Брусенко М.А.

ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН

ЗАГАЛЬНА СХЕМА ФОРМУВАННЯ НОВІТНЬОЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО ПЛАНУВАННЯ СТАЛОГО ЗРОСТАЮЧОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Державною цільовою програмою (ДЦП) розвитку українського села на період до 2015 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 1158 від 19.09.2007 р.) поставлена задача запровадження новітньої системи державного планування, яка повинна орієнтуватися на стратегічний план та інвестиційно-інноваційну модель розвитку аграрного сектора економіки (АСЕ) на основі всебічної інформатизації та адаптації до міжнародних стандартів.

На сьогодні в Україні стала членом і учасником чільних міжнародних інтститутів: Це Міжнародна організація із стандартизації (ISO), Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (FAO), Світова організація торгівлі (WTO), Європейська соціальна хартія (ETS-163), Міжнародна організація праці (ILO). Україною ратифіковано ряд міжнародних екологічних декларацій, а у 2005 р. – План дій «Україна – Європейський Союз(ЄС)». Характерною ж рисою вищезгаданих інститутів є те, що усі вони зосереджені на меті глобального сталого розвитку. Усі ці обставини надалі покладені у основу запропонованої П.Т.Саблуком та іншими вченими парадигми сталого зростаючого сільського господарства, яка на відміну від концепції сталого розвитку галузі (тільки необхідність забезпечення населення продовольством на досягнутому рівні) орієнтує на зростання її випереджаючими темпами порівняно із темпами збільшення чисельності населення [1, с.133]. Відповідно тому й дослідження саме теоретичних та правових основ формування вимог до новітньої системи державного планування сталого зростаючого АСЕ стає актуальною задачею.

Указ Президента України № 816 (2007 р.) наголошує, що накопичення проблем в Україні в останні роки набуває системного характеру. А тому й початком формування вимог до новітньої системи державного планування сталого зростаючого АСЕ стає з’ясування принципів її інтегрування (рисунок).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис.1. Принципова схема інтегрованої новітньої системи державного планування сталого зростаючого сільського господарства України

Аналіз змісту ДЦП розвитку українського села на період до 2015 року свідчить ро те, що пріоритетами цього розвитку є: 1) адаптація виробництва і управління до міжнародних стандартів господарювання і сталого розвитку (соціального + екологічне + економічне); 2) унормування організації діючої системи управління: центр-регіон–район; 3) інформатизація і удосконалення системи прогнозування, введення стратегічного планування; 4) перехід до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку; 4) концептуальне визначення, а також моделювання стратегії трансформаційного розвитку агропромислового потенціалу України на основі запровадження інноваційних управлінських інструментів. У значній мірі дані пріоритети ДЦП узгоджуються з чільними позиціями Указу Президента України № 105 (2007 р.), де акцентується увага на нагальності формування адекватної, ефективної і економічно виправданої системи управління національною безпекою, а також системи стратегічного планування та реалізації програм модернізації потенціалу стратегічних галузей економіки. При цьому Указ № 105 вказує: на необхідність зосередження держави на підтримці інвестиційних/інноваційних проектів, які підвищать ефективність використання матеріальних (передусім енергетичних) ресурсів; на наближення до критичного стан безпеки інформаційно-комп’ютерних систем в державному управлінні, фінансовій/банківській сферах, енергетиці, транспорті; що ця стратегія – база у розробці конкретних програм, проектів і планів заходів за складовими чинної політики національної безпеки і механізмів їх реалізації.

Висновки. Об’єктна номенклатура частин новітньої системи державного планування сталого зростаючого АСЕ вже визначена (сталий розвиток, ІКТ, інновації, інвестиції, ресурсозбереження, державне управління тощо). Проте ж вимога використання стратегій-декларацій у розробці конкретних програм, проектів та планів вимагає концептуального визначення та моделювання відповідних стратегій-інструментів (на рівні суб’єктів та об’єктів планування).

Література.

1. Саблук П.Т. та ін. Глобалізація і продовольство: Монографія / П.Т. Саблук, О.Г.Білорус, В.І.Власов. – К.: ННЦ ІАЕ, 2008. – С.133.