Право/1. История государства и права

Аспірант Турчіна М.О.

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Органи охорони здоров’я та їх законотворча діяльність в перші роки Великої Вітчизняної війни в УРСР

Державна політика з самого початку війни була орієнтована на швидку організаційну перебудову всієї системи охорони здоров'я. У максимально концентрованій формі вона відображена у рішеннях вищих партійних і державних органах, якими і керувалися на місцях. Принципове значення в цьому відношенні мали основні вимоги «Директиви Раднаркому СРСР і ЦК ВКП (б) партійним і радянським організаціям прифронтових областей» від 29 червня 1941 року про мобілізації всіх сил і засобів народу на розгром фашистських загарбників. До працівників охорони здоров'я прямо ставився п. 2: «Організувати всебічну допомогу діючій армії, забезпечити організоване проведення мобілізації запасних, забезпечити постачання армії всім необхідним, швидке просування транспортів з військами і військовими вантажами, широку допомогу пораненим наданням під госпіталі лікарень, шкіл, клубів, установ »[4, с.222].

У липні 1941 р. Комітет оборони видав наказ про створення евакошпиталів (медичні заклади, що надавали поетапну допомогу хворим та пораненим бійцям і командирам Червоної Армії, забезпечували їх подальшу евакуацію до тилових районів країни) для реализации Директивы Совнаркома СССР и ЦК ВКП(б). Їх організовували в лікарнях та клініках тилу. Пізніше під відповідні установи почали пристосовувати будівлі шкіл, технікумів, інститутів та гуртожитків. Завдання з формування евакошпиталів покладалося на медичних працівників тилу, яких залишилося дуже мало, а тому, в деяких випадках, всю відповідальність брала на себе організація Червоного Хреста. При Наркоматі охорони здоров’я СРСР була створена Шпитальна рада, яка займалася зазначеними проблемами. [3, с. 56].

В умовах війни природно збільшується та ускладнюється рівень тих завдань, які повинна виконувати санітарна служба кожної армії. Тому 1 серпня 1941 р. наказом Народного комісаріату оборони № 0287 оголошувалося нове “Положення про Головне військово-санітарне управління” [8, с. 96] і 11 серпня 1941 було прийнято Постанову Державного Комітету Оборони «Про реорганізацію Санітарного управління Червоної Армії в Головне військово-санітарне управління Червоної Армії». Відповідно до положення на ГВСУ покладалося: керівництво евакуацією поранених, організація лікувальної допомоги, саннадзора по протиепідемічного забезпечення армії.

Структура ГВСУ включала в себе наступні елементи: а) управління - лікувально-евакуаційне, кадрів і підготовки, постачання медичним та санітарно-господарським майном; б) відділи - лікувальний, санітарно-епідеміологічний, бойової підготовки, навчальних закладів та ін .; в) інститут головних спеціалістів (головний хірург, головний патологоанатом, головний терапевт, їх заступники, головні фахівці фронтів, армій, евакуаційних пунктів) та фахівців-інспекторів [7, с.134]

Згідно з постановою ДКО «Про поліпшення медичного обслуговування поранених бійців і командирів Червоної Армії» від 22 вересня 1941 в цілях поліпшення-медичного обслуговування paнениx бійців і командирів Червоної Армії і впорядкування справи евакуації, медичне обслуговування поранених і хворих бійців і командирів в тилових районах країни було покладено на Наркомздрав СРСР (в армійських і фронтових районах - на Головне військово-санітарне управління Червоної Армії) - У підпорядкування Наркомату охорони були передані всі евакошпиталі, сформовані у воєнний час, розташовані і тилових районах (крім постійних госпіталів НКО). Евакопункти залишилися в підпорядкуванні Головного військово-санітарного управління Червоної Армії [5].

З початком Великої Вітчизняної війни забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя фронту і тилу стало найважливішим загальнодержавним завданням. Від її вирішення багато в чому залежав успіх перемоги над ворогом. Центральні та місцеві органи влади доклали всіх зусиль, щоб не допустити масових епідемій на фронті і в тилу. Структурними одиницями протиепідемічної служби, як і до війни, залишалися поліклініка, сільська лікарська дільниця, санітарно-епідеміологічна станція. Однак з початком війни мережу медичних закладів цивільного охорони здоров'я суттєво скоротилася.

