Секція „Педагогічна психологія”

Гуляс І.А.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

САМОРОЗУМІННЯ, САМОСТАВЛЕННЯ І САМООСЯГНЕННЯ

У КОНТЕКСТІ САМОВИЗНАЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

У самовизначенні особистості значущими є саморозуміння, самоставлення, самоосягнення. Самовизначення виступає як діяльність, що розкриває внутрішню побудову, специфіку внутрішнього світу суб’єкта і дає можливість співвіднести себе з довкіллям – усвідомити власну границю, в межах якої перебуває Я за межами не-Я. Границя Я розширюється в межах онтогенетичного розвитку суб’єкта взагалі та в зрілому віці зокрема. Проте динаміка особистісного та професійного розвитку суб’єкта залежить від його здатності періодично здійснювати діяльність з визначення себе (самовизначення), і головне, усвідомлювати й ураховувати результати даної діяльності. Механізмом самовизначення є рефлексія, за допомогою якої здійснюється процес саморозуміння [2, с. 79].

Даний процес детально проаналізовано у працях Б.В. Кайдагорова [3, с. 129-132]. На думку автора, „саморозуміння створює основу інтеграції когнітивних і афективних процесів самосвідомості” [3, с. 130], а тому саморозуміння він визначає як „процес осягнення сенсу свого існування, результатом якого є когнітивне й емоційне узгодження продукту свідомості та реальної поведінки” [3, с. 130].

Самоставлення, на відміну від саморозуміння, є узагальнене емоційно-ціннісне ставлення до себе. Узагальнений аналіз проблеми самоставлення як сенсу Я зроблено С.Р. Пантелєєвим, який обґрунтував нетотожність самоставлення до самооцінки, виокремивши також особливий вимір емоційно-ціннісного ставлення до себе. Автор показав, що ставлення особистості до свого Я впливає майже на всі аспекти поведінки людини, включаючи досягнення цілей, способи формування і вирішення кризових ситуацій [5].

Відповідно самоставлення діалектично пов’язане з само розумінням і вони формують єдине когнітивно-смислове й емоційно-ціннісне ставлення до власного Я суб’єкта. Самоставлення і саморозуміння складають єдність і здійснюють процес самоосягнення, результатом якого є самовизначення. З точки зору аналізу суб’єктності особливий інтерес представляє „внутрішнє” самоосягнення в проблемній ситуації. Вихідне (початкове) чуттєве Я суб’єкта в даному випадку є поєднанням „частин”, що перебувають у суперечності. Конфлікт „можу – не можу” дає приклад подібного протистояння двох рівноправних начал. Завдання, яке розв’язує суб’єкт, спрямоване на особливе перетворення початкового „образу Я”, що дозволяє трансформувати „потенційне Я” в „наявне Я”. Така трансформація є важливим критерієм суб’єктності [4]. Суб’єкт утверджується у власних очах, це означає, що він ніби пориває з образом себе, який його не влаштовує і будує образ, який його задовольняє. У процесі саморозуміння представлені і переплетені моменти самопізнання і самотворчості, самореалізації і самовизначення. Розуміючи себе, ми водночас осмислюємо, аналізуємо, перетворюємо й осягаємо себе. Розуміння розглядається як засіб пізнання (І.С. Кон). Пізнання – це сукупність знань, що виникають у результаті відповідей на питання і розв’язання завдань. Здійснюючи саморозуміння, ми визначаємо себе заново. Формуючи себе, людина утверджує своє буття у світі, самовизначає себе, джерелом чого є власне суб’єкт [4].

Отже, суб’єктність виступає як сутнісна властивість суб’єкта, що відображає можливість його самовизначення, актуалізується в реальності за допомогою самоосягнення, самоставлення і саморозуміння. Самовизначення як діяльність, спрямовану на констатацію і позиціонування себе, відносять до внутрішньо орієнтованої і співвідносної категорії між простором Я суб’єкта і його не-Я. Завершення процесу самовизначення розкриває для суб’єкта потенційну область розвитку, здатну бути пізнаною, включеною у простір власного Я. Іншими словами, область, що лежить за межею Я суб’єкта, потенційно виступає в якості мотиву його подальшого розвитку. Таким чином, процес самовизначення актуалізує процес саморуху особистості, в основі якого лежить самостійний вибір напрямку розвитку в зрілому віці, що визначається єдністю раціонального й ірраціонального [1].

В основі саморуху оформлюються ціннісно-смислові орієнтири, що виконують смислоутворювальну функцію, а цінність є мотивом, що характеризується певним місцем у системі самоставлень індивіда. Мотив, який розглядають як цінність, виступає у свідомості суб’єкта сенсоутворювальною характеристикою його існування у світі [6].

Відповідно, самовизначення і саморух – це первинні та необхідні для актуалізації суб’єктності процеси, які виводять дану сутнісну властивість суб’єкта з потенційного в реальний стан.

Література:

1. Вязникова Л.Ф. Психологические основания процесса профессиональной переподготовки руководителей системы образования : Дис. ... д-ра психол. наук / Л.Ф. Вязникова. – Хабаровск, 2002.

2. Ермолаева М.В. Значение субъектного подхода для изучения развития личности на этапах зрелого возраста / М.В. Ермолаева, П.В. Кондратьев // Мир психологии. – № 1. – С. 79-86.

3. Кайдагоров Б.В. Самопонимание и его место в структуре самосознания / Б.В. Кайдагоров // Мир психологии. – 1997. – № 1. – С. 129-132.

4. Кон И.С. Социологическая психология / И.С. Кон. – М.: Изд-во МПСИ; Воронеж : Изд-во НПО «МОДЭК», 1999.

5. Пантелеев С.Р. Строение самоотношения как эмоционально-оценочной системы : Автореф. дис. … канд. психол. наук / С.Р. Пантелеев. – М., 1998.

6. Петровский А.В. Теоретическая психология: Учеб. пособие для студ. психол. фак. высш. учеб. заведений / А.В. Петровський, М.Г. Ярошевский. – М. : Изд. центр „Академия”, 2001. – 496 с.