Дашко І.М.

Ревенко Л.О.

Криворізький факультет Запорізького національного університету

Теоретичні аспекти сутності соціальної політики України

Соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Соціальна політика — це складова загальної політики, втілена в соціальні програми та різноманітні заходи, спрямовані на задоволення потреб та інтересів людей і суспільства. Зрозуміло, що соціальна політика має бути адекватною стану економіки, але ігнорування соціальними проблемами може призвести до значних економічних втрат. Метою соціальної політики держави є забезпечення стабільної, без заворушень і потрясінь, життєдіяльності суспільства, досягнення соціальної злагоди та соціальної цілісності, належного рівня добробуту людей.

Існують соціальний та ринковий підходи до реалізації соціальної політики. Соціальний підхід виходить із того, що суспільство має гарантувати кожному громадянину доходи, не нижчі за межу малозабезпеченості; ринковий підхід - з того, що суспільство бере на себе зобов'язання тільки створити умови кожному члену суспільства для виявлення ним економічної активності та одержання доходу [3].

У нашій країні за стратегічної орієнтації на соціальне ринкове господарство домінує ринкова модель. Ринкова модель відрізняється найбільшою соціальною жорсткістю. Як основний принцип тут діє пріоритет ринкових методів регулювання соціальної сфери перед методами прямого державного втручання. Вона характеризується роздержавленням соціальної сфери, зведенням до мінімуму державних субсидій і дотацій та розширенням ринкових інструментаріїв у функціонуванні [2].

Соціальний захист у будь-якій державі — це комплексна система соціально-економічних відносин, призначена для надання різнобічної допомоги непрацездатним чи обмежено працездатним особам, а також родинам, доходи працездатних членів яких не забезпечують суспільно необхідного рівня життя.

Прийнятими в Україні законодавчими і нормативними актами передбачено, що елементами соціального захисту на сучасному етапі є

- державні гарантії в оплаті праці найманих працівників;

- утримання непрацездатних і підтримка життєвого рівня малозабезпечених громадян і сімей з дітьми;

- державні гарантії у сфері зайнятості, підготовки і перепідготовки кадрів;

- компенсація населенню збитків у зв’язку з разовим підвищенням цін на товари і послуги при проведенні комплексної реформи цін;

- індексація грошових доходів населення при поточному підвищенні цін на товари і послуги, запровадження механізму перегляду мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій і т. ін.;

- індексація внесків населення в Ощадбанку у зв’язку зі зростанням цін і розвитком інфляційних процесів;

- захист інтересів споживачів за допомогою різноманітних соціально-економічних інновацій, пов’язаних з переходом від «ринку продавця» до «ринку покупця» (стимулювання розвитку споживчого сектора економіки, антимонопольне регулювання, сприяння діяльності споживчих асоціацій тощо).

Стратегія політики соціального захисту держави сформульована у програмах діяльності Кабінету Міністрів починаючи з 1996-го по 2011рр. і визначає тенденції та пріоритети соціальної політики у середньостроковій перспективі. Виходячи з необхідності її реформування, урядом визначено принцип гарантованості матеріальних та соціальних благ не за професійним чи службовим статусом людини, а виходячи зі ступеня її бідності або ж малозабезпеченості. Під безпосередньою опікою держави мають залишитися найвразливіші верстви населення: діти, пенсіонери, інваліди, малозабезпечені сім’ї.

Основними пріоритетами в політиці соціального захисту населення повинні стати:

- зміщення акценту державної політики в боротьбі з інфляцією на тіньовий обіг грошей, запобігання падінню рівня життя населення темпами, що випереджають падіння виробництва продукції;

- стримування випереджаючого зростання споживчих цін відносно грошових доходів населення;

- скорочення розриву між вартістю життя і трудовими доходами населення;

- пошук економічних можливостей для підтримки купівельної спроможності пенсій [1].

Отже, оцінюючи соціально-економічну ситуацію в нашій країні можна зробити висновок про те, що курс реформ не супроводжувався чітко цілеспрямованою соціальною політикою. Держава, по суті, припинила контролювати найважливіші соціальні процеси. Замість цього час від часу ухвалювалися кон’юнктурні популістські рішення, які лише посилювали недовіру до влади й до перетворень, що провадяться нею. Соціально необґрунтований курс реформ і послаблення державного регулювання економіки обернулися найтяжчою кризою - усієї соціальної сфери. Соціальна ціна реформ виявилася дуже високою для більшості українців, які багато в чому зазнали непоправних втрат.

Список використаних джерел

1. Інтернет ресурс. Навч. посіб. / Кол. авт. О. О. Бєляєв, М. І. Диба, В. І. Кириленко та ін. - К.: КНЕУ, 2005. -196с. http://buklib.net/component/ option,com_jbook/task,view/Itemid,36/catid,122/id,3390

2. Інтернет ресурс. Бібліотека Гринчука http://www.grinchuk. lviv.ua/book/168/2632.html