Державний Комітет Оборони 2 лютого 1942 виніс спеціальне рішення про створення в усіх республіках, областях, містах і районах надзвичайних протиепідемічних комісій, які мали широкі повноваження [1, с.285]. Постанова ДКО «Про заходи щодо попередження епідемічних захворювань в країні і Червоної Армії» від 2 лютого 1942 стала програмним документом спільної роботи органів охорони здоров'я та ГВСУ Червоної Армії з попередження епідемій. Відповідно до лютневого наказу Уповноваженого ДКО, попередніх указів і постанов уряду про проведення ряду термінових заходів щодо запобігання масових епідемій, відповідно до поставлених цілей і завдань, була вироблена науково обгрунтована система протиепідемічної діяльності. Охорона здоров'я влосконалювала організаційні форми і методи протиепідемічного захисту. На місцях створювалися надзвичайні протиепідемічні комісії, до складу яких входили голови місцевих рад, представники партійних органів, органів охорони здоров'я, військових гарнізонів та військово-медичної служби [6, с.37].

При Народному комісаріаті шляхів сполучення було створено лікарняно-санітарне управління, яке займалося питаннями санітарного стану залізниці та медичного забезпечення пасажирів. До його складу входив санітарно-протиепідемічний відділ, який відповідно до наказу Народного комісаріату охорони здоров’я СРСР № 324 від 30 вересня 1941 р. “Про протиепідемічне забезпечення військових контингентів під час пересування” контролював епідемічний стан не тільки серед цивільних громадян, але й серед особового складу, що пересувалися залізничним транспортом. За наказом Державного комітету оборони від 3 березня 1942 р. “Про створення санітарно-контрольних пунктів” обстеження солдат і офіцерів Червоної Армії, що пересувалися залізничними шляхами сполучення доручалося саме тим медичним організаціям, які в своїй роботі підпорядковувалися санітарним відділам військових округів. Розташовувалися вони на великих станціях і стежили за санітарним станом військовослужбовців, що пересувалися у напрямку фронту, населенням та військовополоненими, які мігрували в тил. [2, с. 4]. Таким чином, зазначені медичні організації виконували роль протиепідемічних бар’єрів, які попереджували занос інфекцій з тилу в діючі війська і навпаки.

Головне санітарне управління та Народний комісаріат охорони здоров’я в перші роки Великої Вітчизняної війни докладали великих зусиль щодо налагодження системи медичної допомоги діючим військам Червоної Армії та перешкоджання розповсюдження епідемій, оскільки від цього залежало майбутнє всієї країни.

1. Великая Отечественная война 1941-1945: энциклопедия. / Гл. ред. М. М. Козлов. Редколлегия: Ю. Я. Барабаш, П. А. Жилин (зам. гл. ред.), В. И. Канатов (отв. секретарь) и др. — М.: Сов. энциклопедия, 1985. — 832 с.

2. Захаров В. С. Военно-медицинская полевая доктрина и санитарная тактика / В. С. Захаров, М. Д. Шматиков. // Военно-санитарное дело. – 1941. – №8. – С. 1–7.

3. Иванов Н. Г. Советское здравоохранение и военная медицина в Великой Отечественной войне 1941-1945. / Н. Г. Иванов. – Л.: Медицина, 1985. – 304 с.

^4. Коммунистическая партия Советского Союза. Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и Пленумов ЦК (1898-1988) / КПСС ; Ин-т Марксизма-Ленинизма при ЦК КПСС ; Под общ. ред. А. Г. Егорова, К. М. Боголюбова. -. М., 1985. Т. 7. С. 222

5. Об улучшении медицинского обслуживания раненых бойцов и командиров Красной Армии. Постановление ГКО №701сс от от 22 сентября 1941 года [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.soldat.ru/doc/gko/text/0701.html.

6. Семенова И. Ю. Здравоохранение Верхнего Поволжья в годы Великой Отечествеиной войны / И. Ю. Семенова. – Н.: Новгород, 1995. – 122 с.

7. Смирнов В. И. Война и военная медицина / В. И. Смирнов. – М., 1976. – 463 с.

8. Смирнов В. И. Фронтовое милосердие / В. И. Смирнов. – М.: Воениздат., 1991. – 430 с.