Історія. 2. Загальна історія

Павлюк М.В.

Запорізька державна інженерна академія

Нормативний розподіл слов’янських етнонімів

Перехресний розклад слов’янської етнонімії за такими підставами як самоназви гілок спільноти, фоно- й семопари етнонімів та особливості розселення вможливлює з’ясування більшости тих етнонімів, що відбивають нормативний поділ слов’янства.

Самоназви гілок

...

...

...

...

...

...

...

...

рани

словени

анти

венети

...

...

драгувіти

...

атторичі

атурежани

ентарадичі

хотироги

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

словени

...

...

...

...

...

ду(д)ліби

...

серби

...

...

...

...

...

дреговичі

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

...

плісни

...

мільчани

...

моравани

словени

полочани

...

...

...

...

кашуби

полаби

серб’є

морави

...

...

...

...

бодричі

моричани

ободрити

плоні

 

Фоно- й семопари етнонімів

укри

...

вагри

...

х(е)бани

...

куявяни

...

рани

словени

анти

венети

...

...

...

...

атторичі

атурежани

ентарадичі

хотироги

радимичі

в’ятичі

серадзяни

ополяни ?

варни

ретрани

ререги

руяни

зличани

пшовани

словани

вісляни

...

...

...

...

ду(д)ліби

хорвати

серби

чорногорці

...

...

...

...

дреговичі

кривичі

бобжани

дедошани

тиверці

сівера

севірці

севери

волиняни

бужани

поляни

деревляни

нудичі

нитичі

нижани

нижини

борзи(ці)

велегезити

верзити

ваюніти

мазовшани

...

...

...

лендзичі

ленчани

чехи

слензяни

зогори

...

селекури

...

хорутани

...

словени

...

...

...

...

...

кашуби

...

серб’є

...

...

...

...

...

бодричі

...

ободрити

...

 

Особливості розселення слов’ян

укри

брежани

вагри

спревани

х(е)бани

дечани

куявяни

...

(рани)

словени

(анти)

венети

езерці

міленці

драгувіти

сагудати

атторичі

атурежани

ентарадичі

хотироги

радимичі

в’ятичі

серадзяни

ополяни ?

варни

ретрани

ререги

руяни

зличани

(пшовани)

словани

(вісляни)

...

...

...

...

ду(д)ліби

хорвати

серби

чорногорці

жирмунти

лужичани ?

лучани ?

седличани ?

дреговичі

кривичі

бобжани

дедошани

тиверці

(сівера)

севірці

(севери)

волиняни

бужани

поляни

деревляни

нудичі

нитичі

нижани

нижини

борзи(ці)

(велегезити)

верзити

(ваюніти)

мазовшани

...

...

...

лендзичі

ленчани

чехи

слензяни

...

...

...

...

хорутани

моравани

словени

полочани

...

...

...

...

кашуби

полаби

серб’є

морави

гломачі

долемінці

лемузи

літомержиці

(бодричі)

...

(ободрити)

...

         Лишилося з’ясувати пару етнонімові „куявяни” (l-гілка, перша група, четверта позиція), дві групи, другу та четверту, n-гілки та колег етноніму „мазовшани” (m-гілка, третя група).

         Відзначимо особливості розподілу етнонімів за нормативного поділу слов’янської спільноти.

         По-перше, подвоєння збережених первісних гілкових самоназв у „провідних” гілках та збільшення їхньої кількости вчетверо в „носових” гілках. До цього додається їхнє переміщення в першій трійці гілок: r- → v/b- та d/t-, l- → l- ↨, n- → нові самоназви „провідних” гілок. Первісну самоназву v/b-гілки заведено до фонопари етнонімів 1-го типу, але зі зміною позиції перша й третя в першій групі → перша й перша в другій та четвертій групах, завдяки чому вона опиняється на належній позиції.

         По-друге, використання етнонімів першої групи n-гілки з фонопарою етнонімів 1-го типу на нові самоназви, принаймні, трьох гілок, тобто давніх племен. Четвертого чи, радше, першого (в переліку) використано, начебто, на самоназву племінної спілки r-гілки.

         По-третє, переміщення фонопар етнонімів 1-го типу. „Плавні” гілки ніби обмінялися основами фонопарних етнонімів - небокрайнє переміщення. Етнонімів n-гілки вжито на нові гілкові самоназви, тобто їх виведено поза межі розподілу, а етнонімів фонопари v/b-гілки перекинуто на чільні позиції парних груп (другої та четвертої) - прямовисне переміщення. Лише етнонімів фонопари 1-го типу m- та d/t-гілок залишено на своїх позиціях - нульове переміщення (або непереміщення).

