Ґудзь Віктор

доцент кафедри історії та правознавства Мелітопольського державного

педагогічного університету ім. Б. Хмельницького

 

Геноцид українського народу 1932-1933 років в аргументації Джеймса Мейса

 

Тематика історії голоду в Радянській Україні налічує на сьогодні понад 15 тис. публікацій, але залишається актуальною і дискусійною у визначенні характеру цієї трагедії. Мету даного повідомлення становить дослідження аргументації та висновків історика Джеймса Е. Мейса щодо оцінки історії голоду в УСРР 1932-1933 рр. як геноциду українського народу сталінським режимом. Джерельну базу обраної нами теми складають передусім оригінальні твори професора Мейса -- великого індіанця, який став великим українцем. Спеціальних монографічних робіт, присвячених науковій спадщині і життєдіяльності Дж. Мейса ще не створено. Тому в роботі враховано переважно спогади близьких історику людей: його дружини, друзів, співробітників. Більшість із них опубліковані у меморіальному збірнику за редакцією Лариси Івшиної 1.

Методологія наукового пошуку Джеймса Мейса відзначається комплексним системним підходом до вивчення теми, логікою історичного аналізу. Звідси його об’єктивне висвітлення причин і наслідків Голодомору, ретроспективні наукові виміри у широкому часово-просторовому масштабі, з розумінням тенденцій розвитку і перспективи історичних явищ. Ось один із прикладів такого підходу: «Голокост як такий, в розумінні перших масових розстрілів євреїв 1941 року, почався в Україні. З 1933 року, через Голокост, Чорнобильську аварію і теперішню економічну кризу, якій не видно кінця … я не можу оговтатись від враження, що цю землю охопила трагедія біблійних масштабів»2. Переймаючись болем української історії, історик влучно називає нашу Вітчизну «Земля на крові».

Дж. Мейс торкається роботи Міжнародної слідчої комісії з розслідування голоду 1932-1933 рр, в Україні, на показовому судовому процесі організованому Конгресом вільних українців за участю 7 провідних юристів-експертів світу, яка запитувала: «Якщо був намір знищення, чи підпадає це під визначення знищення національної, етнічної, расової або релігійної групи як такої?» 3. Він зауважує: «…єдина справжня причина, чому факт геноциду не визнали, полягала в тому, що найочевидніші його винуватці були вже мертві до того часу, коли комісія оголосила про свої висновки, і тепер, 13 років по тому, знайти обвинува­чених було б практично неможливо. Однак слушність мав саме професор Сандберг (голова Комісії. – Авт.), а не більшість, виявивши на підставі мізерних доказів, які ми тоді мали, що намір був присутній» 4. 

Дослідник, як фахівець, який захистив докторську дисертацію саме з української історії 20-х – 30-х років, переконаний: щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, йому потрібно було знищи­ти найсильнішу з неросійських республік СРСР, а отже вигубити українське селянство, інтелігенцію, українську мову, історію, знищити Україну як таку. «Калькуляція була дуже простою і вкрай примітивною: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті нема проблем. Така політика в класичному розумінні цього слова означає ГЕНОЦИД» 5.

На доказ своїх міркувань історик наводить лист Сталіна Кагановичу від 11 серпня 1932 року: «...Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи. Плохо по партийной линии. Говорят, что в двух областях Украины (кажется, в Киевской и Днепропетровской) около 50-ти райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. В других райкомах обстоит дело, как утверждают, не лучше» 6. Аналізуючи документ, вчений вказує на прямий зв'язок політичних репресій в Україні із хлібозаготівлями, а також на спланованість наступу на республіку через її національну свідомість і уявну Кремлем зовнішню загрозу: «Если не возьмемся теперь же за выправление положення на Украине, Украину можем потерять» 7. Відповідно генсек ставить своєму резиденту в республіці кінцеву мету: «...Поставить себе целью превратить Украйну в кратчайший срок в настоящую крепость СССР; в действительно образцовую республику. Денег на это не жалеть» 8.

Дж. Мейс вказує на безпосередню роль в організації Голодомору московських посланців В. Молотова і Л. Кагановича, призначених 22 жовтня 1932 р. керівниками спеціальних комісій із нагляду за хлібозаготівлею в Україні та на Кубані. Він називає жахливим декрет від 18 листопада 1932 р., який Молотов проштовхнув через українське Політбюро, де наказувалося відбирати у селян, які не виконали розверстки, усе, крім насіннєвого зерна (яке також відберуть спеціальним декретом наприкінці грудня), стягувати із селян-одноосібників штрафи іншими видами продуктів. Іншими словами, якщо не було хліба, то реквізовували картоплю, квасолю, капусту і все інше їстівне.

