюють загальноприйняті і безапеляційні значення рухової активності для розвитку і підтримання людиною необхідних рис і можливостей свого організму.

Практичну діяльність людини в плані впровадження в життя цих вірних думок, так само як і накопичені людством знання про рухову активність, прийнято відображати в рамках таких сталих понять, як “фізична культура”, “спорт”, “фізична підготовка”, “фізичний розвиток”, “фізичне виховання”, “рухова (фізична) активність”, “фізичні вправи” і деякі інші. Кожне із цих понять відображає одну із сторін діяльності людини, спрямованої на виховання та освіту особистості, на зміну можливостей організму людини чи збереження рівня його розвитку. Мова йде про ті прояви життєдіяльності людського організму, які можуть змінюватись під дією фізичних навантажень, а також про ті її особистісні характеристики, які можуть формуватись в процесі активних педагогічно правильно організованих занять фізичними вправами.

У різних вікових періодах життя людини змінюється її рухова активність. Її рівень і потреба в ній є індивідуальними і залежать від багатьох факторів: фізіологічних, соціально-економічних і культурних. Реалізація біологічної потреби в русі в дитячому віці визначає нормальний ріст і життєздатність організму, найбільш повне використання його генетичного фонду для розвитку функціональних можливостей і пристосувальних механізмів. Потреба в русі залишається високою до періоду настання зрілості, а потім починає поступово згасати. Протягом життя у дорослої людини рухова активність сприяє нормальному функціональному стану і працездатності організму [1].

Рівень рухової активності дорослої людини залежить від умов життя. Для кожного індивідуума характерний генетично обумовлений діапазон цього рівня, який необхідний для нормального функціонування і збереження здоров`я. Рівень рухової активності може бути мінімальним, максимальним та оптимальним. Мінімальний рівень дозволяє підтримувати нормальний функціональний стан організму, при оптимальному досягається найбільш високий рівень функціональних можливостей і життєздатності організму. Максимальні межі визначають високі навантаження, які можуть привести до перевтоми (декомпенсована втома), що означає різке зниження працездатності.

Рівень звичайної рухової активності у дорослої людини визначається характером трудової діяльності і способом життя під час відпочинку. В сучасних умовах 80% всіх видів праці вимагає помірних фізичних напружень. З переходом суспільного виробництва на стадію автоматизації багатьох професій головне місце посідають функції розумової праці (розрахунок, контроль, управління, технічне обслуговування, спостереження тощо). Зниження фізичного навантаження характеризується не тільки зменшенням кількості рухів, але і їхньої якості та односторонністю виконуваних м’язових рухів. Характерною особливістю є зростання нервово-емоційного напруження, що супроводжує трудовий процес [2].

Високий темп і великі швидкості, відповідальність за виконану працю, наявність нервово-емоційного компоненту, дефіцит часу, гіпокінезія пред`являють підвищені вимоги до людського організму. Адже перераховані вище чинники сучасного ритму життя створили цілу систему протиріч між значною інтелектуальною, емоційною і психологічною напруженістю робочої діяльності і різким зниженням фізичної активності як головного регулятора стану і функцій організму людини. У цих умовах зменшення фізичних навантажень є фактором ризику розвитку багатьох захворювань. У людей з низькою руховою активністю виникають різноманітні функціональні зміни, що супроводжуються певними симптомами: головна біль, порушення сну, підвищення нервово-емоційної збудженості, зниження концентрації уваги, швидка втома і зменшення працездатності. Особливо вразливою стає серцево-судинна система - погіршується функціональний стан серця, знижується економічність його роботи, порушуються окислювальні процеси в серцевому м`язі, що сприяє виникненню дегенеративних процесів в системі кровообігу і його швидкому зношенню.

Головним засобом фізичної активності є фізичні вправи, які в різні вікові періоди при правильних параметрах навантаження позитивно впливають на людину. В період росту вони сприяють гармонійному формуванню організму, підвищенню його функціональних резервів і захисних сил, вихованню необхідних рухових навиків. В молодому і зрілому віці вправи спрямовані на удосконалення фізичного розвитку, фізичної підготовленості і працездатності, забезпечують профілактику захворювань, які можуть розвинутись в більш старшому віці.

Фізичні вправи в середньому віці використовують в першу чергу для зміцнення здоров`я і профілактику захворювань, підвищення загальної і професійної працездатності, продовження трудового періоду життя, попередженню передчасного старіння.

У людей літнього віку правильно організовані заняття фізичними вправами можуть суттєво віддалити інволюційні процеси, попередити хронічні захворювання та ускладнення.

Фізичні вправи в залежності від спрямованості, інтенсивності і тривалості можуть викликати тренувальний ( оздоровчий ), відновлювальний чи лікувальний ефект. Вони можуть бути засобом оздоровчого тренування і за рахунок додаткових фізичних навантажень забезпечувати раціональний обсяг рухової активності, а також засобом активного відпочинку, відновлювальної і стимулюючої працездатності [3].

Таким чином, зміст фізичної активності людини складає її систематична, мотивована діяльність, спрямована на фізичну досконалість. Головним її компонентом є заняття фізичними вправами, в основі яких лежать цілеспрямовані рухи.

Література

1. Мурза В.П. Фізичні вправи і здоров`я. - Київ: Здоров`я, 1988. - 253 с.

2. Иващенко Л.Я., Страпко М.П. Самостоятельные занятия физическими упражнениями. - Київ: Здоров`я, 1988. – 156 с.

3. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів.Ч1. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2004. – 272 с.

Довідка про авторів

Боднар Ярослав Богданович, кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент кафедри теоретичних основ і методики фізичного виховання Тернопі-льського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Станкевич Роман Іванович – викладач фізичного виховання Бродівського педагогічного коледжу Львівської області.