Економічні науки/14. Економічна теорія

К. е. н. Губін К. Г.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Україна

Баланс соціально-економічних сил як одна із засад економічної безпеки України

В сучасній науковій літературі існує значний масив досліджень економічної безпеки, її засад та шляхів забезпечення. Водночас деякі аспекти цього питання потребують більш докладного вивчення. Зокрема, в літературі відсутній аналіз впливу співвідношення в суспільстві соціально-економічних сил на економічну безпеку. Вважаємо за необхідне доповнити існуючі уявлення про умови економічної безпеки України за рахунок вивчення зв’язку співвідношення соціально-економічних сил із рівнем економічної безпеки.

М. Туган-Барановський вважав, що розмір зарплати визначається двома незалежними умовами – продуктивністю суспільної праці та соціальною силою робочого класу [8, с. 144]. Щодо тих, хто протистоїть робочім в питанні розподілу створеного продукту, то ще А. Сміт наголошував на наявності негласних угод між працедавцями з метою утримання зарплати на попередньому рівні або її зниження [7, с. 62]. Про вплив соціально-економічної сили на зарплату фактично писав Дж. Кейнс [4, с. 337–338]; стосовно трансформаційної економіки Росії про це ж говорить Л. Фиськова [9, с. 152].

На нашу думку, припущення М. Туган-Барановського про те, що розмір зарплати визначається продуктивністю суспільної праці й соціальною силою робочого класу, актуальне для власників всіх факторів виробництва, причому ці два параметри залежні один від одного, і перший з них пов'язаний не з продуктивністю лише суспільної праці, а з ефективністю використання всіх факторів виробництва.

Залежність соціально-економічної сили від ефективності використання факторів виробництва пов'язана з тим, що чим ближче рівень доходу індивіда до фізіологічного мінімуму засобів існування, тим більше його невдоволеність і тим активніша боротьба.

Другий чинник, що визначає соціально-економічну силу – ступінь консолідації членів деякої соціальної групи. Досвід економічно розвинених країн свідчить, що наявність колективного договору або інших форм інституційної регламентації зарплат істотно знижує диференціацію доходів [12].

Ідея М. Туган-Барановського про те, що соціально-економічна боротьба – перш за все боротьба капіталістів і робітників [8, с. 144], для економічно розвинених країн втрачає актуальність через поступове «розмивання» класів [3, с. 88–89]. Проте і сьогодні боротьба за збільшення частки при розподілі національного доходу не хаотична, а має ряд основних напрямів. Передовсім у розподілі не збігаються інтереси власників різних факторів виробництва.

У ринковій економіці нерівність соціально-економічних сил нерідко пов'язана з монополізмом працедавця або, навпаки, профспілки. Проведений нами у статті «Спосіб формування доходів: дослідження еволюції» [2] аналіз закономірностей суспільного розвитку дозволяє затверджувати, що однією з базових рис соціальної економіки є баланс соціально-економічних сил в суспільстві.

Впродовж більшої частини історії суспільства боротьба соціальних груп здійснювалася переважно заради переміщення влади і власності від одних соціальних груп до інших при збереженні політичної, соціальної та економічної нерівності. Проте не певному етапі розвитку суспільства відбулася (особливо помітно – в економічно розвинених країнах) диверсифікація соціально-економічної сили, об'єктивно обумовлена рядом процесів. Зокрема, розвиток демократії надав всім членам суспільства формально рівні політичні права. Ті, хто має економічну владу, відділилися від тих, хто наділений державою владними повноваженнями. Сама влада держави була обмежена і формалізована так, щоб мінімізувати зловживання нею в особистих цілях. Значна частина членів суспільства стала власниками, залишаючись при цьому найманими працівниками. Підвищення життєвого рівня населення перенесло центр уваги більшості громадян від забезпечення фізіологічних потреб до забезпечення духовних потреб, зокрема у самоповазі. Ті стани суспільства, що зазвичай не мали значної суспільної ваги, привчилися її примножувати за рахунок самоорганізації. На противагу державній владі та владі капіталу розвинулася влада громадянського суспільства.