У газетній колонці «Пам'ять про 1933-й» вчений нагадує ще один факт геноциду: 6 грудня було складено «чорний список» сіл, які підля­гали блокаді (протягом тижня цей захід охопив 82 райони України), магазини були зачинені і всі товари вивезені 9. Доказом антиукраїнської націленості Голодомору, -- справедливо вважає Мейс, -- є також декрет Політбюро ЦК ВКП (б) від 14 грудня 1932 р., підписаний Сталіним і Молотовим, у якому відповідальність за «недоліки хлібозаготівель» в Україні та на Північному Кавказі (тобто Кубані) покладено на «куркулів і націоналістів-шкідників», щоб виправдати хвилю терору з боку партійних чиновників. Декретом наказувалося припинити українізацію Північного Кавказу, що й було зроблено наступного дня в усьому СРСР 10.

Історик нагадує, що у січні 1933 р. у Москві опублікували обвинувачення проти Кому­ністичної партії України. 24 січня 1933 р. Павла Постишева призначили другим секре­тарем ЦК КП(б)У, (разом із «десятками тисяч більш надійних то­варишів»), а фактично -- диктатором, і розпочався терор навіть проти ко­муністичної інтелігенції. Україну насильно деукраїнізували, позбавили власних культурних цінностей і пам'яті про їхніх творців впродовж десятиріч.

За Мейсом, антиукраїнську спрямованість геноциду підтверджують сотні і тисячі свідчень очевидців, записаних у самій Україні і за океаном 11. З цих фактів, пояснює історик, зрозуміло, що мав на увазі автор терміну «геноцид» Рафаель Лемкін, коли писав: «Геноцид має дві фази: першу, коли руйнують національну модель пригнобленої групи, і другу, коли їй нав'язують національну модель гнобителя. У свою чергу, таке нав'язування може бути застосоване до тієї частини пригнобленого населення, якій дозволено залишитися серед живих, або тільки до території, після того, як на ній знищено все населення та її заселено пригноблюючою нацією-гнобителькою» 12. Обгрунтовуючи свою методологію дослідження теми, Джеймс Мейс зауважує: те, що мав на увазі Лемкін і що було прийнято міжнародним співтовариством, — це дії, «які здійснюються з наміром знищити або скалічити певну групу людей», дії, які явно застосовні до скаліченої режимом України. Тому, за Мейсом, для визначення геноциду в Україні неправомірно ставити питання «Скільки мільйонів загинуло?». Методологічно справедливе питання: як могло вижити так багато людей за обставин, коли зроблено все можливе, аби їх заморити голодом?  

Логіку фахівця щодо характеру подій 1932-1933 років в українському селі можна прослідкувати за підготовленими під його керівництвом у 1988 р. підсумковим документом «Висновки спеціальної Комісії Конгресу США з питань Голодомору 1932—1933 років в Україні». У першому пункті «Висновків» висловлюється певність у штучному характері трагедії: «1. Немає сумнівів, що велика кількість населення Української РСР та Північної території Кавказу померла від голоду протягом 1932—1933 років через Голодомор, спричинений людьми, шляхом конфіскації врожаю 1932 року радянською владою» 13. Надалі уточнюються причини Голодомору, факти, які дозволяють трактувати його геноцидом.

У статті «Урок геноциду» Дж. Мейс пригадує, що поданий до Сенату США проект резолюції, яка пропонувала визнати, що Голодомор 1932-1933 рр. в Україні, був актом геноциду, і підтримати зусилля уряду та Верховної Ради України щодо отримання ширшого визнання цієї трагедії, зустрів заперечення Росії. Прес-секретар російського посольства у Вашингтоні Євген Хоришко заявив: «Ми категорично не згодні з такою оцінкою голоду, який мав місце в Україні в 30-х роках. Багато аспектів втілення у життя радянської політики під керівництвом Сталіна у ті роки були трагічними для багатьох народів СРСР, не тільки для українців, а й для росіян, естонців, казахів, кримських татар і багатьох інших» 14. Дж. Мейс відповів на це визнанням, що естонці, чеченці і кримські татари теж були жертвами геноциду. «З казахами і росіянами все трохи інакше, хоч їхні страждання також заслуговують на те, щоб про них пам'ятали» 15.

Щоб з'ясувати, чи був український Голодомор геноцидом, на думку Мейса, слід відповісти на два запитання: «Яке визначення геноциду?» і «Чи підпадає те, що сталося в Україні, під це визначення?» Він вказує на Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 1:96 у 1946 році та Конвенцію ООН із питань покарання і запобігання злочину геноциду в 1948 році і нагадує, що насправді ця ідея з'явилася ще у 1933 році. «Модель того, що він (Р.Лемкін. – Авт.) пізніше назвав геноцидом і з чим переконав міжнародну спільноту погодитися, базувалася на тому, що Гітлер зробив із окупованими народами в Європі: калічити їх так, щоб німці були відносно сильнішими, а ті, кого вони завоювали, відносно слабшими, незалежно від результату війни» 16. За прийнятими в світі ознаками геноцид розуміють як спробу знищити або завдати шкоди якій-небудь національній, етнічній, расовій або релігійній групі з метою злочинно змінити національний характер регіону засобами, перерахованими у Конвенції про геноцид: вбивством членів цієї групи і навмисним створенням для неї таких життєвих умов, які розраховані на цілковите або часткове фізичне знищення її. Конвенція включає й інші засоби, але вищезазначені найважливіші у випадку України. Як стверджує Мейс, «…зрозуміло, що у 1932 - 1933 рр. в Україні одночасно проводили дві кампанії. Одна з них мала на меті заморити людей голо­дом до смерті, забираючи у них продовольство, друга — завдати шкоди їхній культурі, забороняючи її здобутки і репресуючи тих, хто створював її (друга кампанія була тривалішою і проводили її з 1929 по 1939 рр.). З цієї причини американська Комісія з питань Голодомору в Україні дійшла висновку, що українці були жертвами геноциду» 17.

