Психологія і соціологія/8. Педагогічна психологія

Персіанова О. В.

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,Україна

К. психол. н. Байєр О. О.

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара,Україна

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ УЯВЛЕНЬ ПІДЛІТКІВ ПРО БАТЬКІВ ТА ХАРАКТЕРУ

БАТЬКІВСЬКО-ДИТЯЧИХ ВІДНОСИН

Кожний вік є важливим для розвитку людини (як фізичного, так і психічного). Втім підлітковий вік займає особливе місце у віковій психології. Цей період є найскладнішим з усіх дитячих періодів, він являє собою етап становлення особистості, коли відбувається важливий провідний момент переходу від дитячого віку до дорослого. Провідним видом діяльності виступає міжособистісне спілкування. У підлітковому віці всі сторони розвитку піддаються якісним змінам, закладається підґрунтя свідомої поведінки, формуються психічні новоутворення та соціальні установки. У цей період підліток починає усвідомлювати свою особливість і неповторність, у його свідомості відбувається поступова переорієнтація з зовнішніх оцінок на внутрішні.

Проблема вивчення психологічних особливостей батьківсько-дитячої взаємодії в підлітковому віці обумовлена низкою факторів. Перш за все, як було з’ясовано вище, вона визначається особливостями самого підліткового віку, який описується психологами як найскладніший етап розвитку організму та психіки дитини.

Важливою обставиною є те, що в умовах нестабільності суспільства виникає багатоконфліктних сімей, в яких підліток не може достатньо реалізувати свою потребу у спілкуванні, отримати відповіді на численні запитання, які його цікавлять. Унаслідок цього, він зневірюється у можливості існування дружніх і довірливих стосунків між людьми, передчасно розчаровується у людських взаєминах. Нереалізована потреба у спілкуванні спонукає підлітка до пошуку нових знайомих, які, як йому здається, у всьому зрозуміють, розрадять, допоможуть, але які, на жаль, не завжди є гідним зразком для наслідування.

Спілкування в підлітковому віці також зазнає значних якісних змін. Спілкуючись з дорослими, молодші підлітки активно освоюють норми, закономірності соціальної поведінки, виробляють критерії оцінки себе та інших, самостійно займаються самовихованням [6].

В отроцтві, під впливом спілкування з батьками, вчителями й іншими дорослими, у підлітків виникає почуття дорослості. Радянські психологи, зокрема Виготський Л. С., одностайно вважають почуття дорослості найважливішим психологічним новотвором підліткового віку. Ця дорослість для підлітка спочатку вимальовується в негативному плані як вимога свободи. Звідси бурхлива й іноді драматична «переоцінка цінностей» і перебудова стосунків із батьками [5].

Спілкування підлітка багато в чому обумовлюється мінливістю його настрою, що протягом невеликого проміжку часу може змінюватися на протилежний. Мерехтливість настроїв веде до неадекватності реакцій дитини.

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій. Разом з цим, багато підлітків уникають конфліктів, намагаючись сховати недозволені вчинки.

Прагнення явних конфліктів із батьками проявляється порівняно рідко. Швидше використовуються зовнішні форми відстоювання своєї відносної незалежності. Підлітка може залучати ореол зухвалості, який він вважає символом особистої свободи [2].

Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують свою взаємодію з підлітками. Як правило, вони дбайливо і з розумінням ставляться до внутрішнього світу, переживань, захоплень дитини, труднощів і особистісних проблем, поєднують високий рівень вимог з високою повагою до її особистості. Це робить дорослих значущими і потрібними підлітку. А бути значущим і потрібним означає розділити його тривоги і сумніви, стати другом, у якого можна шукати підтримки, відповіді на свої запитання, що можливо лише за взаємної відвертості і довіри, розуміння і співчуття.

Спілкування підлітка великою мірою залежить від стилю батьківського спілкування і виховання, тобто в якій сім'ї виховується підліток. Підліток живе разом із сім'єю. Самі батьки, родичі, сімейні традиції у дитинстві сприймаються, мов незмінна сутність буття. Проте, набираючи досвід життя, підліток відкриває різноманітні стосунки, які отримав від батьків. Зазвичай сім'я ставиться до підлітка відповідно до сімейних традицій, що склалися.

Сім'я із високою рефлексією і відповідальністю розуміє, що підліток дорослішає, і з цим слід рахуватися, змінюючи стиль взаємовідносин. До підлітка починають ставитися з урахуванням появи в нього почуття дорослості. Характер підлітка в такій сім'ї розвивається цілком сприятливо. Він будує свої відносини з оточуючими (дорослими і однолітками) переважно за адекватно-лояльним типом. Висока рефлексія оточення створює сприятливі умови для духовного розвитку підліткa [3].

Окрім визначеного сприятливого типу взаємодії, існують такі стилі батьківського спілкування, як відчужена, авторитарна, деградуюча та неповна сім'я. Наведені стилі батьківського спілкування і виховання дають можливість уявити варіанти умов, створюваних підліткам. Саме розмаїтість стилів, що одержує підліток у щоденному спілкуванні з дорослими, навчає його стратегіям спілкування у реальній взаємодії людей [4].

Дуже важливий чинник, який ускладнює відносини між батьками та дітьми, – невміння старших спокійно і шанобливо висловлювати свої думки молодшим. Адже враження від повсякденного спілкування у батьківській родині – найперший і, мабуть, найважливіший соціальний досвід дитини, який впливає на весь її подальший розвиток. Саме тому налагодження діалогу є необхідною умовою для нормального і своєчасного розвитку дитини.

Нерідко батьки не можуть, не вміють або не готові спокійно та чітко пояснити дитині, чого вони від неї хочуть, тобто озвучити свої сподівання. Але як дитина повинна про них дізнатися? Може скластися ще гірша ситуація, коли батьки нескінченно лають дитину, залучаючи сторонніх людей, щоб ті навіювали синові (доньці), яким йому (їй) потрібно бути.

Батькам необхідно вчитися говорити про свої очікування та чути відповіді дитини, адже її думки з цього приводу означають участь в очікуваннях щодо неї. А найсміливішим батькам ватро поцікавитися: чого дитина очікує від них? Тоді це буде не просто очікування, а взаємодія, де у кожного є своя частка впливу [1].

З огляду на вищенаведене можна зробити висновок, що агресивна поведінка батьків при спілкуванні з їх дітьми негативно впливає на подальше ставлення дитини до них. У результаті дитина буде знаходити підтримку в певних соціальних прошарках, що, в свою чергу, може негативно вплинути на її подальшу поведінку вдома.

Література:

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология / Г. С. Абрамова. – Москва: Академ. проэкт, 2001. – 704 с.

2. Бандура А. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений / А. Бандура. – Москва: Апрель-Пресс, 2000. – (Психология. XX век).

3. Волков Б. С. Психология ранней юности / Б. С. Волков, Л. В. Вереина, С. В. Баранова. – Москва: Сфера, 2001. – 396 с.

4. Гурковська Т. Л. Практичний психолог: школа / Т. Л. Гурковська, О. Шрамко // Видавничий будинок. – 2012. – № 5. – 65 с.

5. Крайг Г. Психология развития / Г. Крайг, Д. Бокум. – С.-Петербург : 9-е изд. : Питер, 2005. – 940 с.

6. Кулагина И. Ю. Возрастная психология / И. Ю. Кулагина. – М. : УРАО, 1999. – 176 с.