Лепетан Інна Михайлівна, Біла Ганна 41-КР

Вінницький національний аграрний університет

Методи обліку витрат: зарубіжний та вітчизняний досвід

Важливою умовою успішної діяльності підприємства є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентоспроможність продукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємства.

Для ефективного управління підприємством, в першу чергу, необхідна достовірна та вчасна інформація щодо витрат. Важливу роль у забезпеченні соціально-економічної віддачі коштів та капіталу будь-якого підприємства відіграють формування й облік витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції. Від їх належної організації багато в чому залежать рівень економічного управління підприємством, ступінь впливу результатів діяльності окремих підрозділів на підвищення ефективності виробництва, обґрунтованість планування якісних та кількісних показників, оптимальне ціноутворення тощо. Облік витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції здійснюється в межах управлінського обліку, який законодавчо нерегламентований, а отже потребує регламентації обліковою політикою підприємства. Наказом Міністерства аграрної політики України від 17.12.2007 № 921 затверджені Методичні рекомендації щодо складання розпорядчого документа про облікову політику підприємства.[2]

Облік виробничих витрат досліджували вітчизняні вчені Ю.П Воскобійник, О.Г. Шпикуляк, І.В.  Охріменко, Г.О Партин, Ф.Ф. Бутинець, Б.І. Валуєв, С.Ф. Голов, Л.В. Нападовська, М.С. Пушкар, В.В.Сопко, М.Чумаченко та зарубіжні: А. Апчерч, В.Б .Івашкевич, К. Друрі, С.А. Ніколаєва, В.Ф. Палій, С.А. Стуков, Я.В. Соколов, Дж. Фостер, Ч. Хорнгрен, А. Яругова.

Під методом обліку витрат розуміють сукупність способів відображення групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення поставленої мети та вирішення конкретного завдання.

У вітчизняній та зарубіжній практиці вчені не можуть дійти до спільної думки щодо класифікації методів обліку витрат. Проте, несистематизоване викладення сутності цих методів у науковій і спеціальній літературі не дає можливості чітко розібратися в особливостях кожного з них.

Найбільш поширені методи обліку витрат і їх характеристика наведена на рисунку 1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 1. Класифікація методів обліку витрат

 

З переходом України до ринкової економіки вимагається вивчення зарубіжного досвіду обліку витрат, для того щоб удосконалити вітчизняні методи, які непогано зарекомендували себе.

В американських фірмах застосовують переважно два ме­тоди обліку виробничих витрат і калькуляції собівартості про­дукції: метод обліку витрат за замовленнями (позамов­ний) та метод обліку витрат за процесами (попроцесний).

Позамовний метод обліку використовують в індивідуаль­ному та дрібносерійному виробництві. Він застосовується пе­реважно на підприємствах з коротким циклом виробничого процесу, оскільки керівник фірми, отримавши замовлення, планує виробництво так, щоб отримати прибуток від викона­ного замовлення за максимально короткій строк.

Попроцесний метод обліку виробничих витрат застосо­вують у масовому та серійному виробництвах. Є три форми попроцесного методу обліку витрат на виробництво: послідов­ний, паралельний і роздільний.

При послідовному методі виробничі витрати одного цеху або процесу послідовно перераховуються на рахунок наступ­ного цеху обробки. Паралельний облік ведеться на тих підприєм­ствах, де обробка продукції відбувається одночасно за кілько­ма процесами, необхідними для випуску одного і того ж виро­бу. Роздільно облік здійснюється там, де випускається одно­рідна продукція з різними процесами обробки.

При попроцесному методі обліку витрат витрати нагромаджуються за певний період часу за цеха­ми, центрами витрат і процесами, тобто за обліково-калькуля­ційними підрозділами.

Матеріа­льні витрати обліковують на основі вимог на видачу матеріа­лів. Трудові затрати фіксують у відповідних документах з об­ліку праці. Сума накладних витрат у більшості випадків роз­поділяється відповідно до завчасно встановленої ставки. Цей метод застосовується на підприємствах із сезонним характе­ром виробництва.[1]

У вітчизняній і зарубіжній практиці попередільний метод застосовується у виробництвах, які характеризуються послідовною переробкою промислової або сільськогосподарської сировини для отримання готового продукту на основі фізико-хімічних, біологічних та термічних процесів.

Метод фактичної собівартості полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.

Нормативний метод характеризується тим, що затрати обліковуються за встановленими нормативами, а собівартість продукції калькулюється ще на стадії планування виробництва. Метод дозволяє вести точний аналітичний облік і за відхиленнями фактичних затрат від нормативних контролювати загальну собівартість продукції. Цей метод доцільно було б використовувати при калькулюванні собівартості сільськогосподарської продукції.

На початку XX століття у США і Західній Європі поширеним був метод управлінського обліку “стандарт-кост” . Засновником цього методу був Гарінгтон Емерсон, він розкрив можливості абсолютно нового підходу до обліку. Відповідно до підходу, то він має бути спрямований на майбутнє: “Облік має свою ціль перемоги над часом. Система “стандарт-кост” вперше у світовій практиці управління дозвола поєднати функції обліку, планування і контролю витрат в єдине ціле.