Причому ворогом номер один для червоної імперії був не лише український селянин чи інтелігент, ворогом була Україна як така. Проти неї Сталін у 1932-1933 рр. вів неоголошену війну, кинувши сюди весь наявний військовий, політичний та економічний арсенал, – наголошує Мейс в іншій статті 18.

На жаль, в Україні і сьогодні в значній мірі актуальні Мейсові спостереження: «Але враження таке, що навіть безсумнівні висновки, докази таких серйозних учених як Юрій Шаповал, Станіслав Кульчицький, Май Панчук, Іван Білас, Ігор Винниченко, Василь Марочко спрацьовують і цікавлять тільки тих, кому нічого доводити й так не треба. …Мало молодих зацікавлених очей, мало свіжих парадоксальних ідей, броунівський рух відбувається в середовищі політиків, культурних діячів і науковців, і не перетікає в загальнонаціональний контекст»19.

Таким чином, на наш погляд, Джеймс Мейс вніс найвагоміший науковий вклад серед зарубіжних дослідників у вивчення історії голоду 1932-1933 років в Україні. На ґрунтовній документальній базі учений встановив вирішальне значення суб’єктивного чинника трагедії -- сталінської антиукраїнської політики, -- яка і визначила характер комуністичного Голодомору як спрямованого геноциду народу. Він вперше письмово зафіксував заслуховування близько 200 свідків голоду, вперше обґрунтував термін «Голодомор» в означенні геноциду, добившись його офіційного визнання у «Висновках» очолюваній ним Комісії Конгресу США, нарешті, вперше в повній мірі осягнув зв'язок трагедії 1933 р. із станом сучасного українського суспільства, яке він назвав постгеноцидним. 

 

1.               День і вічність Джеймса Мейса / За загальною редакцією Лариси Івшиної. -- К.: Вид. ЗАТ Українська пресгрупа, 2005. – 448 с.

2.               Джеймс Е. Мейс. Факти і цінності: особистий інтелектуальний пошук // День і вічність Джеймса Мейса / За заг. ред. Л. Івшиної.  – К., 2005. -- С. 24.

3.               Звіт-Резюме Міжнародньої Комісії Розслідування Голоду в Україні в рр 1932-33 // Душею завжди з Україною. Пропам’ятний збірник на пошану… Володимира-Юрія Даниліва. – Київ-Торонто, 2003. – С. 28.

4.               Мейс Джеймс. Геноцид в Україні – «доведено!..» // День і вічність Джеймса Мейса / За заг. ред. Л. Івшиної. -- К., 2005. – С. 111.

5.               Мейс Джеймс. Ваші мертві вибрали мене… Спадщина Голодомору: Україна як пост геноцидне суспільство // День і вічність Джеймса Мейса / За заг. ред. Л. Івшиної.  -- К., 2005. -- С. 62.

6.               Мейс Джеймс. Геноцид в Україні – «доведено!..». – С. 111.

7.               Там само. -- С. 112.

8.               Там само.

9.               Мейс Джеймс. Пам'ять про 1933-й // День і вічність Джеймса Мейса / За заг. ред. Л. Івшиної. -- К., 2005. – С.155.

10.            Мейс Джеймс. Урок геноциду // День і вічність Джеймса Мейса / За заг. ред. Л. Івшиної. -- К., 2005. – С. 94.

11.            Mace J. Soviet Man-Made Famine in Ukraine // Genocide in the Twentieth Century: Critical Essays and Eyewitness Accounts. -- New York-London, 1995.

12.            Мейс Джеймс. Геноцид в Україні – «доведено!..». – С. 113-114.

13.            Там само. -- С. 116.

14.            Мейс Джеймс. Урок геноциду. – С. 90.

15.            Там само.

16.            Там само. -- С. 92.

17.            Там само. -- С. 93.

18.            Мейс Джеймс. Земля на крові // День і вічність Джеймса Мейса / За заг. ред. Л. Івшиної. -- К., 2005. – С.36-37.

19.            Мейс Джеймс. Земля на крові. – С.36-37.