УДК 338.45

Ортіна Г.В.,

докторант Академії фінансового управління

Міністерства фінансів України

А.В. Ортина,

докторант Академии финансового управления

Министерства финансов Украины

G.V. Ortina,

doctoral student Academy of Financial Management

Ministry of Finance of Ukraine

ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ РЕГУЛЮВАННЯ РЕАЛЬНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ

Варто зазначити, що державне регулювання розвитку реального сектору економіки може здійснюватися тільки в тому випадку, якщо існує реально діюча система, яка є органічною частиною економіки, і має назву система управління. Система управління життєздатна і результативна при ефективному менеджменті, тобто при використанні обґрунтованих підходів і методів.

Аналіз розвитку теорії і практики управління дозволив виділити основні підходи до регулювання. А саме: класичний або традиційний; процесний; системний і ситуаційний підхід. Розглянемо більш детально ці підходи.

Традиційний або класичний являє собою підхід з позицій виділення чотирьох різних шкіл. Виділяють наступні школи: наукового управління, адміністративного управління, людських відносин і науки про поводження, науки управління або кількісних методів. Сутність цього підходу полягає в окремому розгляданні таких категорій як: робота, адміністрування, персонал, мотивація праці, лідерство, організаційна культура тощо [4, с.54].

Слід звернути увагу, що використання традиційного підходу до регулювання розвитку галузей національної економіки має такі основні недоліки, що значно впливають на ефективність господарської діяльності: відсутність орієнтації на замовника; наявність функціональних бар'єрів між підрозділами; низька оперативність і адаптивність до ситуації, що змінюється, оскільки обмін інформацією провадиться, як правило, через керівників, це приводить до значних тимчасових втрат часу, зниженню реакції на ринкові зміни й економічну ситуацію взагалі.

Процесний підхід був вперше запропонований прихильниками школи адміністративного управління, які намагалися визначити функції менеджменту. Однак вони розглядали ці функції як незалежні друг від друга. На противагу цьому процесний підхід розглядатиме функції управління: планування, організацію, мотивацію і контроль як взаємозалежні. Відповідно з цим підходом, управління розглядається як процес, в якому розробка основних етапів - алгоритму управління підприємством галузі ставиться на перший план.

Безумовно будь-яка діяльність протікає в певній системі і має мету, для досягнення якої організується певний процес - логічна послідовність дій, що призводить до послідовної зміни проміжних станів системи, у якій цей процес протікає, і перетворює вхідні ресурси в вихідні.

Впровадження процесного підходу щодо управління підприємствами має наступні переваги в порівнянні з традиційним: орієнтація на результат; спрощення системи управління; відсутність меж між підрозділами, що значно спрощує взаємодію між підрозділами, зменшує кількість зайвих інформаційних потоків; зростання оперативності й адаптивності діяльності підприємств галузі; скорочення невиправданих витрат, оптимальне планування ресурсів і можливість відстеження інвестицій, що вкладені в проект по створенню цінності, оскільки весь процес створення цінності розглядається від початку й до кінця; уникнення браку продукції, досягнення максимальної якості й усунення непродуктивних витрат.

Сліз звернути увагу, що ефективність цього процесу значно знижується під впливом, як мінімум, наступних факторів: нерозуміння адміністрацією підприємств необхідності впровадження процесного підходу як ідеології; відсутність готовності до змін у структурі управління та в організаційній структурі підприємства; побудова системи процесів, яка не відповідає реальному виробничому процесу підприємств реального сектору економіки; відсутність правильної регламентації процесів, помилки при створенні системи показників та ув'язуванні процесів і показників; відсутність на підприємствах чіткої системи розподілення обов’язків між різними центрами відповідальності, обмеженість фінансових ресурсів, відсутність інформаційних та управлінських зв'язків між окремими структурними підрозділами; низький рівень розвитку управлінських технологій на багатьох підприємствах.

У зв’язку з вищезазначеним основними цілями, що постають перед підприємствами реального сектору економіки є наступні: зниження емерджентності, підвищення синергічності; забезпечення позитивної мультиплікативності; забезпечення стабільності функціонування галузі; забезпечення сумісності роботи підсистем організації; забезпечення адаптивності роботи підприємств; забезпечення ефективної роботи зворотних зв'язків на підприємствах як усередині підсистем, так і між підсистемами.

Література

1. Блауберг И.В. Системный подход в системной науке, проблемы методологии системного исследования / Блауберг И.В., Садовский В.Н., Юдин Э.Г. – М.: Издательство «Экзамен», 2000. – 221 с.

2. Камионский С.А. Системные аспекты современного менеджмента / С.А. Камионский // Системные исследования. Методологические проблемы: ежегодник. – 2001. – С. 34–41.

3. Репин В.В. Процессный поход к управлению. Моделирование бизнес-процессов / В.В. Репин, В.Г. Елиферов. – М.: Издательство «Стандарты и качество», 2008. – 408 с.

4. Симаков В.С. Сучасні тенденції розвитку стратегічного управління та планування / В.С. Симаков // Менеджер. – 2002. – №6 (22). – С. 52–58.

5. Трансформаційні процеси та економічне зростання в Україні: [монографія] / [наук. ред. акад. НАНУ В.М. Геєць]. – Х.: Форт, 2003. – 440 с.