Государственное управление/

3. Взаимодействие разных ветвей власти

к.пол.н. Вороніна К.Ю.

Національна академія державного управління при Президентові України, Україна

Узагальнення теоретичних підходів до політичного проектування

Із-за складності і комплексності політичного проектування його не можна порівняти з політичним моделюванням, політичним плануванням, політичним прогнозуванням. Політичне проектування завжди пов’язане з впливом на політичні процеси та явища. Варіативність об’єктів політичного проектування обгрунтовує існування множинності теоретичних підходів до нього. Найбільш розповсюдженими є наступні:

1) Об’єктно-орієнтований підхід. В рамках цього підходу політичне проектування копіює інструментарій проектування технічних систем. Вся “енергія” політичних проектів направлена на покращення політичних інститутів і процесів у їх співвідношенні з запросом громадян. Сама політична реальність при цьому вважається такою, яку не можливо змінити корінним чином. За цим типом проектування застосовується дедуктивний метод: цілісність бачення майбутнього стану об’єкту досягається завдяки руху від загального до часткового. Він є ефективним у роботі над трансформацією політичних інститутів, або, наприклад, конструюванні нової політичної партії, але не пристований для роботи над проектами, які зачіпають інституційні основи суспільства. Нераціональним в стратегічних проектах цей підхід є тому, що не здатний врахувати множинність інтересів у суспільстві, де одні політичні сили можуть боротися за зміни, інші за збереження статусу кво.

2) Проблемно-орієнтований підхід відкидає необхідність застосування жорсткої детермінованої структури при політичному проектуванні. Політичне проектування стає постійною діагностичною роботою, яке зачіпає широке коло проблем, враховує багатофакторність політичного життя. Прикладами подібних політичних проектів є конкретні політичні програми (наприклад, боротьба з корупцією). За проблемно-орієнтованим підходом зміни стаються у напрямі поступового пристосування старого порядку до нового, при цьому акцент робиться на поступовість змін.

3) Суб’єктно-орієнтований підхід, за яким зміни політичного нормативного порядку відбуваються не “зверху”, а в результаті управлінської взаємодії між політичною елітою та громадянами. Суб’єкти політичного проектування не нав’язують політичні проекти, а створюють умови, за яких у громадян формується відчуття необхідності в існуванні проекту, тобто запрос на той чи інший політичний товар. Проектуються певні види активності, які здатні призвести до виникнення політичних об’єктів, а не самі об’єкти. При цьому громадяни відчувають власну включеність до процесу політичного проектування, що, в свою чергу, надає політичним проектам значний кредит довіри [4, С.79-84].

Відтак, політичне проектування може відбуватися на різних рівнях. Саме тому досі не вироблений єдиний підхід для розкриття феномену політичного проектування. Одні дослідники наголошують на менеджерському підході до розкриття цього поняття. Так, Г. Пушкарьова вважає, що політичне проектування копіює багато теорії з управлінської науки і інструменти проектного менедженту можуть бути застосовані і реформуванні державного управління та державної служби [6, С. 49].

Деякі дослідники схиляються до думки, що політичне проектування майже дорівнює політичному плануванню. Д. Єжов політичні проекти називає реалістичними сценаріями політичних процесів майбутнього, в результаті яких створюється багатоскладовий прогнозний продукт передвказаного типу, сконструйований шляхом застосування спеціальних технологій [4, С.54].

Саме проектування може відбуватися як “знизу”, так і “зверху”. “Знизу” – як надання певної творчої направленості діяльності мас (інтенція народу) і формування у громадян відчуття, що правила гри вони продуцюють самі. “Зверху” пропонується новий нормативний порядок.

Хоча сам термін є молодим у політичних науках, він став невід’ємною частиною не стільки теоретичної науки, скільки частиною політичної, політико-правової діяльності інститутів держави. Політичне проектування є комплексним поняттям з чітко визначеною структурою та етапами реалізації (включає в себе не тільки планування, але управління проектами з врахуванням усіх можливих ризиків та змін). Оскільки політичне проектування як напрям з’явилося на пострадянському просторі нещодавно, то розробка методології політичного проектування дозволить перевтілити його у професійний вид діяльності.

Література

1. Афонасова А. В. Проблема понятия и элементраной базы модели политического проектирования / А. В. Афонасова // Известия Саратовского университета. Новая серия. Серия.: Социология. Политология. – 2013. – Т.12. – Вып. 2. – С. 64 – 68.

2. Бутченко Т.І. Соціально-політичне проектування: проблеми взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів / Т. І. Бутченко, Монографія. - Запоріжжя: КСК-Альянс, 2011. – 280 с.

3. Иванова С. В. О политическом проектировании и проектной деятельности в сфере политики / С. В. Иванова // Пространство и время. – 2011. – № 1(3). – С. 188 – 193.

4. Политическое проектирование в пространстве социальных коммуникаций. Материалы Х Международной научной конференции. Ч. 1. – М.: ЛЕНАНД, 2013. – 456 с.

5. Политическое проектирование в пространстве социальных коммуникаций. Материалы Х Международной научной конференции. Ч. 2. – М.: ЛЕНАНД, 2013. – 480 с.

6. Пушкарева Г. В. Технологии социального проектирования в процессе реформирования государственной службы / Г. В. Пушкарева // Общественные науки и современность. – М., 2011. – № 4. – С. 44-51.