Через відсутність гострого дисбалансу соціально-економічних сил це питання не актуальне і не служить об'єктом пильної уваги дослідників в розвинених країнах. В трансформаційній економіці, навпаки, гостро постає проблема дисбалансу соціально-економічних сил в суспільстві. Зокрема, відзначається значне перевищення соціально-економічною силою капіталу соціально-економічної сили праці [1].

Низька соціально-економічна сила власників праці та землі, пов'язана з фактичною обмеженістю їх політичних прав, соціальною незахищеністю, обмеженою мобільністю (здатністю переміщатися між альтернативними варіантами використання) породжує високий ступінь їх експлуатації з боку представників політико-економічної еліти, що повною мірою використовують державні повноваження, політичну та економічну владу, а також підконтрольні засоби масової інформації.

Значення балансу соціально-економічних сил в контексті проблеми економічної безпеки України полягає в наступному. Відсутність цього балансу призводить до того, що одні члени суспільства експлуатують інших. Зокрема, частка витрат на оплату праці в собівартості продукції в Україні 14%, в той час, як в більшості країн ЄС – 30–35% [6, с. 57]. За підрахунками Ю. Харазішвілі загальна частка оплати праці у ВВП в Україні в період 1997-2006 років складала від 35,6% (2001, 2002 рр.) до 45,8% (2005, 2006 рр.), тоді як в США, Японії, Німеччині, Великобританії і інших розвинених країнах цей показник досягає 65-75% [10, с. 61-62].

Якби праця була в Україні захищена так само, як і в економічно розвинених країнах, можна було б розраховувати на значне підвищення її оплати навіть за існуючого рівня виробництва ВВП на душу населення, за рахунок збільшення частки оплати праці при розподілі створеного продукту. Проте за сучасних умов низька оплата праці нерідко обмежує трудову мотивацію.

Як відзначає П. Мазурок, в Україні крім категорій населення, що традиційно тяжіють до положення бідних (багатодітні сім'ї, неповні сім'ї з дітьми, сім'ї з великою кількістю утриманців, самотні пенсіонери, інваліди), виділяється достатньо значна по масштабах економічна бідність, коли працездатні громадяни не можуть забезпечити собі соціально прийнятний рівень добробуту через низьку зарплату або затримки з її виплатою. При цьому чинники, що генерують економічну бідність є такими, що саме по собі отримання роботи не завжди забезпечує добробут через те, що нормативно встановлені ставки зарплати дуже малі, або через депресивний стан економіки деяких регіонів [5, с. 22].

Суттєвою проблемою стає забезпечення нормального відтворення робочої сили. Не лише надання якісної освіти дітям, але й медичні послуги почасти є недоступними, що гальмує в України процес накопичення людського капіталу, який в розвинених країна є головним джерелом розвитку. За наявними оцінками, в цих країнах біля 60% зростання національного доходу визначається приростом знань й освіченості громадян [11, с. 44]. Рівень розвитку України в майбутньому визначається тим, наскільки результативним виявиться процес нарощування людського потенціалу країни і як ефективно цей потенціал використовуватиметься. В сучасних умовах збереження та збільшення людського капіталу можливе лише на основі кардинального поліпшення стану сфери доходів.

Окрім економічних факторів, низька соціально-економічна сила праці і пов’язаний з нею недостатній рівень зарплатні погіршують соціально-психологічний клімат в суспільстві та створюють соціальне напруження. Це визначає наявність потенційної загрози економічних і соціальних втрат від конфліктів в суспільстві.

Необхідно враховувати, що в країні з невисоким рівнем добробуту більшої частини населення забезпечення політичних, соціальних і економічних прав людини повинне носити зовнішній характер, не залежний від доходів, оскільки самозахист доступний лише людям з достатньо високим рівнем добробуту. Проте ця вимога вступає в деяку суперечність з необхідністю економії обмежених ресурсів держави. Задля вирішення цього протиріччя вирівнювання соціально-економічних сил в Україні повинне здійснюватися, перш за все, шляхом створення умов їх вирівнювання (що діють неупереджено), а не шляхом безпосереднього вирівнювання соціально-економічних сил конкретних членів суспільства.