Г.Емерсон стверджував, “…що чим більше відхилень, тим необхідніший метод, а Ч. Гаррісон трансформував ідею методу у два правила: всі витрати повинні бути співставлені зі стандартними; відхилення фактичних витрат від нормативних повинно аналізуватися за причинами їх виникнення” [4].

Метод обліку витрат “Стандарт-кост” і став аналогом вітчизняного нормативного методу обліку, зародження і розробка якого розпочалася ще в 30-х роках XX століття в СРСР. Так, проф. Ю.Я. Литвин вважає, що принципової різниці між термінами “стандарт-костинг” і “нормативний облік” немає. Більше того, нормативний облік історично є продовженням і розвитком ідей, закладених у системі “стандарт-костинг”.

Здійснюючи порівняння двох методів, “стандарт-кост” і нормативного,

ми бачимо, що між ними різним є те, що в перщому витрати перевищують встановлені  норми , відносять до результатів діяльності підприємства і не включаються до виробничих витрат, тоді як при другому виявлені відхилення документуються і відносяться до собівартості продукції.

Метод обліку “стандарт-кост” не регламентується законодавчими актами, не має єдиної методики ведення облікової документації та встановлення стандартів, що пов’язано з відсутністю регламентації з боку держави. Крім того, за такого методу не ведеться облік зміни норм, їх причин і винуватців, а тому на практиці використовують різноманітні норми в межах підприємства, за рахунок чого виникає неоднозначність у відображенні нормативних витрат.

Метод абзорпшен-костинг призначений для обчислення повних витрат. Він припускає розподіл усіх витрат між реалізованою продукцією і залишками продукції. При цьому витрати поділяються залежно від їх функціональної ролі на виробничі, реалізовані та адміністративні.

Директ-костинг є методом управлінського обліку, який базується на класифікації витрат на змінні та постійні і включає в себе облік витрат за їх видами, місцями виникнення й носіями, облік результатів виробничої діяльності, а також аналіз витрат і результатів для прийняття управлінських рішень. Цей метод має два варіанти: простий директ-костинг (заснований на використанні в обліку даних тільки про змінні витрати), розвинутий директ-костинг (при застосуванні якого до собівартості разом із змінними витратами включаються також прямі постійні витрати на виробництво та реалізацію продукції).

З розвитком ринкових відносин, завдань, які стоять перед керівниками підприємств, необхідно розширити класифікаційні критерії методів обліку витрат для подальшої їх деталізації. Це  в свою чергу, допоможе точному визначенню, фінансового результату.

Нападовська Л.В. вважає, що додатковими ознаками можуть бути наступні: типи, кількість продуктів,спосіб розподілу непрямих витрат, термін складання, охоплення витрат, видом вихідних даних для обчислення собівартості (табл. 1). [4]

Таблиця 1.

Додаткові класифікаційні ознаки методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

Ознака класифікації

Метод обліку витрат і калькулювання

собівартості продукції

1

2

За типами

Напівфабрикатний; безнапівфабрикатний

За кількістю продуктів

Одно продуктовий; багапродуктовий

За способом розподілу непрямих

витрат

Однокоефіцінтний; багато коефіцієнтний

 

Продовження табл.1

За терміном складання

Плановий; звітний

За охопленням витрат

Повний; виробничий; центру відповідальності окремих видів робіт (процесів); технологічний

За видом вихідних

даних для обчислення

собівартості

Планові; нормативні; звітні

 

На нашу думку, використання додаткових класифікаційних ознак методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, допомагає ефективніше організовувати обліковий процес.

Отже, відсутність чіткості у визначення методів облік витрат та калькулювання собівартості продукції унеможливлює єдність думок вітчизняних і зарубіжних науковців до підходу щодо їх класифікації. Чітка класифікація методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) має дати можливість, враховуючи структуру управління і технологію виробництва, обрати для підприємства найбільш прийнятний метод обліку витрат.

Список використаної літератури

1. Лучков М.Р. Бухгалтерський облік в зарубіжних країнах: Навчальний посібник/ М.Р. Лучков, І.Д. Бенько - 2006.- 310 с.

2. Маренич Т.Г. Облікове забезпечення відтворювальних процесів у сільськогосподарських підприємствах / Т.Г. Маренич // Електронний ресурс: Режим доступу: http:www.nbuv.gov.ua.- 2010.- С. 146

3. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо складання розпорядчого документа про облікову політику підприємства: наказ Міністерства аграрної політики України від 17.12.2007р. №921 [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.minagro.gov.ua.

4. Тлучкевич Н.В. Облік витрат та калькулювання собівартості в сільському господарстві: теорія, методика, практика / Н.В. Тлучкевич // Економічний форум.- 2011.- №1.- С.1-10