Історія / 3. Історія науки і техніки
Гілязетдінова Т. Р.
М.М. Вольф – один із організаторів сільськогосподарської дослідної справи в Україні
У 20-ті роки
ХХ століття дослідним установам України довелося вести тяжку боротьбу за своє
існування. Позаду залишився період громадянської війни, особливо затяжний як
раз в Україні. Тяжка господарча криза, що посилилася наслідками неврожаю 1921
року, змусила вчених-дослідників на місцях і вибране ними Бюро Всеукраїнських
з’їздів з сільськогосподарської дослідної справи зосередити всю свою увагу на
укріпленні господарчої бази дослідних установ. Наукова діяльність велася лише в
небагатьох установах та й у неповному обсязі.
Наступний
період мирного будівництва, врожай 1922 року, упорядкування державного бюджету
ставили перед діячами дослідної справи завдання повернутися до наукової праці
та якнайшвидше відновити науково-дослідну роботу установ.
На той час
відбувався процес внутрішнього відродження сільського господарства. Пробуджені
революцією, хоча й позбавлені правильної агрономічної допомоги, під впливом
власних животворчих сил селяни пробивалися до нових форм господарювання, шукали
нові шляхи і в землеустрої, і в застосуванні нових культур рослин, і в
поліпшенні прийомів обробітку.
Настав
момент, давно жаданий діячами сільського господарства, коли масове господарство
дало свою оцінку досягненням дослідних установ, коли критика безпосереднього
життя відкинула все недієздатне, надумане у висновках і засвоїло все дієве,
технічно раціональне й економічно вигідне.
Для всієї
країни цей процес пізнання досягнень дослідних установ відбувався тим краще для
наукової репутації, чим швидше дослідні установи подавали звіти своєї роботи, і
чим швидше теоретичні і практичні висновки підлягали критичній оцінці. На жаль,
дослідні установи не мали основних програм дослідів, що надають кожній такій
організації статус, який забезпечує її місце в загальній роботі.
Найстаріші
дослідні установи, наприклад, Полтавська, Херсонська дослідні станції давно
вичерпали свої основні програми, а нові підвалини для їхнього становлення та
розвитку не були закладені. Більша частина дослідних установ, організованих у
період 1910-1914 рр., не встигли розробити свої програми до війни, і, як
наслідок, так і не ставили дослідів, а то й взагалі не мали жодних. І лише
невелика частка станцій, що заклали свої програми ще у довоєнний період,
працювали над ними і знаходилися в стані, коли могли готуватися до постановки
нових питань, продовжуючи роботу над вирішенням раніше поставлених перед собою
завдань.
Однак таких
було зовсім небагато і майже всі вони знаходилися в лісостеповій зоні. У
степовій же смузі дослідні установи зовсім не працювали, або не займалися
науковою роботою. Крім того, як раз степ після перенесених потрясінь особливо
потребував наукового вивчення хвилюючих його питань.
У науковій
діяльності першочергове місце належало творчій ініціативі окремих працівників.
Звичайно, можливі помилки під час побудови програми, які, на жаль, можуть
звести нанівець роботу всієї установи, тому проекти розробок мали бути
попереджені загальною оцінкою, детальним опрацюванням і розглядом цих програм з
боку провідних фахівців дослідної справи, економістів, агрономів.
У свою чергу,
Бюро Всеукраїнських з’їздів з сільськогосподарської дослідної справи вирішило
видати своє власне періодичне видання, твердо наполягаючи на тому, щоб основні
програми дослідних установ до своєї реалізації обов’язково друкувалися в
журналі. Таким чином буде надана можливість попередньої методичної і технічної
реалізації досліджень.
Лише
колективна праця дозволяла дієво, а не формально узгоджувати програми,
розподіляючи обсяг робіт між дослідними установами, так, щоб виконуючи частину
плану, кожна установа призначала відповідального згідно з фаховими
особливостями. До речі, створення відповідного друкованого органу надасть
можливість вирішувати низку таких другорядних, але не менш важливих завдань:
пошук нових наукових методів, нової методики передачі знань населенню,
ознайомлення з роботою сільськогосподарських дослідних установ у країні та за
її межами, з новітніми досягненнями різних галузей знань, що мають певний
стосунок до сільського господарства, також з інформацією про роботу
Центрального й Обласного органів Управління.
Необхідність планового відродження сільськогосподарської науки і сільського господарства в Україні втілювала плеяда видатних вчених, зокрема О.А. Яната, В.Н. Рожественський, П.А. Тутковський, Г.Г. Махов, Е. Заславський та ін. Серед них був і відомий вчений-агроном М.М. Вольф, який виступив з ініціативою започаткування друкованого органу «Сельскохозяйственное опытное дело». Тому, першочерговим завдання побудови програм для всіх дослідних сільськогосподарських установ, як зазначав в. о. голови Бюро Всеукраїнських з’їздів з сільськогосподарської дослідної справи М.М. Вольф було: «Две задачи – сводка достигнутого и критическая оценка пройденных путей с одной стороны, и коллективная работа над изысканием новых, с другой – составляют ту цель, во имя которой Всеукраинское Бюро, находясь на переломе своей работы – от административно-хозяйственного обслуживания опытного дела к научному его объединению и согласованию – решило создать настоящий журнал... Те программы, которые мы сейчас будем вырабатывать и в ближайшие годы закладывать, дадут свои первые результаты и начнут усваиваться населением через 8–10 лет не раньше».