Забезпечення умов вирівнювання соціально-економічних сил в Україні необхідно проводити по двох основних напрямах:

1. Зниження нерівності соціально-економічних сил членів суспільства.

2. Зниження нерівності соціально-економічних сил власників різних факторів виробництва.

Перший напрям передбачає вирівнювання соціально-економічних сил всіх членів суспільства, безвідносно до яких-небудь характеристик соціального або економічного характеру.

Відокремленість факторних доходів, що має місце в ринковій економіці, стає підставою утворення п'яти відносно відособлених груп інтересів. Основне призначення другого напряму вирівнювання соціально-економічних сил – забезпечити відсутність пригноблюваних факторів виробництва, тобто факторів виробництва, власники яких експлуатуються за рахунок використання іншими власниками факторів виробництва своєї соціально-економічної сили. В трансформаційній економіці України пригноблюваними чинниками виробництва є праця і земля.

Відповідно до першого напряму вирівнювання соціально-економічних сил в Україні необхідно:

1. Надати всім членам суспільства рівні політичні та економічні права і свободи. Причому значення має не формальна, а реальна рівність, що актуалізує проблему боротьби з плутократією й олігархією.

2. Забезпечити соціальний захист найбільш соціально уразливих членів суспільства.

3. Сприяти диверсифікації джерел отримання доходів.

4. Забезпечити вирівнювання стартових можливостей в економічній діяльності.

Другий напрям вирівнювання соціально-економічних сил в Україні вимагає:

1. Збільшення соціально-економічної сили найманих працівників. Її збільшення може бути двох типів: індивідуальне (збільшення соціально-економічної сили окремого працівника) та колективне (збільшення соціально-економічної сили працівників за рахунок їх об'єднання).

Індивідуальне збільшення соціально-економічної сили найманих працівників недоцільно проводити за рахунок посилення пасивного соціального захисту (збільшення соціальних допомог). Це обумовлено розвиненістю в Україні неформальної зайнятості. Багато хто з офіційно безробітних одержуватиме необґрунтовану допомогу, окрім того, великі допомоги стимулюватимуть відхід «в тінь» все нових і нових працівників. Натомість необхідно знижувати залежність працівника від працедавця за рахунок розширення його можливостей міняти місце роботи і кваліфікацію.

Колективне збільшення соціально-економічної сили найманих працівників передбачає перш за все посилення ролі профспілок, а також інших суспільних організацій. Саме колективне збільшення соціально-економічної сили найманих працівників відповідає українським реаліям.

2. Збільшення соціально-економічної сили власників використовуваних в сільському господарстві факторів виробництва, передовсім праці та землі. Якщо власники капіталу мають нагоду перевести його з сільського господарства в інші сфери діяльності, підприємці можуть підвищити свої доходи за рахунок посиленої експлуатації праці і землі, то становище останніх двох особливо важке. Для забезпечення гідних доходів власникам всіх факторів виробництва, що використовуються в аграрному секторі, потрібні державні закупівлі сільськогосподарських товарів за фіксованими цінами, що забезпечили б товаровиробникам нормальний прибуток. Необхідно встановлювати мінімальні закупівельні ціни для посередників, що продають сільськогосподарську продукцію за кордон (адже продукція сільського господарства стандартизована і її вартість на світовому ринку може бути легко з’ясована), які б забезпечили отримання всіма учасниками аграрного виробництва нормальних доходів.

3. Збільшення соціально-економічної сили дрібних власників (зокрема, акціонерів). В Україні дрібні акціонери практично не одержують дивідендів. Якщо крупні акціонери мають нагоду реалізувати свої економічні інтереси через ряд неформальних механізмів, дрібні акціонери володіють єдиним джерелом доходів від акцій – дивідендами (які часто не виплачуються у зв'язку з тим, що крупні власники переводять весь прибуток акціонерних товариств в організовані ними фірми).

До всіх трьох вказаних заходів має відношення розвиток інститутів громадянського суспільства, яке дозволить підвищити соціально-економічну силу основної частини населення.