         По-четверте, фонопари етнонімів 2-го типу зазнають такої собі еволюції всередині своєї смуги, щоправда, лише в „провідних” гілках: в r-гілці маємо нормативний фоноквартет із потроєнням другого етноніму фонопари; в l-гілці те потроєння з фонетичного перетворюється на семантичне; у v/b-гілці воно зосереджується на називниках (знову стаючи цілковито фонетичним), задля чого змінено називника в другому етнонімові фонопари верзити ← *керзити; у d/t-гілці фонетичного потроєння зазнає перший етнонім фонопари. Відзначимо уподібнення другій групі етнонімів v/b-гілки етнонімів другої групи r-гілки (фоноквартет за називниками).

По-п’яте, виразна чіткість семопар етнонімів у других групах „плавних” гілок: етноніми за назвами країн релігійних та епічних подій та їхніх осередків. У греків бачимо те саме. Натомість, у „проривних” гілках спостерігаємо заміну первісних семопар етнонімів. У слов’ян вони відбивають імена міфоепічних персонажів - первісних богів, людського й божого, та братів-близнюків, жерця й володаря. Зважимо на те, що скрайні позиції посідають „релігійні” етноніми, а серединні - світські. У греків та, певно, інших спільнот такі семопари є ознакою четвертих груп. Семопари етнонімів „провідних” гілок у четвертих групах виявляються типовими; вони мають дві основи mor- (mil-) - pol- (pl-). Їх пов’язано, ймовірно, з однією ознакою, що вирізняє етноніми за морськими та небесними богами. Слов’яни вирізняли, можливо, морських та земних богів.

         Зважимо, також, на те, що матеріал інших спільнот стає в пригоді при з’ясуванні нормативної добірки слов’янських етнонімів. Кельтський матеріал сприяє з’ясуванню складу перших груп n-, v/b- та m-гілок, що знаходять відповідників у третій та четвертій групах v/b-гілки в балтів. Наявні в кельтів фонопари показникових етнонімів виявляються додатковими в третіх групах усіх гілок. У слов’ян знаходимо фонопари основних етнонімів у „провідних” гілках на таких же позиціях, проте, четвертих груп.  

         Іранський матеріал із передаванням показника пов’язує першу групу d/t-гілки з третьою групою v/b-гілки, сприяє вияву штучного витвору етнонімів „серби” та „серб’є” (друга й четверта групи, v/b-гілка) від етноніму „серадзяни” (перша група, d/t-гілка) з кількісним уподібненням з ними етнонімів „словани” та „словени” (ільменські), друга група l-гілки.

         Германський матеріал сприяє з’ясуванню добору етнонімів до другої групи m-гілки: тевріохайми - луги - руги - ульмеруги.

До групи n-гілки можна, певно, залучити етноніми тих племен, що побутували на адріатичному узбережжі - неретвляни, конавляни, травуняни. Впадають ув око й тотемні етноніми - вілці й лисиці серед полабських слов’ян та козободи серед серболужицьких слов’ян. Є й „рослинні” етноніми - древани, липяни й чрезпеняни серед полабських слов’ян та колодичі серболужицьких слов’ян.

         Отже, нормативний розподіл слов’янських етнонімів у першому наближенні має такий вигляд.

укри

брежани ?

вагри

спревани ?

х(е)бани

дечани

куявяни

...

рани словени

анти

венети

езерці

міленці

драгувіти

сагудати

атторичі

атурежани

ентарадичі

хотироги

радимичі

в’ятичі

серадзяни

ополяни ?

варни

ретрани

ререги

руяни

зличани

пшовани

словани

вісляни

...

...

...

...

ду(д)ліби

хорвати

серби

чорногорці

жирмунти

лужичани ?

лучани ?

седличани ?

дреговичі

кривичі

бобжани

дедошани

тиверці

сівера

севірці

севери

волиняни

бужани

поляни

деревляни

нудичі

нитичі

нижани

нижини

борзи(ці)

велегезити

верзити

ваюніти

мазовшани

...

...

...

лендзичі

ленчани

чехи

слензяни

зогори

плісни

селекури

мільчани

хорутани

моравани

словени

полочани

глиняни

доленчани

чрезпеняни

хижани ?

кашуби

полаби

серб’є

морави

гломачі

долемінці

лемузи

літомержиці

бодричі

моричани

ободрити

плоні

Література.  

Баран В.Д., Козак Д.М., Терпиловський Р.В. Походження слов’ян. - К., 1991.

Ловмяньский Х. Русь и норманны. - М., 1985.

Повість врем’яних літ. Літопис (За Іпатським списком). - К., 1990.

Романска Цв. Славянските народи. - С., 1972.