Зосім К.І., Антоненкова В.О.

Науковий керівник: Якубовська О.О.

ДонНУЕТ імені Михайла Туган-Барановського

Секція «Економічні науки», підсекція (3)

НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Міжбюджетні відносини є однією з ключових складових бюджетного процесу, важливим інструментом удосконалення фінансових відносин між центральними та місцевими органами влади, дієвим чинником економічного розвитку України. У Програмі діяльності Уряду України на 2002-2011 роки підкреслюється, що стримувальними чинниками економічного розвитку та чинниками, які гальмують розв'язання фінансових проблем держави, є недосконалість бюджетної та податкової політики, слабкість бюджетного планування, наявність податкових пільг для підприємств та галузей.

Однак, як свідчить досвід останніх років, здійснення економічних перетворень у нашій державі, зміни, що відбуваються у бюджетній сфері, свідчать про недосконалість організації вітчизняної системи міжбюджетних відносин, залишаючи актуальною проблему збалансування потреб у фінансових ресурсах органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у достатніх для виконання ними відповідних повноважень.

Тому метою цієї статті є визначення проблем системи міжбюджетних відносин та пошук шляхів її удосконалення на сучасному етапі економічних перетворень в Україні.

Проблемі міжбюджетних відносин присвячено чимало праць зарубіжних та українських науковців, серед яких С. Буковинський, О. Василик, О. Кириленко, С. Кондратюк, В. Корчинський, І. Луніна, С. Юрій, К.Лайкам, Р. Масгрейв, У. Оутс, Л. Дробозіна, А. Швецова, В. Пансков, М.Олсон. Але досі проблема недосконалості відносин між бюджетами різних рівнів залишається нерозв'язаною і саме тому потребує додаткових досліджень.

Однією з основних причин недостатньої ефективності чинної системи міжбюджетних відносин є відсутність чіткого визначення рівня децентралізації фіскальної системи (питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті, розподілу повноважень щодо фінансування витрат між рівнями влади, розподілу доходів між видами бюджетів), до якого Україна має прийти. Упродовж 1998-2006 рр. питома вага доходів місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету істотно скоротилась (з 45,7% до 20,3%). При цьому питома вага трансфертів у доходах місцевих бюджетів варіювалася від 23,4 % у 2000 р. до 43,9 % у 2006 р. У результаті цього протягом останніх років спостерігається негативна тенденція до збільшення кількості дотаційних місцевих бюджетів.

Сьогоднішній стан місцевих бюджетів України характеризується зниженням питомої ваги власних доходів місцевих бюджетів у їх загальному обсязі (цей показник знизився з 77 % у 2000 р. до 58 % у 2006 р.) і, як наслідок, – зниження рівня фінансування видатків місцевого самоврядування. Це викликало зростання кількості трансфертів з державного бюджету, що не сприяє стабільному регіональному розвитку територій.

Неефективність трансфертної політики зумовлена також і відсутністю стимулів у місцевих органів влади до пошуку додаткових власних джерел внаслідок вилучення надлишку коштів у промислово-розвинених бюджетів на користь бюджетів-реципієнтів. Структуризація місцевих бюджетів засвідчує, що понад 90 % усіх бюджетів є дотаційними і лише 8 % – це бюджети, які виступають донорами в умовах чинної системи бюджетного регулювання.

Серед важливих проблем необхідно виокремити недосконалість „формули” розподілу міжбюджетних трансфертів між державними та місцевими бюджетами. Формули з коефіцієнтами не можуть враховувати всієї специфіки й особливостей соціально-економічного, демографічного та екологічного стану регіонів.

Отже, усі перераховані проблеми потребують вирішення для покращення взаємовідносин між різними видами бюджетів. Їх врегулювання у державі має відбуватися в напрямку децентралізації бюджетних коштів, що передбачено Конституцією України і Законом України «Про місцеве самоврядування». Для цього необхідно:

1. Встановлення частки обсягу місцевих бюджетів у зведеному бюджеті на рівні не менш як 40 %, зважаючи на соціальну спрямованість покладених на місцеві органи влади функцій.

2. Чітке розмежування компетенцій органів влади на рівні держави, області, району, міста, селища, села та забезпечення самостійності місцевих бюджетів шляхом гарантування їм джерел надходжень.

3. Впровадження податків, надходження від яких будуть стабільними і прогнозованими, розширення бази оподаткування.

4. Своєчасне фінансування програм розвитку міст, районів, селищ, тощо.

5. Вдосконалення „формули” розподілу міжбюджетних трансфертів.

6. Відмова від чинної практики централізації коштів у державному бюджеті на виконання державних цільових програм з освіти, охорони здоров'я, передача цих ресурсів відповідним місцевим бюджетам у вигляді субвенцій з державного бюджету.

7. Посилення заходів щодо здійснення контролю за повнотою надходження та цільовим раціональним використанням коштів місцевих бюджетів;

8. Законодавче закріплення розподілу функціональних повноважень між державними та місцевими органами влади з метою виключення їх дублювання.

Також доречним буде зацікавити адміністративно-територіальні одиниці у нарощуванні як загальнодержавних, так і місцевих джерел бюджетних надходжень шляхом вилучення з бюджетів території тільки частини загальнодержавних податків. Інші доходи спрямувати на фінансування технічного переоснащення галузей економіки регіону, які мають стратегічне значення. Необхідно активізувати заходи органів місцевого самоврядування у напрямку пошуку додаткових джерел надходжень за рахунок покриття лише частини видатків за допомогою дотаційних коштів.

Всі ці заходи допоможуть збільшити питому вагу власних доходів місцевих бюджетів та сприятимуть зменшенню дотаційних бюджетів. А це, в свою чергу, призведе до економічного та соціального підйому країни в цілому.