Саме вирівнювання соціально-економічних сил може стати однією із базових засад економічної безпеки України, оскільки воно здатне дати поштовх розвитку соціального партнерства, відокремленню держави від бізнесу, посиленню соціальної спрямованості виробництва (зокрема, збільшенню частки оплати праці в НД), зниженню ступеню експлуатації праці та землі.

Безумовно, велике значення має також створення конкурентного порядку, пріоритетна увага збереженню й нарощуванню людського капіталу, формування високоефективного виробництва, побудова розвиненої системи регулювання доходів, боротьба з корупцією та ряд інших заходів, проте самі по собі, без вирівнювання соціально-економічних сил, вони здатні породити не соціально-ринкову, а капіталістичну систему формування доходів. Тільки збільшення соціально-економічної сили основної частини населення примусить політико-економічну еліту відмінити вигідні для неї практики.

Підсумовуючи сказане, слід підкреслити, що співвідношення факторних доходів у суспільстві значною мірою визначається співвідношенням соціально-економічних сил власників цих факторів. Низька соціально-економічна сила власників праці і землі в Україні породжує високий ступінь їх експлуатації з боку представників політико-економічної еліти. Це створює такі загрози економічній безпеці нашої держави: по-перше, гальмує процес накопичення людського капіталу та знижує довгострокові темпи економічного розвитку; по-друге, створює загрозу економічних й соціальних втрат від соціальних конфліктів. Вирівнювання соціально-економічних сил в Україні повинне здійснюватися, перш за все, шляхом створення загальних умов їх вирівнювання по двох основних напрямах: зниження нерівності соціально-економічних сил індивідів як членів суспільства та зниження нерівності соціально-економічних сил власників різних факторів виробництва.

Література:

1. Волынский Г. Противоречие между трудом и капиталом: современный аспект // Социальная экономика. – 2003. – № 2–3. – С. 118–124.

2. Губин К. Г. Способ формирования доходов: исследование эволюции / К. Г. Губин // Социальная экономика. – 2006. – № 1–2. – С. 169–174.

3. Денисов Н. А. Отношения распределения: современные модели / Н. А. Денисов, Е. Г. Мальгинова // Общество и экономика. – 1997. – № 3–4. – С. 84–108.

4. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег / Дж. М. Кейнс ; общ. ред. и предисл. А. Г. Милейковский, И. М. Осадчая. – М. : Прогресс, 1978. – 494 с.

5. Мазурок П. Державні заходи щодо регулювання диференціації доходів населення і зниження бідності / П. Мазурок // Україна: аспекти праці. – 2004. – № 6. – С. 21–25.

6. Мазурок П. Соціально-економічний механізм інституціональних перетворень у регулюванні доходів і його вплив на рівень якості життя населення України / П. Мазурок // Банківська справа. – 2004. – № 6. – С. 56–67.

7. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. Т. 1. / А. Смит. – М. : Соцэкгиз, 1935. – 372 с.

8. Туган-Барановський М. І. Полiтична економiя : Курс популярний / М. І. Туган-Барановський ; Iн-т економiки НАН України. – К. : Наукова думка, 1994. – 262 с.

9. Фиськова Л. Н. Институты переходного общества и распределение доходов / Л. Н. Фиськова // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. – 2006. – Вип. 103-2. – С. 147–152.

10. Харазішвілі Ю. Вимірювання тіньового ВВП на основі функцій сукупного попиту і сукупної пропозиції / Ю. Харазішвілі // Економіка України. – 2007. – № 1. – С. 57–63.

11. Щетинин В. Человеческий капитал и неоднозначность его трактовки // МЭ и МО. – 2001. – №12. – С. 42–49.

12. Spithoven A. Distribution of income and the structure of economy and society [Электронный ресурс] / A.H.G.M. Spithoven // International Journal of Social Economics. – 2005. – Volume 32. – Issue 1/2. – pp. 133−154. – Режим доступа: http://www.emeraldinsight.com/Insight/ViewContentServlet?Filename=Published/EmeraldFullTextArticle/Articles/0060320108.html. – Заглавие с экрана.