Педагогічні науки. 2. Проблеми підготовки спеціалістів

Р.В. Сущенко

доцент кафедри транспортних технологій, кандидат наук з державного управління (Запорізький національний технічний університет)

Управлінська культура інженера залізничного транспорту як особливий вид досягнення вищого способу професійного життя

Нові вимоги до професійної підготовки інженера залізничного транспорту зумовлені відмінними соціально-економічними умовами та загальноцивілізаційними тенденціями. Головною її спрямованістю є підготовка до реалізації особистісного потенціалу інженера для творення і збагачення соціуму, досягнень у професійній діяльності, духовного змісту повсякденного життя, що вимагає нових схем, інших професійних стандартів, пошуку та постановки найфундаментальніших проблем педагогічної науки.

Важливою складовою модернізації професійної підготовки нового покоління інженерів залізничного транспорту є спеціальна адаптація вищих навчальних закладів до нових умов розвитку залізничного транспорту, яку ми розглядаємо як активне пристосування до іншого, нового ставлення до інженерної професії, до нових вимог, звичаїв і традицій, нових побутових умов, зразків поведінки, форм використання вільного часу як засвоєння нових форм культури спілкування, оцінок, способів та прийомів самостійної роботи з розвитку управлінської культури, визнання її особистісною цінністю, нормою та вимогою нового соціального середовища та професіоналізму.

Вперше управлінська культура особистості цілеспрямовано оцінювалася й використовувалася тільки в інтересах зміцнення держави й досліджувалась науковцями лише за спеціальністю «державне управління». Втім, управлінська культура була й залишається тією унікальною якістю будь-якого спеціаліста, яка безпосередньо, в будь-яких умовах, життєвих обставинах, на кожному етапі не тільки професійного, але й індивідуального життя необхідна кожній людині. Звідси – важливий напрям концептуального оновлення професійної підготовки інженера залізничного транспорту – теоретико-педагогічне обґрунтування суспільного статусу управлінської культури інженера залізничного транспорту та необхідності її формування.

Уже перший досвід наших наукових пошуків показав: в рамках традиційиого вузівського викладання, орієнтованого тільки на отримання специальных знань, умінь і навичок, ця проблема не може бути розв’язана. Необхідна переоцінка концептуальної стратегії неперервної інженерної освіти, зміни традиційних теоретичних моделей підготовки й перепідготовки залізничних кадрів, нове розуміння змісту і призначення інженерної діяльності з урахуванням оновлення усіх сфер життя суспільства.

Як і будь-яка людська діяльність, управління є конкретизацією загальної професійної діяльності інженера. Тому управлінська культура перестала бути вузькоспеціалізованою, вона все більше становиться сутнісною характеристикою життєдіяльності будь-якого сучасного спеціаліста, а тому має життєву цінність, як для самого інженера, так і для залізничного транспорту. Наявність управлінської культури інженера залізничного транспорту є передумовою його успішної життєдіяльності, творчого професійного й кар’єрного саморозвитку. Тому ця проблема так активно, об’єктивно й своєчасно піднімається вже на рівень наукового дослідження розвитку управлінської культури усіх громадян України.

Говорячи про особливу відповідальність інженера за безпеку руху, дослідники на різних рівнях почали піднімати питання навіть про культуру колективного управління в умовах залізничного транспорту, більш відповідально заявляти про роль людського фактора, роль грамотного здійснення професійної взаємодії й взаємоконтролю, знаходження дієвих форм впливу інженера на організацію якісної й повноцінної роботи, на розвиток колективів, їх удосконалення.

З роками й особливо в умовах ринкової економіки, глобалізованого відкритого світу, розвитку інформаційно-комунікаційних технологій аспект управлінської культури у сфері професійної діяльності інженера залізничного транспорту, будучи соціальною за своєю природою, весь час не тільки змінюється, але й набуває все більшого значення.

Отже, сучасні трансформації системи вищої школи, стратегія науково-технічного прогресу ноосферної орієнтації, як і професійної освіти інженера залізничного транспорту, мають базуватись на принципі випереджальності.

Завдання професійної педагогіки, педагогічної науки – передбачити й прогнозувати їх заради вироблення рекомендацій розвитку з гуманістичних позицій і коеволюції інженера, а не тільки з позицій сучасного економічного й технічного зростання.

Надії на те, що через науково-технічний прогрес у його сучасному спрямуванні можна подолати кризові проблеми й уникнути їх у майбутньому, безпідставні. Гостроту проблеми можуть істотно пом’якшити, а інколи й зняти лише культура, висока мораль, бо тільки вони здатні упорядковувати систему цінностей і пріоритетів, якими керується людина.

Сучасний інженер до 70% часу на своїй роботі витрачає на реалізацію людського фактора: професійні стосунки, етику ділової поведінки, на аналіз і синтез, на планування, програмування, проектування, організацію, стимулювання, моделювання, контроль і самоконтроль, що є невід’ємними складовими повсякденної праці інженера, його управлінської культури.

На жаль, сучасна система професійної підготовки не тільки не враховує, але й не розглядає управлінську культуру як показник професіоналізму. Підготовка інженера-лідера в залізничних ВНЗ не передбачена жодним навчальним предметом, що недопустимо навіть з позицій теорії й методології організації професійної життєдіяльності будь-якого спеціаліста.

Отже, йдеться про подолання давно існуючого в професійній освіті України вузького професіоналізму. На наш погляд, основною відрізняльною особливістю, властивістю екзистенційно відповідальної особистості успішного й щасливого інженера-залізничника є досягнення ним вершинності прагнення до здійснення найперспективніших професійних цілей за сучасних умов і на далеку перспективу.