Ольховська В.В., Семенюк І.О.

Науковий керівник – к.е.н., доц. Кучумова І. Ю.

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Напрямки розвитку трудового потенціалу країни

Трудовий потенціал є важливою складовою прогресивного економічного розвитку будь-якої країни. Особливу роль в цьому відіграють такі фактори, як знання, освітній рівень, професійна кваліфікація, навички, вміння, досвід роботи а також продуктивність праці. Розгляд цього показника, проблеми його відтворення, використання та удосконалення, стає досить актуальним в умовах сучасних тенденцій розвитку національної економіки.

Завдання дослідження спрямовується на розкриття сутності та змісту трудового потенціалу, виявлення факторів впливу на нього.

У зарубіжній і вітчизняній літературі немає однозначного визначення сутності категорії «трудовий потенціал». Найбільш обґрунтованими є такі три основні підходи:

1. Трудовий потенціал можна розглядати, як напрям конкретизації категорії «робоча сила». Трудовий потенціал відображає не тільки кількість людей, здатних до праці, а й їхні освітньо-кваліфікаційні характеристики.

2. Трудовий потенціал – це ресурси праці, які має суспільство на певному етапі своєї діяльності. Тобто в цьому разі трудовий потенціал розглядається як уже існуючий ресурс, який має змогу збільшуватись, розвиватись за певних умов.

3. Трудовий потенціал – форма втілення особистого фактора виробництва, тобто людського фактора.

Розгляд різних наукових поглядів на трудовий потенціал дало змогу чіткіше визначити зміст цієї категорії. Трудовий потенціал – це сукупність сформованих і нагромаджених сил, здібностей, властивостей, якостей для трудової діяльності з виробництва життєвих благ, що задовольняють потреби суспільства. Спільним у дослідженні усіх авторів можна вважати те, що у поданих вище трактуваннях поняття трудовий потенціал пріоритетне значення надається якісним параметрам людини, таким як освіта, професійна підготовка, стан внутрішніх мотивацій та прагнень [1].

Оцінка стану трудового потенціалу України на сучасному етапі є неоднозначною. З однієї сторони, відбувається поліпшення певних якісних його характеристик: збільшується частка населення з вищою освітою, зростає комп’ютерна грамотність, формується уміння працювати у ринковому середовищі, підвищується підприємницька активність, реалізуються програми сприяння зайнятості [2].

Разом з тим можемо визначити такі несприятливі умови щодо руйнування трудового потенціалу, котрі склалися в Україні. По-перше, спостерігається погіршення стану системи охорони здоров’я, особливо в Тернопільській, Івано-Франківській, Донецькій, Запорізькій, Харківській, Чернігівській та Кіровоградській областях. По-друге, стрімке скорочення показників, що характеризують демографічну ситуацію, властиву для Житомирської, Львівської, Сумської та Чернігівської областей. По-третє, низький рівень якості трудового життя, його невідповідність наявним і перспективним потребам розвитку трудового потенціалу, а саме: низький рівень соціально-економічної захищеності працівників; наявність та поширення тіньових відносин у трудовій сфері; не зорієнтованість підприємницької сфери на розвиток трудового потенціалу; невідповідність регіональної політики потребам розвитку трудового потенціалу; несприятливі соціально-економічні умови формування якісного трудового потенціалу до досягнення людиною працездатного віку.

Сучасна ситуація в країні склалася під дією різних факторів впливу на характер розвитку трудового потенціалу. До них перш за все слід віднести низький рівень оплати праці, незважаючи на те, що спостерігається динаміка зростання мінімальної заробітної плати. Станом на 1 січня 2011 року її розмір складав 941 грн., на 1 квітня 2011 р. – 960 грн., з 1 жовтня 2011 року – 985 грн. З 1 грудня 2011 року її розмір досягне 1004 грн.

Наступний фактор, який деформує трудовий потенціал, це високий рівень зовнішньої трудової міграції робочої сили: за різними експертними оцінками обсяги трудової міграції щорічно складають від 2 до 7 млн. українських громадян (майже третина українців працездатного віку). За даним 2010-2011рр. до основних країн трудової міграції відносять: Росію (40-50%), Польщу (15-20%), Чехію (10-12%), Італію (10%), Португалію (5-8%).

Також важливим фактором виступає старіння населення всіх регіонів, погіршення стану здоров’я та зменшення середньої тривалості життя населення, яка у період з 1992р. по 2011р. змінилася з 70 років до 68 років.

Аналіз факторів впливу на характер розвитку трудового потенціалу суспільства показав, що вони викликані тривалим періодом спаду в економіці, соціально-економічною кризою, які в свою чергу відбилися на погіршенні якісних характеристик трудових ресурсів [2].

Таким чином, розглянуті вище аспекти дають змогу сформулювати такі висновки та рекомендації з формування та розвитку трудового потенціалу України:

- в сучасних умовах господарювання провідним завданням має стати забезпечення конкурентоспроможності національної економіки;

- удосконалення регіональних програм зайнятості з урахуванням соціально-економічних особливостей регіонів, пріоритетів економічного і соціального розвитку;

- підтримка підприємництва, розвиток малого та середнього бізнесу як важливий напрямок зниження рівня безробіття та підвищення рівня зайнятості;

- здійснення професійного навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації робочої сили з урахуванням регіональних особливостей, що в свою чергу знижуватиме міграцію;

- дотримання норм трудового законодавства, надання і виплата гарантій і компенсацій відповідно до його основних норм та положень колективних угод різних рівнів;

- стимулювання працівників до досягнення необхідних результатів праці, належної трудової поведінки;

- удосконалення відтворення соціальної складової трудового потенціалу, яка передбачає творчий, духовний, культурний розвиток членів суспільства.

Література:

1. Сем’ян О.В. Чинники формування трудового потенціалу України // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2010. – № 1(9). – С. 86–89.

2. Клименко Я. В., Збаржевецька Л. Д. Трудовий потенціал України: проблеми та напрями ефективного відтворення // Наукові записки Кіровоградського національного технічного університету. – 2010. – № 10 (3).